Доброхотов Михайло МиколайовичМихайло Миколайович Доброхотов (28 листопада 1902, Арзамас — 30 березня 1978, Київ) — український радянський геолог з рудних родовищ. Доктор геолого-мінералогічних наук (1965). Першовідкривач Галещинського, Південно-Білозерського та Переверзевського залізорудного родовищ, обґрунтував гіпергенний генезис залізних руд Криворізького залізорудного басейну. Учасник німецько-радянської війни, старший лейтенант військової служби. Керував батареєю звукової розвідки 3-ї ударної армії, нагороджений низкою бойових орденів та медалей. Після завершення війни, понад 30 років — головний геолог і начальник тематичних партій Українського геологічного управління та його правонаступника, треста «Київгеологія» (1946—1977). Лауреат Ленінської премії (1959), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1970)[1]. ЖиттєписНародився 28 листопада 1902 року в місті Арзамас у родині телеграфіста. У 1926 році закінчив Ленінградський гірничий інститут (1926). Відтоді ж — геолог Геологічного комітету. З 1931 року — старший геолог Південноуральського геологічного управління. З 1934 року — старший науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного геологічного інституту (ВНДГІ; всі установи в Ленінграді)[2]. У 1941 році призваний до лав Червоної армії для участі в німецько-радянській війні. Керував батареєю звукової розвідки 3-ї ударної армії, нагороджений низкою бойових орденів та медалей, зокрема орденом Червоної Зірки. Демобілізований у 1944 році в званні старшого лейтенанта. По завершенню військових дій повернувся до ВНДГІ. З 1946 року — в Україні, працював головним геологом і начальником тематичних партій Українського геологічного управління (УГУ). Після його реорганізації у 1957 році обійняв ті ж посади в тресті «Київгеологія», правонаступникові УГУ[3][2]. Паралельно з роботою в «Київгеології» два роки працював у Геологічному управлінні Центральних районів (1957—1959), близько п'яти років — в Інституті мінеральних ресурсів АН УРСР (1959—1965?) та Українському науково-дослідному геологорозвідувальному інституті. У 1965 році здобув науковий ступінь доктора геолого-мінералогічних наук, захистивши дисертацію на тему «Геология и железорудные месторождения Кременчугского района»[1][2]. Жив у Києві, в будинку № 24 по вулиці Горького[4]. Помер у 75-річному віці 30 березня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі[2]. Родина
Наукова діяльністьДослідник залізорудних і олов'яних родовищ Далекого Сходу, Приамур'я, басейну річки Зея. З другої половини 1940-х років здійснював геологічне вивчення надр Кременчуцької магнітної аномалії, завдяки чому під керівництвом і за участі Михайла Доброхотова були відкриті, зокрема, Горішньо-Плавнівське, Біланівське та Галещинське родовища[5]. Працюючи в зоні Криворізького залізорудного басейну, відкрив Південно-Білозерське та Переверзевське залізорудні родовища. Обґрунтував гіпергенний генезис залізних руд регіону. Довів, що на території басейну присутні дві товщі амфіболітів, детально дослідив будову ядра Криворізького синклінорію. Склав декілька стратиграфічних схем докембрійської залізорудної провінції України. Наприкінці 1950-х років працював у зоні Курської магнітної аномалії[5][2]. Доробок Михайла Доброхотова був проаналізований професором Зінаїдою Крутиховською у 1971 році в книзі «Глубинное строение и прогнозная оценка Украинской железорудной провинции»[5]. Серед його учнів — доктори геолого-мінералогічних наук Олег Гінтов, Віктор Кравченко, Віктор Тетерюк тощо. Науковий доробок (частковий)
Нагороди
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
