Довженко Григорій Овксентійович

Довженко Григорій Овксентійович
Довженко Григорій Овксентійович
Народження	10 (22) квітня 1899 ; Полтавка, Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	21 квітня 1980 (80 років)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія; Українська РСР; СРСР
Жанр	жанрове малярство, портрет, натюрморт і пейзаж
Навчання	Одеське художнє училище (1928)
Вчитель	Крайнєв Данило Карпович, Фраєрман Теофіл Борисович і Комар Григорій Якович
Діяльність	художник
Працівник	Одеська кіностудія і Всеукраїнський художній інститут
Член	Асоціація революційного мистецтва України (1929) і Спілка радянських художників України
Партія	ВКП(б)
Діти	Довженко Тарас Григорович
Нагороди

Григо́рій Овксе́нтійович Довже́нко (22 квітня 1899, Полтавка — 21 квітня 1980, Київ) — український художник-монументаліст, живописець. викладач.

Член Асоціації революційного мистецтва України у 1925-1929 роках; член Націона́льної спі́лки худо́жників Украї́ни з 1941 року.

Заслужений художник України з 1979 року.

Батько Заслуженого архітектора України Тараса Довженка та художниці Лесі Довженко.

Життєпис

Народився 10 [22] квітня 1899(18990422) року в селі Полтавці (нині місто Баштанка Миколаївської області, Україна) у багатодітній селянській сім'ї. З 1907 року навчався у церковно-парафіяльній школі, а з другого класу був прийнятий до місцевого двокласного земського училища, яке на відмінно закінчив у 1913 році. Того ж року разом з батьками переїхав до Сибіру в село Гвоздіївку Акмолінської області^[1].

З 1916 року мешкав в Омську, де працював вантажником; екстерном склав іспити за курс вищого міського училища. 1917 року служив поштарем і сторожем в Акмолінському ветеринарному управлінні; розпочав навчання на Курсах красних мистецтв Сибірського степного краю. Протягом 1918—1920 років працював художником-ілюстратором в Сибірському обласному агентстві ВЦВК «Центродрук» в Омську; з грудня 1920 року по квітень 1921 року — художником-декоратором у Сибірському державному оперному театрі, де зокрема виконав оформлення до опери «Князь Ігор»^[1].

Восени 1921 року разом із батьками повернувся до рідного села, працював вчителем малювання. 1922 року вступив до Одеського художнього училища, де навчався у Данила Крайнєва, Теофіла Фраєрмана. На ІІІ курсі перейшов на факультет монументально-прикладного мистецтва у майстерню Григорія Комара^[2]. Закінчив навчання у 1928 році. Знайомиться з М.Бойчуком та працює художником-монументалістом у його майстерні.^[3]

У 1930 році працював художником на Одеській кінофабриці, де працював художником картини «Охоронець музею», «Перекоп», «Право батьків», «25 000»^[4]. Протягом 1930—1936 років викладав малюнок та живопис на архітектурному факультеті Київського художнього інституту^[2], був асистентом у майстерні Федора Кричевського^[4].

Із групою викладачів Київського художнього інститут у 1941 році евакуйований до Таджицької РСР, де створював плакати, викладав у школі, обіймав посаду секретаря оргкомітету Спілки художників Таджикистану, працював на будівництві електростанції поблизу Душанбе.

У 1945 році повернувся до Києва^[2].

З 1946 року працював керівником сектора живопису в Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР^[4].

Протягом 1953—1960 років викладав у Київському училищі прикладного мистецтва. Серед учнів: Володимир Муха.

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Володимирській, № 81, квартира № 6. Помер у Києві 21 квітня 1980 року.

Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′3.1″ пн. ш. 30°30′7.4″ сх. д. / 50.417528° пн. ш. 30.502056° сх. д. / 50.417528; 30.502056).

