Також у церкві знаходилася ікона Божої Матері з написом грецькою мовою «Χάιπε, όηι ΰπαπσειρ Βαζιλέωρ ηαθέδπα, σάιπε, οηι βαξάζειρ ηος βαξάζοςηα πάςηα». Ікона вважалася за дуже стародавню, й була іноземного походження. З обох сторін від головного зображення на іконі були написані свята.
У 1864 році Замостя було державним (казенним) селом. Розташоване на відстані одної версти від повітового міста Зміїв, та 24 версти від губернського міста Харків. У селі налічувалося 207 дворів. Населення становило мешканців: 509 чоловічої статі та 427 жіночої[5].
У 1867 році було відновлено дерев'яну Миколаївську на місці старої (побудованої у 1793 році)[6].
Станом на 1897 рік у селі мешкало 1 789 осіб (916 чоловічої, та 873 жіночої статі)[7].
У 1904 році до замостянської Миколаївської церкви відносилося прихожан: 1694 чоловічої статі та 1584 жіночої. Штат церкви налічував: священика, диякона та псаломщика. При церкві були церковно-приходська церква та земське училище[3].
У 1909 році було побудовано нову кам'яну церкву святого Миколая, на місці старої. Церкву побудовано на кошти прихожан, за проектом архітектора В. М. Покровського[8].
З 1920-х з'являється Замостянська сільська рада, яка фунціювала до припинення існування села як незалежної територіальної одиниці[9].
У 1927 році село Замостя налічувало 3000 мешканців. З промислових підприємств був млин з двигуном 20 к. с.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Змієві та Замості — 559 людей[10].
У 1941 році, згідно адміністративно-територіальному поділу УРСР Замостя вказано як «селище міського типу»[11] (у 1938 році Замостя серед селищ міського типу відсутнє).
У 1947 році, Замостя знову вказано як с.м.т. серед населених пунктів УРСР[12].
22 грудня 1948 року Указом Президії Верховної Ради УРСР селище міського типу Зміїв переводиться до категорії міського поселення і було перейменоване на «місто Зміїв». До Зміївської міської ради приєднувалася частина території ліквідованої Замостянської селищної ради[13].
Священики Миколаївської церкви
Стефан Крижановський — священик (1899—1904 -?)[14].
Микола Гораін — диякон (1902—1904 -?)
Семен Краснопольський — псаломщик (1903—1904 -?)
Яків Майборода — церковний староста (1899—1904 -?)
Самойловичъ Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : Типо-Литографія И.М. Варшавчика, 1904. — С. 226,227 – 471с.(рос. дореф.)
XLVI. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніям 1864 года/Обработанъ ч.с.с. Н.Штирлицомъ. — СПб. : Центральный статистический комитетъ министерства внутреннихъ дѣлъ, 1869. — С. 77 – 209с.(рос. дореф.)
Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. Под ред. Н.А. Твойницкаго. — СПб. : Типографія «Общественная польза», 1905. — С. 249 – 403с.(рос. дореф.)
↑Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. Под ред. Н.А. Твойницкаго. — СПб. : Типографія «Общественная польза», 1905. — С. 249 – 403с.(рос. дореф.)
