Граве Олександр Костянтинович

Граве Олександр Костянтинович
Граве Олександр Костянтинович
Народився	8 вересня 1920 ; Москва, Російська СФРР
Помер	5 березня 2010 (89 років) ; Москва, Росія
Поховання	Алєксєєвський цвинтар
Громадянство	СРСР; Росія
Діяльність	актор, театральний педагог
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1942)
Заклад	Державний академічний театр імені Є. Вахтангова і Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Роки діяльності	з 1938
У шлюбі з	Дарія Максимівна Пєшковаd
Діти	Максим Олександрович Пєшковd
IMDb	nm0336173
	Нагороди та премії
	;

Олександр Костянтинович Граве (8 вересня 1920, Москва — 5 березня 2010, там же) — радянський і російський актор театру і кіно, педагог. Народний артист РРФСР (1971)^[2].

Біографія

Народився 8 вересня 1920 року в Москві. Брат Михайла Граве. 1942 року закінчив Театральне училище імені Бориса Щукіна, Курс Ганни Орочко, був прийнятий до складу трупи Театру імені Є. В. Вахтангова та зарахований до фронтової бригади театру. У складі бригади (пізніше набула статусу філії театру), прикріпленої до Першого Українського фронту, Олександр Граве пройшов усю війну, дійшовши до Берліна.

Олександр Граве завжди був затребуваний у Театрі імені Є. В. Вахтангова, вірність якому зберігав понад 65 років. Втілив на сценічних підмостках понад 150 образів, у тому числі й завдяки здатності швидко «ввестися» у спектаклі, що вже йдуть, у разі хвороби когось із колег.

Перша значуща роль кіно — рядовий Огірков у кінокомедії «Неспокійне господарство» — надовго забезпечила Граве любов глядачів, попри те, що надалі кінематограф не балував його головними ролями^[2]^[3].

Наприкінці 1940-х роківОлександр Граве вперше звернувся до театральної педагогіки, але щільна зайнятість у репертуарі театру незабаром змусила його відмовитися від викладання. Граве знову повернувся до Театрального училища ім. Бориса Щукіна у 1986 році педагогом кафедри майстерності актора. Випустив два курси як художній керівник: у 1992 році — Комі-перм'ятську національну студію і в 2000-му — звичайний акторський курс (учні — Юрій Колокольников, Наталія Швець, Данило Бєлих, Любов Тихомирова, Кирило Іванченко та ін.). Був одним із провідних майстрів Щукинського інституту; професор (з 1998 року).

Високий рівень професійної культури, справжня інтелігентність, м'яка іронія та гумор дозволили Олександрові Граве не загубитися серед своїх «зоряних» і молодших колег — Юлії Борисової, Михайла Ульянова, Володимира Етуша, Юрія Яковлєва, Василя Ланового, забезпечивши йому свою особливу нішу в театрі. До останніх днів свого життя Олександр Граве залишався одним із основних зберігачів справжньої вахтангівської театральної культури.

Перша дружина — Дарія Пєшкова, онука Максима Горького. Із другою дружиною Тетяною Дмитрівною Олександр Костянтинович прожив близько 40 років.

Помер 5 березня 2010 року після тривалої хвороби.

Олександра Граве поховали у вівторок, 9 березня 2010 року, на Алексєєвському цвинтарі в Москві. Прощання відбулося цього ж дня у Театрі імені Є. В. Вахтангова о 12.30 мск^[4].