Творчість

Працював у галузях монументально-декоративного мистецтва, станкового живопису і станкової графіки (писав портрети, пейзажі, натюрморти), Розвинув техніку школи монументального живопису Михайла Бойчука, додавши до умовно-площинного стилю живопису неповторної декоративності. Створив численні рельєфи, розписи та мозаїки на будівлях, розробляв різьблення по сирій штукатурці та розписував на основі поліхлорвінілової смоли. Серед робіт:

живопис

«Натюрморт із грецькою вазою» (1922);
«Натюрморт з яблуками» (1922—1926);
«Під панським гарапником» (1927, не збережено);
«Виноградники» (1930—1933);
«Батьки» (1930);
«Куркульське гніздо» (1934);
«Кожному колгоспникові по корові» (1934);
«Тараса Шевченко в казематі» (1938);
серія «Бойовим шляхом Миколи Щорса» (1939—1941, полотно, олія);
«Околиці Седнева» (1939—1941);
«Околиці Седнева де точилися бої» (1939—1941);
«Оселя в Седневі» (1939—1941);
«Смерть Миколи Щорса» (1939—1941);
«Гурзуф. Набережна» (1945—1947, темпера);
«Натюрморт з квітами і яблуками» (1950);
«Муза Тараса Шевченка» (1953);
«Околиці села Совки» (1956);
«Яблуня» (1956);
«Над Дніпром» (1956);
«Міст через Дніпро» (1956);
«Золота осінь» (1956);
«Ботанічний сад» (1956);
«Квіти. Натюрморт» (1956);
«Ваза з фруктами» (1956);
«Квіти на темному тлі» (1956);
«Натюрморт з рибою» (1956);
«Півонії» (1957);
«Карпатськими стежками» (1959);
«Червоні жоржини» (1959—1960);
«Квіти і фрукти. Натюрморт» (1959—1960);
«Пейзаж з яблунею» (1959—1960);
«Околиці Києва» (1959—1960);
«Маки і троянди» (1959—1960);
«Пейзаж з тополями» (1959—1960);
«Троянди квітнуть» (1959—1960);
«Тихий вечів» (1959—1960);
«Весняний мотив. Дорога до річки» (1959—1960);
серія «Риболовецький радгосп „Латвія“» (1961);
«Теплий ранок» (1961);
«Повернення» (1961);
«Дорога до моря» (1961);
«Баркаси спочивають» (1961);
«Полудень біля моря» (1961);
«Околиці міста» (1961);
«Осінній пейзаж з ялинами» (1961);
«Рибальські сіті» (1961);
«Лісові квіти» (1963);
«Гілки персиків» (1963);
«Яблука достигають» (1963);
«Троянди і птахи» (1963);
«Рожі» (1963);
«Білі півонії» (1963);
«Слива» (1963);
«Витай зо мною і учи (Тарас Шевченко)» (1964—1969);
«Михайло Бойчук» (1964—1969);
«Олександр Сорока» (1964—1969);
«Напуття Ярослава Мудрого» (1964—1969);
«Не ридать, а здобувать! (Іван Франко)» (1965);
«Чуєш сурми заграли… (Олександр Міньківський)» (1970—1979);
«Грай моя бандуро! (Микола Леонтович)» (1970—1979);
«Володимир Сосюра» (1970—1979);
«Рідна мати моя… (Андрій Малишко)» (1970—1979);
«Іван Микитенко» (1970—1979);
«Співайте, дівчата! (Григорій Верьовка)» (1977);
«Здраствуй моя ти рідна Батьківщино! (Олександр Довженко)» (1978);
«Крокує Ленін по планеті» (1978—1979);

