Занзібар (архіпелаг)
Архіпелаг Занзіба́р або Занзібарський архіпелаг (суах. Funguvisiwa la Zanzibar) — острівний архіпелаг в Індійському океані, поруч зі східноафриканським узбережжям Суахілі. На правах автономії входить до складу Танзанії. Найбільші острови архіпелагу — Унгуджа (який традиційно називають Занзібар) та Пемба. Найбільше місто архіпелагу — Занзібар (на острові Унгуджа, 257 тисяч жителів станом на 2003 р.). Клімат теплий і дуже вологий. ІсторіяДо міоцену архіпелаг становив собою частину африканського континенту. Район східноафриканського узбережжя з архіпелагом Занзібар був історично відомими в елліністичний період як Азанія та Цингіон у римську добу. Араби, перси й індуси називали цю область Зіндж. У китайських мандрівників та географів вона отримала назву Цзінь. Для формування суспільства та держав ключову роль відіграло вигідне географічне становище місцевих островів, заток, лиманів. Поштовхом став розвиток у I ст. н. е. римо-індійської торгівлі. Місцеві гавані стали місцем перепочинку торгівельних суден, а згодом і центрами посередницької торгівлі. Водночас у VI ст. починається міграція народів банту, які на узбережжя починають змішуватися з автохтонним населенням. На той час вони вже освоїли землеробство, скотарство, видобуток і переробку заліза. З середини першого тисячоліття з загальної маси бантумовних народностей вздовж узбережжя Східної Африки починає виділятись і розвиватись культура та ідентичність народу суахілі, а на самому узбережжі починають виникати їх приморські торгові поселення, зокрема навпроти архіпелагу Занзібар постало місто Момбаса[1]. Суахілі також розселились по прибережним островам східноафриканського узбережжя, таким як Занзібар, Пемба, Мафія, архіпелаги Ламу та Коморських островів, а також на півночі Мадагаскару[2][3]. Саме розташування поселень суахілі на західному узбережжі Індійського океану спонукало їх перетворитись на активне морське торгівельне суспільство, чіткі ознаки якого починають виразно проявлятись вже з X—XI століть[1]. Торговці суахілі зайняли нішу посередників між різними суспільствами в глибині африканського континенту і широкою міжнародною торговою спільнотою, сформованою на просторах Індійського океану[3]. До X ст. на східноафриканському узбережжі існувала декілька міст-держав, що займалися посередницькою торгівлею — Кілва, Пате, Ламу, Малінді. Перші певні звістки про Занзібар датуються X століттям, коли тут з'явилися перси-мусульмани із Ширазу. Місцеві жителі досі іменують себе «Ширазі», хоча перські поселенці були досить швидко асимільовані. Вони принесли на Занзібар іслам. На даний час мусульмани складають до 88 % населення, решта — послідовники африканських язичницьких культів і християни. У Середньовіччі Занзібар перетворився на жвавий центр торгівлі рабами, яких постачали на острів з внутрішніх районів Африки. З часом работоргівля зосередилася у руках торговців з Оману, які склали ядро місцевої аристократії. У XVI столітті Занзібар разом з Момбасою та Ормузом увійшов до складу колоніальних володінь Португалії. У середині XVII століття оманські араби оговталися від удару, завданого появою європейських колонізаторів, і стали витісняти їх із західної частини Індійського океану. Правда, на Занзібарі влада султана довгий час залишалася номінальною, і острів зберігав власного володаря, який мав титул мвіні мкуу[4]. Занзібарський султанатДо 1840 оманський султан Саїд ібн Султан переніс свою столицю з Маскату на Аравійському півострові до занзібарського Кам'яного міста. З того часу острів переживав новий підйом, пов'язаний зі збільшеним попитом на слонову кістку і рабів — товари, які поставлялися на місцеві ринки з Африки. При султані на Занзібарі велося широке будівництво; архітектурні пам'ятники Кам'яного міста ЮНЕСКО внесло до списку Світової спадщини. У 1861 році внаслідок суперечки між синами Саїда ібн Султана Занзібарський султанат відокремився від Оманського. Активізація у 2-й пол. XIX ст. в регіоні британських колонізаторів і розподіл сфер впливу між ними і німецькими колонізаторами призвела до встановлення у 1890 році британського протекторату на Занзібарі на умовах «Занзібарської угоди». Але протекторат протривав недовго. 27 серпня 1896 року внаслідок Англо-занзібарської війни, відомої як найкоротша війна у світовій історії (за книгою рекордів Гіннеса), султана Халіда ібн Баргаша було скинуто, й поставлено бажаного британцями правителя.    Занзібар у XX—XXI ст.У 1-й половині XX ст. на Занзібарі остаточно утвердився маріонетковий султанський режим, підконтрольний Великій Британії. Боротьба проти британського та султанського панування активізувалася на Занзібарі після Другої світової війни. На її чолі стала Партія Афро-Шіразі (заснована 1957 року), тоді ж у занзібарському суспільстві залунали заклики до повалення султанату та об'єднання з Танганьїкою. 10 грудня 1963 року було проголошено незалежність Занзібару від Британії. 12 січня 1964 року на Занзібарі почалася антифеодальна і антиарабська революція. Чорне населення не захотіло більше бути під пануванням арабів і скинуло його. Султана було позбавлено влади та вигнано з країни. Революція супроводжувалася масовими пограбуваннями і вбивствами арабів, індійців і європейців. Занзібар у складі Танзанії26 квітня 1964 року Танганьїка та Занзібар підписали угоду про створення Об'єднаної Республіки Танзанія (назва якої складена з перших трьох літер слів «Танганьїка» і «Занзібар»). Відтоді Занзібар постійно виборює поширення автономістських прав, і в наш час є самоуправною територією. У січні 2005 року було вперше піднято новий прапор Занзібару. З 2005 року Занзібар має власний парламент і президента. Посаду президента з листопада 2010 року обіймає Алі Мохамед Шейн. Водночас Занзібар є членом Організації непредставлених націй та народів. Цікаві факти
Згадка Занзібару у творчості і фольклорі
Знамениті уродженці
Див. такожГалерея
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
