Електронне видання

Електро́нне видання́ — електронний документ (група електронних документів), що пройшов редакційно-видавничу обробку, має вихідні відомості та призначений для розповсюдження в незмінному вигляді.

Електронні видання розрізняють по наявності друкованого еквівалента як:

• електронний аналог друкованого видання, що в основному відтворює відповідне друковане видання, зберігаючи розташування на сторінці тексту, ілюстрацій, посилань, приміток тощо;
• самостійне електронне видання, що не має друкованих аналогів.

Українські дослідники І. Антоненко та О. Баркова, описують електронне видання як самостійний (тобто може використовуватися незалежно від виробника, у тому числі через телекомунікаційні мережі), закінчений електронний ресурс, що вміщує електронний документ або групу документів, які пройшли редакційно-виробничу обробку й мають вихідні відомості, призначені для довготривалого зберігання, розповсюдження у незмінному вигляді, усі копії яких відповідають оригіналу.^[1]

Детальний перелік критеріїв класифікації подає російський дослідник В. Вуль. Науковець розрізняє електронні видання за періодичністю, колом споживання продукції, цільовим призначенням, способом поширення та форматом^[2]. Дослідник розуміє МЕЖ як періодичне загальне мережеве видання, що може існувати у різноманітних форматах (ASCII, HTML. PDF, Flash). Ця кількість характеристик достатня, щоб визначити більшість видів видань. Існують і деталізованіші класифікації, як, наприклад, Е. Могилевської, що пропонує виокремлювати видання за принципом форми функціонування, типом замовника, цільовим призначенням, характером аудиторії, охопленням території, змістово-тематичним спрямуванням, наявністю філіальної мережі, характером основної інформації, формою доступу до інформації^[3]. Дослідниця подає цю класифікацію для інтернет-інформагенцій. При спробі накласти матрицю цієї класифікації на сучасні мас-медіа, у тому числі і МЕЖ, стає помітно, що частина цих характеристик не стосується суті видань і ґрунтуються на класифікаціях традиційних ЗМІ. Наприклад, поділ на державні та приватні видання сьогодні неактуальний, оскільки це не відображається на сутності видання. Та якщо і є такі впливи, то теперішні великі корпорації мають схожу поведінкову політику, що й держава. Говорити про характер основної інформації в епоху мультимедіа уже недоцільно, так само, як і про охоплення території, яке в інтернеті означається словом «глобальне».^[4]

Якщо говорити про наявні поділи мережевих видань на види на основі характеристик, то ми спостерігаємо, що багато дослідників не розуміє суті мережевої комунікації, намагаючись утиснути багатоманіття наявних видів видань у вигадані класифікації. Наприклад, використання традиційної класифікації для мережевих видань призводить до появи такого виду, як інтернет-газета (його де-факто не існує, оскільки оперативна журналістика з появою гіпертекстового формату відмовилася від періодичності), але де-юре цей вид ще є. Такий підхід характерний для людей, які пишуть про нові медіа, не знаючи, як такі ЗМК працюють зсередини, а тому не розуміючи суті мережевої комунікації.^[4]

Протилежним до виокремлення видів видань є номінальний або феноменальний підхід, тобто розроблення класифікації, що базується на власному емпіричному досвіді комунікації в інтернеті. За таким принципом пішов український дослідник О. Коцарев, що вирізняє інтернет-ЗМІ, корпоративні сайти, персональні сайти, рекламні сайти, інтернет-магазини, довідкові сайти, інтернет-збірні, сайти-твори, інтернет-спільноти, портали^[5]. Одразу впадає в очі те, що дослідник аналізує лише сайти — видання гіпертекстової мережі, забуваючи, що інтернет складається з багатьох мереж, які також містять видання. У класифікації такі присутні незрозумілі нам види, як сайти-твори та інтернет-збірні. Складно з'ясувати, чи є видова відмінність між інтернет-магазином і рекламним сайтом та наскільки доцільним є запропоноване розрізнення.