графіка

«Хата в селі Зянківці на Поділлі» (1924);
«Хата і курник у селі Антиловці на Поділлі» (1924);
«Пісня про волю» (1928, не збережено);
«Ведмідь-гора» (1930—1938);
серія «Бойовим шляхом Миколи Щорса» (1939—1941, папір, олівець, акварель);
«Портрет О. Кириченка, учасника партизанського руху» (1939—1941);
«Портрет К. Лаптєва, кінного розвідника Богунського полку» (1939—1941);
«Седнів. Кам'яниця Лизогубів. Місце засади щорсівців» (1939—1941);
«Червоний міст у Чернігові, де точилися бої» (1939—1941);
«Усі на захист вітчизни!» (1941);
«До зброї товариші!» (1941);
серія портретів «Ударники будівництва Орзобгес (Душанбе)» (1942—1944);
«Т. Ахметов» (1942—1944);
«Голова колгоспу „Червоний партизан“ Азімов» (1942—1944);
«Таджицький робітник» (1942—1944);
«О. Ходояров» (1942—1944);
«Колгоспник» (1942—1944);
«С. Хасанов» (1942—1944);
«У. Бабаханов» (1942—1944);
«У. Якубов» (1942—1944);
«У. Махмудов» (1942—1944);
«Ш. Абдулаєва» (1942—1944);
«Б. Юсупов» (1942—1944);
«Геть Гітлера! Геть війну!» (1942—1944);
«Фашистська кривава лапа, занесена над СРСР, буде знищена!» (1942—1944);
«Останній марш німецьких окупантів» (1942—1944);
«Більше продовольчих товарів для фронту!» (1942—1944);
«Нема пощади німецьким окупантам!» (1942—1944);
«Смерть фашистським окупантам!» (1942—1944);
«Братання» (1942—1944);
«Гурзуф. Набережна» (1945—1947, акварель, гуаш);
«Жоржини» (1951—1954);
«Лілея» (1951—1954);
«Чорнобривці» (1951—1954);
«Небесна красуня» (1957);
«Сон-трава» (1957);
«Майори» (1957);
«Гвоздика» (1957);
«Братки» (1957);
«Півники на зеленому тлі» (1957);
«Жоржини» (1959—1960);
«Лілеї» (1959—1960);
«Чорнобривці» (1959—1960);
«Сухоцвіт» (1959—1960);
«Столітник» (1959—1960);
«Олександр Довженко» (1969—1979, папір, олівець);
«Григорій Верьовка» (1969—1979, папір, акварель).

монументальне мистецтво

Розпис «Дружба народів» у вестибюлі Східної торговельної палати в Одесі (1927, темпера; під керівництвом Григорія Комара; знищено). Ескізи (папір, акварель) зберігаються у Національному художньому музеї України^[5];
Розписи плафонів у Селянському санаторії імені ВУЦВК в Одесі (1928, під керівництвом Михайла Бойчука; знищено);
Розпис «Індустріалізація» у Будинку преси імені Михайла Коцюбинського в Одесі (1929—1930, очолював групу монументалістів; знищено);
Оформлення селища «Будівельник» у Дніпропетровську (1948—1949);
Оформлення екстер'єру палацу культури у Новій Горлівці (нині — східний район Горлівки) (1950);
Оформлення Палацу культури (1951—1952) та Літнього театру (1953) у Новій Каховці;
Орнаментально-декоративне оформлення Будинку культури у селі Драбівцях Черкаської області (1955—1956);
Оформлення Палацу культури імені Івана Франка у Донецьку (1955—1956);
Оформлення Будинку культури «Харчовик» (нині — «Славутич») у Києві (1957, не збереглося);
Орнаментально-геральдичне оформлення Музично-драматичного театру в Рівному (1959—1960, плафон, темпера, різьблення по сирому тиньку);
Оформлення кінотеатру «Космос» у місті Щорсі (1964, бетонний рельєф, мозаїка; разом з Миколою Стороженком і Володимиром Василенком);
Декоративно-геральдичне оздоблення Молодіжної бібліотеки у Києві (1968);
Мозаїчне панно «Живи, Україно прекрасна і сильна» на Будинку культури колгоспу «Україна» у селі Тіньках Черкаської області (1969);
Оформлення Палацу культури Чернігівського комбінату хімічного волокна (1970);

Мозаїчне панно «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на фасаді кінотеатру «Ровесник» (нині Київський муніципальний академічний театр ляльок; вулиця Миропільська, № 1) у Києві (1970);
Монументально-геральдичне оформлення Будинку культури місті Лозовій Харківської області (1976);
Монументально-мозаїчне оздоблення Будинку культури в радгоспі-заводі «Зелений Гай» міста Вознесенська Миколаївської області (1979).

