Гібралтарська протока

Гібралтарська протока
Гібралтарська протока з космосу
Розташування
Координати	35°58′18″ пн. ш. 5°29′9″ зх. д. / 35.97167° пн. ш. 5.48583° зх. д. / 35.97167; -5.48583
Прибережні країни	Іспанія,  Марокко,  Гібралтар
Море	Атлантичний океан, Середземне море
Розміри
Середня глибина	365 м
Макс. глибина	900 м
Довжина	58 км
Ширина	13 км
Інше
Міста та поселення	Сеута, Танжер
Мапа

Гібралта́рська прото́ка (англ. Strait of Gibraltar, ісп. Estrecho de Gibraltar, араб. مضيق جبل طارق) — відокремлює Європу від Африки та з'єднує Атлантичний океан і Середземне море. На північному березі протоки знаходяться Іспанія та володіння Великої Британії Гібралтар, на південному Марокко та іспанське місто Сеута. Ширина протоки 14—44 км; глибина на фарватері 300 і 900 м.

Назва протоки походить з арабської: Джебель Тарік тобто Скеля Тарік^[1], на честь мусульманського завойовника Тарік ібн Зіяда. Хоча іноді в арабських джерелах протоку називають Баб ель-Закат («Брама Милосердя»).

По берегах Гібралтарської протоки розташовані обривисті скельні масиви Гібралтарська скеля на півночі та Джебель-Муса на півдні, які в давнину називалися Геракловими або Геркулесовими стовпами  (грец. Ηράκλειες Στήλες, лат. Columnae Herculis). Геркулесові стовпи позначали західний кордон класичного світу. Протока, що має велике стратегічне й економічне значення, була використана багатьма першими мореплавцями в їх подорожах через Атлантику і зараз має життєво важливе значення для Південної Європи, Північної Африки та Західної Азії як транспортний коридор. Велика частина історії Гібралтару — це суперництво між країнами за контроль над Гібралтарською протокою.

На іспанському боці протоки створено заповідник Національний парк Естрехо (ісп. Parque Natural del Estrecho).

Міжнародна гідрографічна організація встановила межі протоки^[2]:

• на заході: лінія від мису Трафальгар до мису Спартель (Ашакар),
• на сході: лінія від мису Європа (Гібралтар) до півострова Альміна (Сеута) (35°54′ пн. ш. 5°18′ зх. д. / 35.900° пн. ш. 5.300° зх. д. / 35.900; -5.300).

Через своє зручне географічне розташування Гібралтарська протока має велике економічне та стратегічне значення, перебуває під контролем англійської фортеці та військово-морської бази Гібралтар. У районі протоки розташовані іспанські порти Сеута, Ла-Лінеа, Альхесірас, а також марокканський Танжер.

Щодня через протоку проходять понад 300 торговельних суден. Для захисту морських ссавців в протоці урядом Іспанії запровадженні обмеження для суден — максимальна швидкість 13 вузлів (24 км/год).

Приблизно 5,9 млн років тому^[3] з'єднання між Середземним морем і Атлантичним океаном вздовж Бетської та Рифської проток було поступово обмежено до повного закриття, що призвело до збільшення солоності у Середземному морі й осадження гіпсу і солей під час Мессінської соленосної кризи, що призвело до створення родовищ солі та гіпсу до 2 км завтовшки. 5,33 млн років тому було відновлено сполучення Середземноморського басейну й Атлантики через Гібралтарську протоку під час Занклійської повені, яка залишається наразі відкритою. Сьогодні Африканська плита прямує на північ зі швидкістю 2 см/рік, що врешті-решт призведе до закриття Гібралтарської протоки через декілька мільйонів років.

Протока є важливим судноплавним маршрутом із Середземномор'я до Атлантики. Пороми курсують між берегами Іспанії та Марокко через протоку, а також між Іспанією і Сеутою та Гібралтаром і Танжером.

Наприкінці 1920-х років німецький архітектор Герман Зергель пропонував перегородити Гібралтарську протоку греблею і побудувати потужну ГЕС, а другою дамбою — перекрити Дарданелли. У результаті рівень води в Середземному морі знизився б приблизно на 100 метрів і площа суші збільшилася б на 600 тис. км². Таким чином передбачалося не тільки отримувати електроенергію в достатку, а й подавати опріснену морську воду в Сахару, щоб вона стала придатна для ведення сільського господарства. Європа й Африка стали б одним континентом — Атлантропою.

У грудні 2003 року Іспанія та Марокко домовилися розглянути можливість будівництва підводного залізничного тунелю для з'єднання своїх залізничних систем. Пропонована ширина колії — стандартна.

У Гібралтарській протоці на різній глибині течія направлена в протилежні сторони. Поверхнева течія, направлена в Середземне море, надходить у середньому за рік 55 198 км³ атлантичної води (середня температура +17 °C, солоність вище 36 ‰). У глибинній течії, направленій в Атлантичний океан, протягом року проходить 51 886 км³ середземноморської води (середня температура +13,5 °C, солоність 38 ‰). Різниця в 3312 км³ обумовлена переважно випаровуванням із поверхні Середземного моря.

• Геркулесові стовпи

• В. С. Ржевська. Ґібралтарська протока // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. ISBN 966-316-039-X

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Strait of Gibraltar

• Encyclopedia Britannica — Strait of Gibraltar [Архівовано 14 грудня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
• Climate Control Requires a Dam at the Strait of Gibraltar [Архівовано 22 лютого 2009 у Wayback Machine.] — American Geophysical Union, 1997. Accessed 26 February 2006.
• Project for a Europe-Africa permanent link through the Strait of Gibraltar [Архівовано 7 вересня 2009 у Wayback Machine.] — United Nations Economic and Social Council, 2001. Accessed 26 February 2006.
• Map of Morocco [Архівовано 11 березня 2007 у Wayback Machine.] — Multimap.com, 2006. Accessed 26 February 2006.
• (ісп.) Estudios Geográficos del Estrecho de Gibraltar — La Universidad de Tetuán and La Universidad de Sevilla. Accessed 26 February 2006.
• Solitons, Strait of Gibraltar. NASA Earth Observatory. Архів оригіналу за 24 вересня 2008. Процитовано 24 травня 2006.
• Internal Waves, Strait of Gibraltar. NASA Earth Observatory. Архів оригіналу за 22 вересня 2008. Процитовано 24 травня 2006.