Бакалл народився в єврейській родині в Шрівпорті, штат Луїзіана, 30 грудня 1934 року[9]. За власними спогадами, в дитинстві він хотів стати реформістськимрабином[10]. Він не відвідував уроків природничих наук у середній школі[7]. У шкільні роки був чемпіоном штату з тенісу[8] та чемпіоном країни з дебатів (1952)[7].
Бакал розпочав вівчення філософії в Університеті штату Луїзіана, отримуючи стипендію завдяки своїм досягненням у тенісі і ще розглядаючи можливість стати рабином. Наприкінці першого курсу він перевівся до Каліфорнійського університету в Берклі, де продовжив вивчати філософію[7]. Він взяв свій перший курс з фізики, щоб отримати необхідні для здобуття диплому кредити з точних наук. Пізніше він згадував[13]:
"It was the hardest thing I have ever done in my life, but I fell in love with science. I was thrilled by the fact that by knowing physics you could figure out how real things worked, like sunsets and airplanes, and that after a while everyone agreed on what was the right answer to a question." Bahcall, 2002[13]
Бакалл опублікував понад шістсот наукових праць[11] і написав або відредагував дев'ять книг з астрофізики[8]. Він найбільш відомий своєю роботою зі створення стандартної сонячної моделі. Більшу частину свого життя займався проблемою сонячних нейтрино з фізико-хімікомРеймондом Девісом. Разом Девіс і Бакалл співпрацювали над експериментом Homestake. Щоб перевірити теоретичні передбачення Бакалла, Девіс створив підземний детектор нейтрино в золотому руднику в Південній Дакоті, - по суті, великий резервуар, наповнений миючим засобом. Потік нейтрино, виявлений детектором, становив одну третину від кількості, теоретично передбаченої Бакаллом. На вирішення цієї розбіжності знадобилося понад тридцять років, і остаточна відповідь була знайдена в нейтринних осциляціях[8][17][18]. Результатом досліджень Бакала в цій галузі стала публікація його книги «Нейтринна астрофізика» (1989), яка стала стандартним довідником про сонячні нейтрино[7][19].
Нобелівська премія з фізики 2002 року була присуджена Девісу та Масатоші Кошібі за новаторську роботу у спостереженні нейтрино, передбачених сонячною моделлю Бакала[20][12].
На додаток до роботи над сонячними нейтрино, Бакалл співпрацював з Елі Ваксманом над пошуком межі Ваксмана—Бакалла, яка встановлює обмеження на потік нейтрино високої енергії на основі спостережуваного потоку космічних променів високої енергії. Перевірити це передбачення вдалося лише після смерті Бакалла, коли були створені нейтринні телескопи, здатні виявляти нейтрино дуже високої енергії, такі як IceCube[8][7][21].
Стандартна модель галактики з масивною чорною дірою, оточеною зорями, відома як модель Бакалла—Вольфа. Модель Бакалла—Сонейри протягом багатьох років була стандартною моделлю структури Чумацького Шляху. Він також зробив внесок у створення точних астрофізичних моделей надр зір[8][7] та повернув традиційний метод підрахунку зір як кількісний інструмент для дослідження галактичної структури[24].
Відзнаки
2006, медаль за виняткові наукові досягнення (посмертно), НАСА[22]
↑John N. Bahcall received the Dannie Heineman Prize for Astrophysics 1994 of the American Astronomical Society., Physics Today, 47 (12), 1994: R75, Bibcode:1994PhT....47R..75., doi:10.1063/1.2808583
.svg){kind=small}