Творчість

Ролі у театрі

«Я — син трудового народу» В. П. Катаєва — селянин
«Весільне подорож» В. А. Диховичного
«Десь у Москві» В. З. Масса та М. А. Червінського
«Дорога перемоги» В. О. Соловйова — молодий робітник
«Людина зі рушницею» М. Ф. Погодіна — лакей / полонений солдат Макушкін
«Мадемуазель Нітуш» Ерве — офіцер
«Кому підпорядковується час» Брати Тур та Л. Р. Шейніна — Мартинов, розвідник
«Фронт» О. Є. Корнійчука — Орлик
«Сірано де Бержерак» Е. Ростана — Крістіан
«Молода гвардія» за романом А. А. Фадєєва — Іван Олександрович Земнухов
«Серце не камінь» А. Н. Островського — Ераст
«Вогненна річка» В. М. Кожевнікова — Мещеряков
«Фортеця на Волзі» І. Л. Кремльова — Астахов
«Перед заходом сонця» Г. Гауптмана — Ганефельд, адвокат
«Олеко Дундич» Ржешевського та М. Каца — перший офіцер
«Так, ось воно — любов» В. Кетлінської — Сергій Миколайович
«Фома Гордєєв» М. Горького — Єжов
«Дві сестри» Ф. Кнорре — Фетісов
«Гамлет» Шекспіра — Розенкранц
«Ідіот» Ю. К. Олеши за романом Ф. М. Достоєвського — Тоцький
«Загибель богів» Софронова — Браун
«Дами та гусари» О. Фредро — Гжегож / ротмістр
«Діон» Л. Г. Зоріна — Бен-Захарія
«Живий труп» Л. М. Толстого — слідчий
«Принцеса Турандот» К. Гоцці — Тарталья
«Попелюшка» Є. Л. Шварца — Король
«Конармія» по І. Е. Бабелю — Берзинь, комісар дивізії
«Вирінея» Л. М. Сейфуліної — Василь
«Міщанин у дворянстві» Мольєра — вчитель філософії
«Людина зі рушницею» М. Ф. Погодіна — полонений солдат Макушкін / Іван Шадрін
«Антоній та Клеопатра» В. Шекспіра — Єфроній
«Кіт у чоботях» п'єса Г. Калау за мотивами казки Ш. Перро — Король
«Маленькі трагедії» О. С. Пушкіна — Лепорелло
«Річард III» Шекспіра — Едуард IV
«Лісовик» А. П. Чехова — Вафля
«Марія Тюдор» В. Гюго — невідомий
«…І довше століття триває день» за романом Ч. Т. Айтматова — Казангап
«Кабінетна історія» Р. Ібрагімбекова — тесть
«Березневі іди» Т. Вайлдера — лікар
«Пане ти наш, батюшка» за п'єсою Ф. Н. Горенштейна — В'яземський
«Варвари» М. Горького — Головастиков
«Циліндр» Е. Де Філіппо — Агостіно
"Воскресіння, або Чудо святого Антонія М. Метерлінка — лікар
«Ніч ігуани» Т. Вільямса — Джонатан Коффін
«Фредерік, або Бульвар злочинів» Е.-Е. Шмітта — Антуан, помічник режисера
«Царське полювання» Л. Зоріна — Ферапонт Фоміч, старий слуга
«Калігула» А. Камю — Сенект
«Собака на сіні» Л. де Вега — граф Лудовіко
«Чайка» А. П. Чехова — Сорін
«Троїл і Крессида» Шекспіра — Нестор