Л. Городенко, проаналізувавши різні класифікації, робить висновок, що поділ повинен здійснюватися відповідно до технічних, змістових і концептуальних ознак. Вихід традиційного ЗМІ в інтернет — це створення нового мас-медіа, тому питання мережевих клонів друкованих видань не є актуальним для типологізації. Дослідниця подає власну класифікацію: соціальні мережі, мережеві медіа, інформаційні пошукові ресурси, розважальні ресурси, технології комунікації.^[6]  

Історія електронних видань починається з появи перших електронних періодичних дайджестів та журналів у США у 1980-х роках, коли медіа стали опановувати новий цифровий формат.

За природою основної інформації електронне видання подається як:

• текстове (символьне) електронне видання або електронна книга — електронне видання, що містить переважно текстову інформацію, представлену у формі, що допускає посимвольне оброблення,
• образотворче електронне видання — електронне видання, що містить переважно електронні зразки об'єктів, що розглядаються як цілісні графічні сутності, представлені у формі, що допускає перегляд і друковане відтворення, але не допускає посимвольної обробки (до образотворчих видань відносяться факсиміле, а також тексти у форматах, які не допускають посимвольного оброблення)
• звукове електронне видання- електронне видання, що містить цифрове представлення звукової інформації у формі, що допускає її прослуховування, але не призначеної для друкованого відтворення;
• програмний продукт — самостійний, відчужуваний твір, що є публікацією тексту програми або програм мовою програмування або у вигляді коду, що виконується;
• мультимедійне електронне видання — електронне видання, в якому інформація різної природи присутня рівноправно і взаємопов'язано для вирішення визначених розробником завдань, причому цей взаємозв'язок забезпечений відповідними програмними засобами.

За цільовим призначенням електронні видання поділяються на:

• офіційне електронне видання — електронне видання, що публікується від імені державних органів, установ, відомств або громадських організацій, яке містить матеріали нормативного чи директивного характеру;
• наукове електронне видання — електронне видання, що містить відомості про теоретичні та (або) експериментальні дослідження, а також науково підготовлені до публікації пам'ятки культури та історичні документи;
• науково-популярне електронне видання — електронне видання, що містить відомості про теоретичні і (або) експериментальні дослідження в галузі науки, культури і техніки, викладені у формі, доступній читачу -нефахівцю;
• виробничо-практичне електронне видання — електронне видання, що містить відомості з технології, техніки та організації виробництва, а також інших галузей суспільної практики, розраховане на фахівців різної кваліфікації;
• електронне навчальне видання — електронне видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, викладені у формі, що є зручною для вивчення та викладання, і розраховане на учнів різних за віком та ступенем підготовки (наприклад, електронний засіб навчання, електронний підручник тощо);
• суспільно-політичне електронне видання — електронне видання, що містить твір на суспільно-політичну тематику, агітаційно-пропагандистського характеру і призначене для широкого кола читачів;
• довідкове електронне видання — електронне видання, що містить короткі відомості наукового і прикладного характеру, що розташовані у порядку, зручному для їх швидкого пошуку та не призначене для суцільного читання;
• електронне видання для дозвілля — електронне видання, що містить загальнодоступні відомості з організації побуту, різноманітних форм самодіяльної творчості, різних форм захоплень, комп'ютерні ігри;
• рекламне електронне видання — електронне видання, що містить викладені у привабливій формі відомості про вироби, послуги, заходи з метою створення попиту на них;
• літературно-художнє електронне видання — електронне видання, що містить твори художньої літератури, образотворчого мистецтва, театральної, естрадної і циркової творчості, твори кіно, музейну та іншу інформацію, що належить до сфери культури та не є змістом наукових досліджень.

За технологією поширення і використання електронні видання класифікуються як:

• локальне електронне видання — електронне видання, призначене для локального використання і випускається у вигляді певної кількості ідентичних примірників (тиражу) на мобільних електронних носіях;
• мережне електронне видання — електронне видання, що є доступним потенційно необмеженому колу користувачів через телекомунікаційні мережі;
• електронне видання комбінованого поширення — електронне видання, що може використовуватись як локальне так і мережне.

За характером взаємодії користувача і електронного видання

• детерміноване електронне видання — електронне видання, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким визначені видавцем і не можуть змінюватись користувачем;
• недетерміноване (інтерактивне) електронне видання — електронне видання, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким прямо чи опосередковано встановлюються користувачем згідно з його інтересами, метою, рівнем підготовки тощо на основі інформації і за допомогою алгоритмів, визначених видавцем.

