1848 року Андрій Димінський при Кам'янецькій лікарській управі склав іспити на звання «майстра цирюльничого цеху». Так 19-річний юнак здобув право нижчої медичної практики.
1849 року Андрій Димінський розпочав збирати фольклорні записи.
Від 1850 року був писарем у сільській управі села Пукляки (нині Чемеровецького районуХмельницької області). Тут він одружився із полькою Марією Хобржинською. Від неї Андрій Іванович вивчився польської мови та письма (тому в пізніших записах Димінського трапляються пісні польською мовою). Пізніше Андрій Димінський був писарем в інших волостях.
Від 1856 року Димінський співпрацював із Російським географічним товариством, став його постійним, а згодом і дійсним членом. Від 1860 року — член-співробітник «Вольного экономического общества». Входив до складу Комітету грамотності, був відповідальним за Західно-Подільський регіон. 1862 року рада Російського географічного товариства присудила Димінському бронзову медаль. 1863 року Димінські переїхали в село Струга Ушицького повіту.
1876 року обраний дійсним членом Подільського статистичного комітету.
Мав дев'ятеро дітей. Син Йосип Димінський (1853–1893) (друга дитина в сім'ї Димінських) також був фольклористом і етнографом.
Праці
На жаль, численні етнографічні записи Димінського, здебільшого, не збереглися. Виняток становлять хіба що «Коллекция подольских сказок, которые в 1850-60-х гг. собрал волостной писарь Дыминский» (частково опубліковані в «Трудах Этнографическо-Статистической Экспедиции в Юго-Западный край»), «Казки та оповідання з Поділля в записах 1850-1860-х років» (видані в 1928 році у Києві) та деякі інші матеріали. Серед них:
«Подольские и малороссийские любовные песни» (1859),
«Рассказ крестьянина о тюремных обычаях» (1864).
Всього ж, за далеко неповними даними, Андрій Димінський зібрав близько 2500 народних пісень, 2000 казок, 2000 приказок і загадок тощо. Окрім того, за свою подвижницьку діяльність удостоївся срібної медалі від Російського географічного товариства, членом якого перебував з 1870 року. Був знайомий з багатьма визначними українськими культурно-освітніми діячами: С.Руданським, П.Чубинським, Є.Сіцінським та іншими.
Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 194—195.
Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX — на початку XX століть: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. — Хмельницький, 1995. — С. 197.
Рубай Г. Т. Димінський Андрій Іванович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К. — С. 57.
Левченко М. Знадоби до життєпису Андрія Івановича Димінського // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. — К., 1928. — Книга 16. — С. 255—272.
Бабишин С. Подільський етнограф А. І. Димінський // Радянське Поділля. — 1959. — 25 серпня.
Рябий М. В. Андрій Іванович Димінський // Народна творчість та етнографія. — 1965. — № 2. — С. 76—77.
Шабліовський В. Є. Відзначення 150-річчя з дня народження А. І. Димінського // Народна творчість та етнографія. — 1980. — № 2.
Новицький О. М. Фольклористична та етнографічна діяльність А. І. Димінського // Народна творчість та етнографія. — 1980. — № 6.
Олійник І. Андрій Димінський — етнограф Поділля другої половини XIX ст. // Етнічна історія народів Європи. — 2005. — № 19. — С. 119—125.
Батирєва І. М. Андрій Іванович Димінський — етнограф-аматор Поділля другої половини XIX ст. // ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку»: Доповіді та повідомлення. — Кам'янець-Подільський, Київ, Нью-Йорк, Острог, 2005. — Т. 1. — С. 343—347.
Шалак О. І. Фольклористична діяльність Андрія Димінського: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.09 «Фольклористика» / Шалак Оксана Іванівна. — К., 1995. — 18 с.
Стежками народними, за словом народним // Горбатюк Василь. З-під трави забуття: Подільські шляхи українських письменників. — Хмельницький, 2011. — С. 10—12.
