Дрогобицько-Самбірська єпархія[1] — єпархіяПравославної церкви України. Утворена внаслідок розділення Львівської єпархії УПЦ КП на дві частини: Львівську і Дрогобицьку (Постанова Синоду УПЦ КП 8 вересня1992 року «Про розділення Львівської єпархії на дві частини: Львівську і Дрогобицьку»).
Історія
Дрогобицько-Самбірська єпархія є одною зі спадкоємниць і правонаступниць найдавніших православних єпископських кафедр України — Перемишльської. Датою заснування Перемишльської єпархії прийнято вважати І пол. ХІІІ ст. (1219—1220 рр.). Однак, витоки адміністративної структури єпархії сягають часів далеко до офіційного Хрещення Руси-України. Як відомо, християнство на Галицьких землях ширилось завдяки сприятливого географічного розташування, активним контактам місцевого купецтва з країнами Сходу та Заходу, передусім — Візантією та південними слов'янами.
Включення Прикарпаття до складу Давньої Велико-Моравської держави зумовило появу на її теренах перших проповідників християнства — учнів просвітителів слов'ян братів Кирила та Мефодія. Таким чином, ще до Хрещення Руси-України 988 року східно-християнська традиція та греко-слов'янський обряд набули поширення на теренах Західноукраїнських землях.
Існує думка, що за часів Київського князя св. Володимира Великого на теренах Західної Руси-України могла бути заснована ним (або його сином Ярославом Мудрим) осібна Перемишльська єпархія. Підтвердженням цьому є віднайдені археологами початки храмового християнського будівництва в Перемишлі Х-ХІ ст., зокрема кам'яна церква-ротонда, відкрита в 1958—1960 роках археологічною експедицією під керівництвом А. Жакі на подвір'ї замку.
У 1982—1985 роках проводились повторні археологічні дослідження фундаментів храму, які засвідчили, що побудова цієї церкви разом з Перемишльським кам'яним палацом датується 2-ю половиною Х ст. або 18-30 роками ХІ ст. Вчена зробили висновок, що протягом ХІ — першої половини ХІІІ ст. церква-ротонда і палац входили до комплексу забудови князівського двору в Перемишлі.
Зважаючи на політико-адміністративне значення тогочасного Перемишля, можна припустити, що у самому Перемишлі та його околицях на той час могла існувати значно більша кількість християнських храмів. Також важливим аргументом можливого існування єпископської кафедри у Перемишлі є відкриття А. Жакі в 1959—1964 рр. решток церкви св. Іоана Хрестителя, побудованої на дитинці князем Володарем Ростиславовичем у 1119—1124 рр., у якій він і був похований в 1125 році. Перемишльська єпархія, як і інші єпархії давньої Руси після її хрещення, входила до складу Київської митрополії Константинопольського Патріархату.
У 1303—1347, 1371—1414 роках Перемишльська єпархія разом з єпископськими кафедрами: Галицькою, Володимирською, Луцькою, Туровською та Холмською, була прилучена до утвореної Галицької митрополії Константинопольського Патріархату. З 1422 року перемишльські єпископи, починаючи від Іллі (1421—1440 рр.), титулуються як «Перемишльські і Самбірські», а з 1668 р. від єпископа Антонія Винницького (1650—1679 рр.) і «Сяноцькі».
Храм-музей Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього у Дрогобичі
У Патріаршому, або Никонівському літописі, міститься повідомлення про самостійну Самбірську єпархію. Значення церковного центру стародавній Самбір здобув, безсумнівно, ще в часи політичної незалежності галицьких земель. Церковна традиція про окрему Самбірську єпископію знаходить підтвердження у грамоті 1422 року про розмежування королівських і монастирських земель у Самбірському повіті. На користь версії про стародавність Самбірської єпархії свідчить і факт поховання князя Лева у Спаському монастирі поблизу Самбора. Адже «де був князь, там повинен був бути і єпископ». Однак, це питання на сьогодні залишається відкритим.