Ролі у кіно

1938 — Нова Москва — студент (у титрах не вказано)
1939 — Юність командирів — курсант (у титрах не вказано)
1946 — Неспокійне господарство — Тихон Петрович Огурцов, рядовий і кролівник
1956 — Вони були першими — чекіст Граве
1958 — Сорока-злодійка — спадкоємець (у титрах вказаний як H. Граве)
1958 — Тихий Дон — перекладач з англійської, поручик (не вказано в титрах)
1958 — Стукайте в будь-які двері — капітан міліції Сушков
1960 — Безсонна ніч — Петунін
1961 — Вільний вітер — матрос
1961 — Бар'єр невідомості — Федор Васильович Соколов
1963 — Великі і маленькі — Сергій Олександрович
1964 — Самотність — Антонов-Овсієнко
1965 — Друзі і роки — Володимир Платов
1967 — Зося / Zosia — комбриг, підполковник
1967 — Операція «Трест» — епізод
1967 — Хроніка пікіруючого бомбардувальника — Іван Олексійович, командир полку^[5]
1967 — Бабине царство — завмаг
1967 — Відплата — полковник Геннадій Миколайович Пікін
1968 — Удар! Ще удар! — Кеша Федорін, осліплий фронтовий друг Таманцева
1969 — Золото — колгоспник-партизан, батько Матрени
1969 — Неймовірний Ієгудіїл Хламіда — Микола Олександрович
1969 — Штрихи до портрету В. І. Леніна — Олександр Дмитрович Цюрупа
1972 — Земля, до запитання — Сидорін
1974 — Моя доля — батько Єрмакова
1976 — Розповідь про те, як цар Петро арапа женив — голос за кадром [Архівовано 12 грудня 2021 у Wayback Machine.]
1980 — Червоні погони
1980 — Призначення — Іван Никифорович Єгоров
1983 — Біля небезпечної межі — Глінський, органіст у костелі, керівник радянської підпільної групи
1986 — Кінець операції «Резидент» — Михал Михалич Кутєпов-Воропаєв, агент НТС в СРСР
1986 — Чічерін — Воровський (озвучив Ігор Ясулович)
1987 — Казка про закоханого маляра — леший
1999 — Послухай, чи не йде дощ... — письменник Борис Зайцев
2000 — Два товариши — епізод
2010 — Смерть у пенсне, або Наш Чехов

Телевистави

1970 — Драма на полюванні (телеспектакль) — Вознесенський, повітовий лікар
1970 — Сім'я як сім'я, або Коробові зустрічають Новий рік
1979 — Кіт у чоботях — король

Озвучування мультфільмів

1964 — Хто винен? — Баллон / Недокурок
1964 — Можно і Не можна — Можно / Не можна
1965 — Ваше здоров'я — Батько
1965 — Портрет — Заєць-художник
1965 — Де я його бачив? — Олівець, голова «Клубу Веселих чоловічків» (у титрах не вказано)
1965 — Привіт, атом! — читає текст
1966 — Сьогодні день народження — Слон
1966 — Походження виду
1966 — Зайдіть, будь ласка!
1966 — Жил-был Козявин — читає текст
1967 — Паровозик з Ромашкова — черговий станцією (у титрах не вказано)
1967 — Пісенька мишеня — Заєць
1968 — Кіт, який гуляв сам по собі — Кінь
1968 — Світлячок № 8 — доктор Айболіт / Саморобкін / слон / жираф
1969 — Ми шукаємо ляпку — Петро Іванович, художник
1970 — Відважний Робін Гуд — лицар Гай
1971 — Лабіринт. Подвиги Тесея — кентавр Хірон
1976 — Зайчик-зазнайка — старий заєць
1977 — Жихарка
1978 — Мій приятель світлофор — Слон / Вовк / Цуценя
1979 — Дядечко Ау — читає текст
1979 — Помилка Дядечка Ау — читає текст
1979 — Дядечко Ау у місті — читає текст
1987 — Коротушка — зелені штанці — дідусь

Цікаві факти

Під час роботи у фронтовій філії Театру Вахтангова Олександр Граве оформив два спектаклі («Десь у Москві» і «Не в свої сани не сідай») як художник.
Тексти пісень для вистави «Міщанин у дворянстві» були написані Олександром Граве.

Визнання та нагороди

Медаль «За оборону Москви»
Орден Червоної Зірки (26.2.1945)
Заслужений артист РРФСР (1957)
Народний артист РРФСР (1971)
орден Вітчизняної війни II ступеня (20.4.1995)
орден Пошани (6 січня 1995 року) — за заслуги перед державою, успіхи, досягнуті в праці, науці, культурі, мистецтві, великий внесок у розвиток дружби та співпраці між народами^[6]

Публікації

Татьяна Сергеева. Александр Граве // Театр имени Евг. Вахтангова / Ред.-составитель <i id="mweg">Б. М. Поюровский</i>. — М.: Центрполиграф, 2001. — С. 50—60, фото. («Звёзды московской сцены») — ISBN 5-227-01251-2