Керченська протока

Керченська протока
Фото із супутника Landsat
Розташування
Координати	45°18′55″ пн. ш. 36°34′6″ сх. д. / 45.31528° пн. ш. 36.56833° сх. д. / 45.31528; 36.56833
Прибережні країни	Україна,  Росія[1]
Море	Азовське море, Чорне море
Макс. глибина	18 м
Ширина	15 км
Інше
Міста та поселення	Керч
Острови	Коса Тузла
Мапа

Ке́рченська прото́ка, Кімері́йський Боспо́р (грец. Κιμμέριος Βόσπορος, крим. Keriç boğazı, рос. Керченский пролив) — протока, що сполучає Чорне й Азовське моря. Західним берегом протоки є Керченський півострів України, східним — Таманський півострів Росії. Ширина протоки — від 4,5 до 15 км. Найбільша глибина 18 метрів. Найважливіший порт — місто Керч.

Після будівництва Цимлянського водосховища течія в протоці змінилась — узимку (випаровування мале) з Азовського в Чорне море, улітку навпаки (велике випаровування) — з Чорного в Азовське море. Улітку Тамань стає правим берегом, що відповідно до фізичних законів розмивається. Виникли проблеми і з косою Тузла. Керченська протока є зоною промислу багатьох видів риб. Сезон вилову починається в кінці осені, коли риба йде з Азовського моря, що замерзає, у солоне Чорне, і триває декілька місяців.

За часів античності протока (знана стародавніми греками як Боспор Кімерійський, за народом — кімерійці) вважалася межею Європи й Азії^[2].

Евріпід описує, як з боку Тавриди (Криму) протоку перепливає Іо — кохана Зевса, перетворена Герою в корову й гнана оводом («Іфігенія в Тавриді»).

Есхіл називає переправу через протоку «Коров'ячим бродом».

У своїх «Життєписах» Плутарх, посилаючись на Геланіка Митіленського, повідомляє, що амазонки переправлялися через Боспор Кімерійський по льоду.

Про те, що кочівники взимку переходили протоку по льоду, відомо з «Історії» Геродота. У V столітті до н. е. представники старовинного мілетського аристократичного роду Археанактидів заснували на західному березі протоки місто Пантікапей — столицю Боспорського царства на місці нинішньої Керчі. Геродот двічі згадував Кімерійські переправи.

У II столітті до н. е. на льоду протоки з боку Меотійського озера (Азовського моря) сталася битва між армією полководця Неоптолема і варварами:

Лід у цих місцях такий міцний біля гирла Меотійського озера (тобто в Керченській протоці), що в тому місці, де взимку військовий начальник Мітрідата переміг варварів у кінній битві на льоду, він же розбив у морській битві тих же варварів літом, коли лід розтанув (Страбон, II, 1, 6).

Розповідають, що полководець Мітрідата Неоптолем в одній і тій же протоці влітку розбив варварів у морському бою, а взимку в кінному (VII, 3, 18).

У квітні 1944 року СРСР продовжив розпочате ще німцями будівництво залізничного мосту через протоку. 115 однотипних прольотів по 27,1 м, 110-метрова пролітна будова подвійного судноплавного отвору, що повертається на середній опорі над фарватером для проходу великих суден, естакади біля берега й гребля становлять повну довжину мостового переходу. Будівництво завершили до 27-ї річниці «Великого Жовтня» того ж року. Оскільки німці не встигли завезти все потрібне для будівництва, міст не мав кригорізів, і тому в лютому 1945 року льодом з Азовського моря було пошкоджено до 30 % опор. Міст із круппівської сталі вирішено було не відновлювати, а вцілілі його частини було ліквідовано, оскільки вони заважали судноплавству (останні — у 1960-х роках).

Для заміни зруйнованого мосту 1953 року було відкрито Керченську поромну переправу, що з'єднала Крим і Краснодарський край (лінія Порт Крим — Порт Кавказ). У роботі переправи брали участь чотири залізничні пороми: «Заполярний», «Північний», «Південний» і «Східний». Спочатку ці пороми планували використовувати на залізничній переправі через Єнісей, що будувалася в Ігарці, але в 1953 році це будівництво було закрито, а пороми перевезено до Криму. Пізніше в експлуатацію було введено три автомобільні пороми: «Керченський-1», «Керченський-2» і «Єйськ».

Наприкінці 1980-х років у зв'язку зі старінням залізничних поромів припинено перевезення пасажирських, а потім і товарних потягів через протоку. Через проблеми з фінансуванням нові пороми для переправи побудовано не було, і протягом майже 15 років переправа використовувалася тільки для перевезення автомобілів. Неодноразово пропонувалися проєкти будівництва нового мосту через Керченську протоку, але за браком економічно обґрунтованого варіанту вони не набули подальшого розвитку — із Джанкою до Керчі (дві сотні кілометрів) іде одноколійна залізниця з дуже обмеженою пропускною спроможністю.

У 2004 році переправі передали залізничний пором «Анненков», і залізничне сполучення через протоку було поновлено. У листопаді 2004 року напередодні другого туру президентських виборів в Україні відбулося урочисте відкриття поромної переправи. В акції взяв участь президент Росії Володимир Путін.

У 2003 році Керченська протока опинилася в центрі скандалу між Росією й Україною після того, як влада Краснодарського краю, прагнучи запобігти розмиванню морського берега, почала поквапом зводити греблю від Тамані в бік українського острова Тузла. Росію звинуватили в посяганні на українську територію. Конфлікт удалося вирішити після втручання президентів — будівництво греблі зупинили, і Тузла залишилася українською. У відповідь Україна погодилася підписати договір, за яким Керченська протока була визнана спільними внутрішніми водами Росії й України. З 2014 року, у зв'язку з анексією Криму Росією, Керченська протока тимчасово не контролюється Україною.

• Керч-Єнікальський канал
• Міст через Керченську протоку

• Фотографії Керченської протоки [Архівовано 30 Грудня 2013 у Wayback Machine.]

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (квітень 2014)