Виставки

Брав участь у виставках з 1925 року, зокрема^[6]:

Виставка дипломних робіт студентів Одеського художнього інституту. Одеса (1925);
Виставка картин одеських художників, створених для Першої Всеукраїнської виставки в Харкові. Одеса (1927);
Всеукраїнська ювілейна виставка «10 років Жовтня». Харків, Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Луганськ, Донецьк, Макіївка, Маріуполь (1927);
Всеукраїнська виставка Асоціації революційного мистецтва України. Харків (1927);
Виставка "Мистецтво Радянської України. Харків (1930);
П'ята всеукраїнська художня виставка. Харків, Київ, Одеса (1932);
Шоста Всеукраїнська художня виставка. Київ, Харків, Одеса (1935);
Ювілейна виставка творів художників УРСР «Квітуча Радянська Україна». Київ, Харків, Одеса (1937);
Ювілейна виставка художників УРСР «1917—1937». Москва (1938);
Виставка українського радянського живопису, скульптури, графіки. Київ (1938);
Республіканська ювілейна шевченківська виставка. Київ (1939);
Виставка етюдів і замальовок історичних місць «Бойовим шляхом Миколи Щорса». Київ, Донецьк (1941);
Виставка «Велика Вітчизняна війна». Київ (1941);
Виставка «Таджикистан у дні Великої вітчизняної війни», присвячена 25-річчю Робітничо-селянської Червоної армії. Душанбе (1943);
Восьма Українська художня виставка. Київ (1945);
Республіканська виставка «Партизани України у Великій Вітчизняній війні 1941—1945». Київ (1945);
Дев'ята Українська художня виставка. Київ (1947);
Республіканська виставка «Архітектура України». Київ 91954);
Республіканська виставка «Будівництво і архітектура України за 40 років». Київ (1955);
Республіканська виставка «Українське радянське монументальне мистецтво», присвячена 100-річчю від дня народження Володимира Леніна та 30-річчю Ленінського плану монументальної пропаганди. Київ (1969);
Виставка «Монументальне мистецтво Радянської України». Київ (1978).

Персональна посмертна виставка. Київ (1983 )

"Спецфонд" Національний Художній музей України. Київ (2015)

"Бойчукізм. Проект "Великого стилю" Мистецький Арсенал. Київ (2018)

"Закоханий в Україну. Григорій Довженко". Персональна виставка. Нова Каховка (2019) [1]^[7]

"Григорій Довженко. Світ орнаментів" . Персональна виставка. ART14. Київ (2019)

"Григорій Довженко – художник-бойчукіст. Шлях в мистецтві". Персональна виставка робіт. Миколаївський обласний художній музей ім. В.В. Верещагіна. Миколаїв (2020)

" Григорій Довженко. Окуповане мистецтво". Персональна виставка. ART14. Київ (2023)

«МАТЕРІЯ MATTERS. Український арттекстиль». Національний центр «Український Дім». Київ (2024)^[8]

" Таджикистан у творчості Григорія Довженка (1941-1945)". Київ (2025)

Публікації

Автор низки статей з питань монументально-декоративного мистецтва:

«Мистецтво в побут» / «Шквал», 1928, № 8;
«Орнамент в архітектурному ансамблі» / «Декоративное искусство СССР», 1957, ювілейний номер;
«Особливості художньої виразності в сільських типових житлових будинках» / Сільське житлове будівництво в УРСР. Збірка Академії архітектури УРСР. Київ, 1960;
«Будувати красиво на віки» / «Літературна Україна», 28 червня 1963;
«Краса рідного міста» / «Мистецтво», 1967, № 4.

У мистецтві

Олійний портрет художника у 1928 році виконав художник Петро Васильєв^[9].

Вшанування пам'яті

Розпорядженням Баштанського міського голови №72-р від 24 квітня 2024 року одна з вулиць м. Баштанка – вулиця Генерала Головського, з метою виконання Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» перейменована на вулицю Григорія Довженка [2]