Гнатюк Анатолій Васильович

Гнатюк Анатолій Васильович
Анатолій Гнатюк читає «Листи з-за ґрат» на Книжковому Арсеналі (2021)
Народився	12 червня 1964(1964-06-12) (60 років)  Старокостянтинівський район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	актор, телеведучий, співак
Брати, сестри	Гнатюк Микола Васильович
Нагороди
IMDb	ID 2967392
Висловлювання у Вікіцитатах

Анатолій Васильович Гнатюк (нар. 12 червня 1964, Немирівка Старокостянтинівського району Хмельницької області) — український актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, співак, телеведучий. Заслужений артист України (2004), Народний артист України (2015).

Навчався гри на баяні в Старокостянтинівській музичній школі. Продовжив навчання в драматичній студії при Палаці піонерів у Києві.^[1]

Після закінчення в 1981 році Київського інституту театрального мистецтва (акторський факультет, викладачка Зимня Валентина Іванівна) працює в Національному драматичному театрі імені Івана Франка (Київ).

Знімається в кіно.

•  Рідний брат — Микола Гнатюк, естрадний співак.
• Дружина — Олена Чередніченко (нар. 18 липня 1962).
  • Син — Богдан Гнатюк (режисер, драматург, сценограф; нар. 28 червня 1988).

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.

Вів низку програм, зокрема:

• 1998 — «Музична пошта» (УТ-2),
• 1999 — «Фільм на замовлення» (СТБ),
• 2002 — «Київ театральний з Анатолієм Гнатюком» («Київ»),
• 2003—н.ч. — «Лото-забава» («М. С. Л.»),
• 2003 — «Факти» («ICTV»),
• 2011 — «Вікна-Новини» (СТБ),
• 2011 — «Репортер» (Новий канал),
• 2014 — «Факти тижня. Нічна варта» («ICTV»).

Виступав як співак у концертних програмах, а також з сольною програмою «Посміхнемось разом». У 2003 році випустив сольний альбом «Крила». Разом з братом Миколою Гнатюком виконав пісню «Ой смереко», що стала шлягером.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

• Іван Барильченко («Суєта» І. Карпенка-Карого),
• Санчо Панса («Сміх і сльози Дон Кіхота» за М. де Сервантесом),
• Барон Тузенбах («Три сестри» А. Чехова),
• Степан («Кохання в стилі бароко, або Любов з неохоти» Я. Стельмаха),
• Голохвастов («За двома зайцями» М. Старицького),
• Хлестаков («Ревізор» М. Гоголя);
• 1999 — «Шельменко-денщик» за однойменною п'єсою Григорія Квітки-Основ'яненка; реж. Петро Ільченко — Шельменко^[2]
• 2001 — «Мартин Боруля» за однойменною п'єсою Івана Карпенка-Карого; реж. Петро Ільченко — Націєвський, регістратор із ратуші
• 2007 — «Весілля Фігаро» за мотивами однойменної п'єси П'єра Бомарше; реж. Юрій Одинокий — Бартоло^[3]
• 2013 — «Дами і гусари» Олександра Фредро; реж. Юрій Одинокий — Гжегож^[4]
• 2015 — «Великі комбінатори» за мотивами роману «Дванадцять стільців» Іллі Ільфа та Євгена Петрова; реж. Дмитро Чирипюк — Остап Бендер
• 2019 — «Поминальна молитва» Григорія Горіна за мотивами збірки оповідань Шолом-Алейхема «Тев'є-Молочар»; реж. поновлення Дмитро Чирипюк (поновлення легендарної вистави «Тев'є-Тевель», поставленої Сергієм Данченко у 1989 році) — Менахем
• 2020 — «Сірано де Бержерак» за однойменною п'єсою Едмона Ростана; реж. Юрій Одинокий — Карбон де Кастель Жалу

Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

• 1990 — Це ми, господи… — епізод
• 1992 — Вінчання зі смертю — епізод
• 2001 — Леді Бомж — епізод
• 2002 — Сьогодні і назавжди
• 2004 — Троянський спас — Колот
• 2004 — Другий фронт — Ляхов
• 2005 — телесеріал «Махно», реж. М. Каптан — генерал Шкуро
• 2006 — Дев'ять життів Нестора Махна — генерал Шкуро
• 2009 — Дот — командир розвідників
• 2009 — Танець нашого кохання — Геннадій
• 2010 — Сусіди
• 2012 — Брат за брата–2 — Чернецький
• 2014 — Трубач — Сергій Петрович
• 2014 — Муж на годину — Славонька
• 2017 — Посттравматична рапсодія — Гундермарк
• 2018 — Дві матері
• 2019 — Тарас. Повернення

Заслужений артист України (2004),

Народний артист України (2015).

2025 - Нагороджений орденом "За заслуги" 3 ступеня

• В. М. Гайдабура (2006). Гнатюк Анатолій Васильович. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. {{cite web}}: символ м'якого дефісу в |publisher= на позиції 496 (довідка)
• Анатолій Гнатюк на сайті Театр ім. І. Франка [Архівовано 28 червня 2020 у Wayback Machine.]
• Анатолій Гнатюк на сайті Kino-teatr [Архівовано 27 березня 2018 у Wayback Machine.]

1. Грицук В. Нова грань органічності // Кіно-Театр. 2000. № 4;
2. Гуренко Л. Мудрий Фіґаро // Театр.-концерт. Київ. 2002. № 5–7.