Данилов Семен Петрович
Семе́н Петро́вич Дани́лов (якут. Сэмэн Данилов; нар. 20 жовтня 1917, Митахський насліг — пом. 27 листопада 1978, Якутськ) — якутський поет, перекладач, громадський і культурний діяч; член Спілки письменників СРСР з 1949 року[2]. Брат письменника Софрона Петровича Данилова. БіографіяНародився 7 [20] жовтня 1917 року в Митахському наслізі Західно-Кангаласького улусу Якутської області (тепер Гірський улус, Республіка Саха, РФ). Працював учителем у пункті лікнепу, бригадиром у колгоспі, секретарем народного суду, інструктором райкому ВЛКСМ. 1945 року закінчив Якутський педагогічний інститут. Працював учителем, викладав історію якутської літератури в Якутському педагогічному інституті. Працював в журналі «Хотугу Сулус» («Полярна Зірка»). 1957 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті у Москві. Член КПРС з 1961 року. Протягом 1961–1978 років очолював Спілку письменників Якутії. Був депутатом і членом Президії Верховної Ради Якутської АРСР, членом Якутського обкому КПРС, секретарем правління Спілки письменників РРФСР, членом правління Спілки письменників СРСР, членом Комітету солідарності письменників країн Азії і Африки, делегатом XXIV з'їзду КПРС[2]. Помер в Якутську 27 листопада 1978 року. Похований в Якутську[2]. ТворчістьДрукуватися почав з 1937 року. Перша книга — «Кэпсээннэр» («Оповідання»), вийшла у 1945 році. Автор збірок віршів і поем:
Для дітей написав поетичні збірки:
Переклав на якутський мову низку творів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Івана Крилова, Максима Горького, Аркадія Гайдара, Адама Міцкевича[2]. Із Тараса Шевченка переклав «Думи мої, думи мої», «Та не дай, Господи, нікому» (обидві опубліковані у газеті «Кыым» / «Іскра», 10 березня 1951), «Не женися на багатій», «Навгороді коло броду…», «І широкую долину», «Утоптала стежечку», «Заросли шляхи тернами», «Молитва» (усі опубліковані у збірці вибраних творів «Талыллыбыт айымньылар», 1951), «Муза», «Пророк». Про життя і творчість Тараса Шевченка написав статтю «Поэт уонна революционер» («Поет і революціонер») // «Кыым», 10 березня 1961 («Поет і революціонер» // «Літературна Україна», 10 жовтня 1967). Переклав також окремі твори Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Нагнибіди, Любомира Дмитерка, Петра Дорошка, Андрія Малишка та інших (опубліковані у книзі «Украина суруйааччылара» / «Письменники України», 1954). Якутсько-українські літературні зв'язки висвітлив у статті «Поет поетові — кунак» («Літературна Україна», 10 жовтня 1967). Публікувався в журналах «Дружба народов», «Молодой коммунист», «Наш современник», «Москва», «Огонёк», «Смена», «Волга», «Сибирские огни», «Дальний Восток», «Полярная Звезда», «Памир» та інших[2]. Досліджував і пропагував твори зачинателів якутської літератури (Олексія Кулаковського, Миколи Неустроєва, Платона Ойунського і інших). Вивчав якутський фольклор[3]. Твори поета перекладені багатьма мовами народів СРСР, а також англійською, монгольською, німецькою, французькою, японською та іншими мовами; видані більш ніж в 20 країнах. Українською мовою перекладали Петро Дорошко, Леонід Горлач, Володимир Лучук, Микола Шаповал. Відзнаки
Пам'ять
Примітки
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
