Вулиця Антоновича (Київ)
Ву́лиця Антоно́вича — вулиця в Голосіївському районі міста Києва, місцевість Нова Забудова. Пролягає від вулиці Гетьмана Павла Скоропадського до Либідської площі. Прилучаються вулиці Саксаганського, Жилянська, Фізкультури, Ділова, Івана Федорова, провулок Бориса Шахліна, вулиці Лабораторна, Володимиро-Либідська, Німецька, Єжи Ґедройця, Ковпака, Загородня, провулок Руслана Лужевського та бульвар Миколи Міхновського. ІсторіяВулиця виникла в 30-ті роки XIX століття і складалася з двох вулиць: Кузне́чної (від ковальських майстерень, колись розташованих уздовж неї; проходила між теперішніми вулицями Гетьмана Павла Скоропадського та Івана Федорова) і На́бережно-Ли́бідської (від річки Либідь, що протікає паралельно вулиці Антоновича). У 1909 році обидві вулиці об'єднані під назвою Кузне́чна. У 1913 році на її початку на ділянці між нинішніми вулицями Гетьмана Павла Скоропадського і Саксаганського було облаштовано бульвар. У березні 1919 році вулиця отримала назву Пролетарська[1][2]. 1936 року перейменована на вулицю Горького[3] (назву підтверджено 1944 року[4]), на честь російського письменника Максима Горького. Під час німецької окупації в 1942-1943 вулиці поверниули істориичне найменування - Кузнечна. [5] 23 вересня 2005 року комісія з найменувань та пам'ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради ухвалила рішення про підтримання пропозиції про перейменування вулиці Горького на вулицю Антоновича — на честь українського історика, археолога, етнографа Володимира Антоновича, котрий мешкав на цій вулиці в будинку № 40. Однак рішення Київради про перейменування не було прийнято, тобто фактично перейменування не відбулося[6]. Хоча на початку непарної сторони вулиці на окремих будинках з'явилися покажчики з новою назвою (чим внесли додаткову плутанину, бо на парній стороні старі таблички), а Київрада у власних рішеннях вживала як стару назву вулиці, так і нову (або ж обидві одразу). В травні 2008 року частиною вулиці (на відрізку від вул. Саксаганського до пл. Либідської) було запроваджено односторонній рух[7]. Сучасна назва на честь українського історика, археолога, етнографа Володимира Антоновича — з 2014 року[8][9]. Пам'ятки історії та архітектури
Пам'ятники та меморіальні дошки
Також на фасаді корпусу Київського заводу металивих виробів (№ 50) було встановлено меморіальну дошку на місці загибелі в 1918 році Захара Письменного (1896–1918), металоткача, робітника заводу. Мармурову дошку було відкрито 1965 року, 1983 року її замінили на бронзову, роботи архітектора О. І. Герасименка. Ймовірно, після закриття заводу і відкриття на його місці торговельно-розважального комплексу, дошку було втрачено. Також на фасаді корпусу висіла меморіальна дошка на честь нагородження заводу Почесною грамотою Президіуму Верховної Ради УРСР. Відкрита у 1965 році, втрачена. На території інституту ім. Є. О. Патона встановлено пам'ятний знак на честь співробітників інституту, які в роки Великої Вітчизняної війни, перебуваючи в евакуації в місті Нижній Тагіл, працювали на танковому заводі. Зображення
ПерсоналіїУ будинку № 3 в 1910-х роках містилося училище М. Хорошилової, де навчався майбутній письменник Віктор Некрасов і працював вчений Володимир Щербина. Також у цьому будинку проживав фізик-теоретик, академік АН УРСР Олександр Давидов (1964–1988). У будинку № 4-6 у 1941–1942 роках містилася конспіративна квартира групи Івана Кудрі, до початку 1940-х років тут проживав художник Федір Кричевський, у 1945–1950 роках — геолог і палеонтолог, академік АН УРСР Борис Чернишов, у 1950-х роках у рідних зупинявся кінорежисер Олександр Довженко. У будинку № 14 проживали акушер-гінеколог, професор Вищих жіночих курсів Георгій Брюно (1910-ті роки), філософ, правознавець, сенатор і академік УАН Богдан Кістяковський (1917–1919 роки), у 1900-х роках — професор-фармаколог Юлій Лауденбах і хірург Павло Морозов[ru]. У садибі під № 20 у 1910-х роках проживали лікар та громадський діяч Лев Войтоловський[ru] і ректор Київського університету Євген Спекторський. У будинку № 23 у 1914–1916 роках мешкав композитор Рейнгольд Глієр, у будинку № 24 — геолог, доктор геолого-мінералогічних наук Михайло Доброхотов, у будинку № 26 — історик, академік АН УРСР Арнольд Шлепаков (1967–1999), у будинку № 38-А — письменник Віктор Некрасов (1944–1950). У будинку № 44[12] містилося жіноче училище Людмили Володкевич, де викладав літературознавець і громадський діяч Григорій Александровський. У Єврейськом училищі (вул. Антоновича, 69) навчався художник Зіновій Толкачов. Після передачі будівлі Інституту електрозварювання, в ній працювали засновник інституту Євген Патон, член-кореспондент АН УРСР Борис Касаткін, член-кореспондент АН УРСР Арсеній Макара, член-кореспондент АН УРСР Костянтин Хрєнов. У будинку розташований робочий кабінет-музей Є. О. Патона. У квартирі № 19 будинку № 107 у 1917–1923 роках жив поет Павло Тичина. У будинках № 64/16 та 97 у різні роки мешкав поет Олександр Олесь (Олександр Кандиба). Установи та заклади
Вулиця у мистецтвіУ поета Павли Тичини є цикл віршів «Вулиця Кузнечна», названий на честь вулиці, на якій поет проживав до 1923 року. Неодноразово вулиця згадується у творах Віктора Некрасова. Цікаві фактиУ Поліцейському сквері, біля перехрестя з вулицею Івана Федорова, зберігся один з чотирьох так званих малих фонтанів Термена. Зображення
Примітки
Посилання
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