В історичних джерелах збереглися імена трьох Самбірських єпископів: Авраама (1254), Євфимія (1292) і Антонія (1295). Після проголошення частиною Київської митрополії Берестейської унії з Римом 1596 р., Перемишльська єпархія залишалась вірною Святій Кафоличній Православній Церкві до 1691 року.
23 червня того ж року перемишльський єпископ Інокентій Винницький, будучи таємним уніатом, у Варшаві проголосив себе і всю православну паству Перемишльської єпархії приналежними до унії. Фактично, лише 28 квітня 1693 року, стараннями того ж єпископа, впроваджено унію у всій Перемишльській єпархії.
Після окупації Західної України військами СРСР 1939 року частина Перемишльської єпархії з єпископською столицею у Перемишлі відійшла до складу Польської Народної Республіки, а інша її частина — Самбірська, увійшла до складу УРСР. З усталенням кордону 1945 року відбувся перерозподіл областей і Самбір, як районний центр, увійшов до щойно утвореної Дрогобицької області. У 1946 році на території Дрогобицької області було створено Дрогобицько-Самбірську єпархію Російської православної церкви, як спадкоємницю давньої православної Перемишльської єпархії, а точніше її Самбірської частини.
У зв'язку з тим, 25 лютого1946 року висвячено на єпископа Дрогобицького і Самбірського священика Михайла Мельника, доктора богослів'я. Після смерті єпископа 9 жовтня 1955-го, та внаслідок ліквідації Дрогобицької області у травні 1959 року, Дрогобицько-Самбірська єпархія увійшла до складу зорганізованої Львівсько-Тернопільської єпархії, з об'єднанням православних областей Львівської, Станіславської (нині Івано-Франківської), Дрогобицької та Тернопільської (1961 р.). Після проголошення незалежності України, розпочався активний рух за створення незалежної Автокефальної Помісної Української Православної Церкви.
Після Всеукраїнського Об'єднавчого Собору (червень 1992 року) між УАПЦ і УПЦ КП було вирішено відновити Дрогобицько-Самбірську єпархію, спадкоємницю давньої Української православної Перемишльської єпархії у складі незалежної Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Дрогобицько-Самбірська єпархія поділена на десять благочинь, або благочинних округів (районів) на чолі з благочинними.
Межі благочинь встановлено відповідно до державно-територіального поділу Львівської області. До єпархії належать такі райони Львівської області: Дрогобицький, Жидачівський, Миколаївський, Мостиський, Самбірський, Сколівський, Старосамбірський, Стрийський, Турківський, Яворівський.
Станом на 1 січня 2019 року Дрогобицько-Самбірська єпархія ПЦУ нараховує:
парафій — 216;
священнослужителів — 179;
На території єпархії діють:
братства;
сестринства;
недільні школи;
молодіжні братства.
При єпархіальному управлінні діють такі відділи:
Сім'ї та молоді;
Духовно-патріотичного виховання у зв'язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями;
Історичної пам'яті та духовної спадщини Дрогобицько-Самбірської єпархії.
Видавничий;
Прес-служба.
Видавався щомісячний часопис «Єпархіальний вісник» з 1 січня2004 року по 2011 року друкований орган Дрогобицько-Самбірської єпархії. Головним редактором був — канцлер Дрогобицько-Самбірської єпархії митрофорний протоієрей Микола Біляк
Монастирі єпархії
чоловічий монастир на честь святого Іоанна Предтечі м. Дрогобич вул. Трускавецька 56. Настоятель архімандрит Никон (Бандурович).
Храми єпархії
Дрогобицьке благочиння
благочинний митр. прот. Ігор Пулик
м. Борислав, Церква святої Анни, настоятель: прот. Ігор Ткачів
м. Борислав, Церква Пресвятої Трійці, настоятель: прот. Олексій Столяр