За періодичністю електронне видання може бути як:

• неперіодичне електронне видання — електронне видання, яке випускається одноразово, що не має продовження;
• періодичне електронне видання — електронне видання, що виходить через певні проміжки часу, постійним для кожного року числом номерів (випусків), що не повторюваними за змістом, однотипно оформленими нумерованими і (або) датованими випусками, що мають однаковий заголовок;
• продовжуване електронне видання — електронне видання, що виходить через невизначені проміжки часу, у міру накопичення матеріалу, що не повторюваними за змістом, однотипно оформленими нумерованими і (або) датованими випусками, що мають загальну назву;
• оновлюване електронне видання — електронне видання, що виходить через певні або невизначені проміжки часу у вигляді нумерованих або датованих випусків, що мають однакове назва і частково повторюється зміст. Кожен випуск містить у собі актуальну інформацію і повністю замінює попередній.

Титульний екран — один із перших екранів електронного видання (або спеціальній системний екран), що містить вихідні відомості електронного видання.

Основними елементами вихідних відомостей електронного видання є:

• надзаголовкові дані;
• відомості про серію та організацію, від імені чи за участю якої створено видання;
• відомості про автора (авторів) та інших осіб, які брали участь у створенні електронного видання ім'я автора (авторів), імена інших осіб, які брали участь у створенні електронного видання (укладача, перекладача, художника-ілюстратора тощо);
• назва;
• підзаголовкові дані залежно від виду електронного видання зазначають:
  • відомості, що пояснюють чи доповнюють назву;
  • вид видання за характером інформації — згідно з ДСТУ 3017^[7];
  • періодичність;
  • кількість томів багатотомного видання;;
  • порядковий номер тому (частини, номера, випуску);
  • період оновлення та дату останнього оновлення (в оновлюваному електронному виданні);
  • вид електронного носія;
  • відомості про основне видання в окремо виданому додатку
• вихідні дані;
• випускні дані залежно від виду електронного видання містять такі відомості:
  • види й кількість електронних носіїв та комплектність електронного видання;
  • обсяг даних у мегабайтах (Мб);
  • тривалість звукових і відеофрагментів у хвилинах;
  • тираж;
  • найменування (ім'я), місцезнаходження й електронну адресу, телефон (факс) видавця, а також редакції (в періодичному та продовжуваному виданнях);
  • найменування (ім'я), місцезнаходження й електронну адресу, телефон (факс) виготовлювача тиражу електронного видання;
  • серію, номер і дату видачі Свідоцтва про внесення видавця й виготовлювача електронного видання до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи (в неперіодичному електронному виданні);
• класифікаційні індекси (УДК, ББК) й авторський знак;
• вид видання за цільовим призначенням за ДСТУ 3017^[7];
• міжнародні стандартні номери: Міжнародний стандартний номер книги — ISBN, Міжнародний стандартний номер нотних видань — ISMN, Міжнародний стандартний номер серіальних видань — ISSN;
• бібліографічний опис — за ДСТУ ГОСТ 7.1^[8] та ДСТУ ГОСТ 7.80^[9];
• анотація за ДСТУ ГОСТ 7.9^[10];
• знак охорони авторського права (©).

Примітка. Надзаголовкові дані (відомості про серію та організацію, від імені чи за участю якої створено видання), ім'я автора (авторів), імена інших осіб, які брали участь у створенні електронного видання (укладача, перекладача, художника-ілюстратора тощо), назву, вихідні дані, УДК, ББК й авторський знак, ISBN, ISMN, ISSN та знак охорони авторського права в електронному виданні подають за формою, визначеною в ДСТУ 4861^[11].

• Список найпопулярніших інтернет-ЗМІ в Україні

• ДСТУ 7157:2010 Інформація та документація. Електронні видання. Основні види та вихідні відомості
• ГОСТ 7.83-2001 Электронные издания. Основные виды и выходные сведения.
• Партико З. В. Комп'ютеризація видавничого процесу: навч. посібник. — К.: Вища школа. 1996. — 208 с.