Гнатюк Микола Васильович
Микола Васильович Гнатюк (нар. 14 вересня 1952, Волиця, Теофіпольський район, Хмельницька область, УРСР, СРСР) — радянський та український естрадний співак. Заслужений артист Української РСР (1980). Народний артист Української РСР (1988). Біографія1973 року закінчив музично-педагогічний факультет рівненського педагогічного інституту[1], співав в ансамблі «Ми — одесити», навчався в студії Ленінградського мюзик-холу і паралельно гастролював з найстарішим в СРСР ВІА «Дружба». Успіх випадкового запису з оркестром Ростислава Бабича та надзвичайна телегенічність досить швидко зробила його бажаним гостем у студіях — з екрана залунали «Девчонка из квартиры 45», «Крылья удачи», «У веселого клена», «Если город танцует». 1978 — став переможцем II Конкурсу артистів естради України у Запоріжжі. 1979 — зайняв 3-тє місце на VI Всесоюзному конкурсі артистів естради, що відкрило йому шлях за кордон. Пісня Давида Тухманова «Я с тобой танцую» принесла йому Гран-прі конкурсу естрадної пісні в Дрездені, а «Танец на барабане» Раймонда Паулса — 1-ше місце фестивалю «Інтербачення» у Сопоті 1980 року. 1980 — недовго співав з ВІА «Мальви», потім — із власним ансамблем «Бенефіс», відтак — із джаз-роковою групою «Кросворд», з якою була записана перша сольна платівка з перекладами французьких шансонів. Потім співпрацював із Державним естрадним оркестром під керуванням А. Ануфрієнка, ВІА «Мрія», власним ансамблем «Свято». Присвоєно звання «Заслужений артист Української РСР».[1] 1981 — у репертуарі Гнатюка з'явився супер-хіт — «Птица счастья». За популярністю в СРСР його тоді випереджали хіба що Алла Пугачова та білоруські «Песняры». 1985 — вийшла друга платівка Гнатюка з піснями Євгена Ширяєва, записана з ВІА «Лабіринт» (Ташкент). До того часу ажіотаж навколо творчості Гнатюка згас і він уже рідко потрапляв на телеекрани, поступово втрачав популярність — не допомогли навіть власні композиторські спроби. Упродовж 1986—1994 років працював солістом Хмельницької обласної філармонії.[1] 1987 — прийшла друга хвиля популярності: Олександр Морозов написав для нього «Малиновый звон», 1988 року — «Белые ставни». Отримав звання Народного артиста Української РСР. Користуючись цим, з інтервалом у рік, записав два диски-гіганти — «Малиновый звон» і «Не покинь меня». Несподівано на кілька років залишає українську естраду та за сімейними обставинами переїжджає у ФРН. 1993 — його повернення шанувальники зустріли з ентузіазмом. Особливо популярною стала пісня «Час рікою пливе». Однойменний альбом (на касеті та CD) вийшов влітку 1996 року під лейблом «НАК». Родина
Суспільно-політична позиціяХтось поширив інформацію, що ніби-то Гнатюк вкрай болісно сприйняв події 2014 року, загострення відносин між Україною та Росією. Події на Донбасі, на думку деяких ЗМІ, він вважає громадянською війною, у розпалюванні якої звинувачував ЗМІ України та Заходу.[3][4]
Ці повідомлення ЗМІ спростував брат співака, актор Анатолій Гнатюк у інтерв’ю «Главкому». Він заперечив інформацію про те, що його брат – співак Микола Гнатюк – був на гастролях у Росії після початку російської агресії на Донбасі та виступав із проросійськими заявами. «Після початку Майдану мій брат, український співак Микола Гнатюк, не те, що не їздить на концерти туди, а й узагалі не перетинає кордону з Росією. Принципово. Він жодної години не був на території Росії з того дня, як почався Майдан. Дійсно, в інтернеті з’являлась інформація про те, що він нібито їхав на машині з Росії, що проїжджав Ростов чи якесь інше місто, про родичів на Сумщині чи щось таке, я вже детально все це не пам’ятаю. Але це фейк! По-перше, він не вміє, в принципі, водити машину, в нього немає прав. По-друге, у нас усі родичі – на Хмельниччині. Це була просто спроба його підставити. Ну, росіяни це вміють робити. Мій брат спростовував цю інформацію на особистому сайті, але вона не розійшлася так активно по ЗМІ», – розповів Анатолій Гнатюк [1]. Дискографія
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
