Каналізація

Каналізація
Містить	sewer gasd
Каналізація у Вікісховищі

Каналіза́ція (англ. waste-water disposal system, canalization, sewerage system, channeling conduit; нім. Entwässerung(anlage) f, Kanalisation f), це:

• Сукупність інженерних споруд, устаткування та санітарних засобів, що забезпечує збирання та виведення за межі населених пунктів і промислових підприємств забруднених стічних вод, а також їхнє очищення та знешкодження перед використанням чи скиданням у водойму.
• Прокладання каналів.
• Розподіл електроенергії чи сигналів зв'язку між споживачами; кабельна каналізація — система керамічних, пластикових, металевих або бетонних труб для прокладання кабелю в підземних лініях зв'язку.

Нижче у статті описано класичну, сантехнічну каналізацію.

Схемою каналізації називають технічно і економічно обґрунтоване проєктне вирішення прийнятої системи каналізації з урахуванням місцевих умов і перспектив розвитку об'єкта каналування.

Кожну систему каналізації можна впровадити різними технічними способами при трасуванні мереж і колекторів, вибором певних глибин їхнього розміщення, кількості насосних станцій, кількості і розташування очисних споруд тощо.

Ймовірно, саме потреба позбутися неприємних запахів, а не розуміння небезпеки людських відходів для здоров'я призвела до створення перших належних каналізаційних систем. Більшість поселень виростали біля природних водних шляхів, куди легко стікали відходи з вигрібних місць, але поява великих міст виявила неадекватність такого підходу. Ранні цивілізації, такі як Вавилонія, копали вигрібні ями нижче рівня підлоги у своїх будинках і створювали грубі дренажні системи для видалення дощової води. Але лише в 2000 році до нашої ери в цивілізації долини Інду вздовж вулиць були споруджені мережі акуратно викладених цеглою каналізаційних стоків для відведення сміття з будинків^[1].

Туалети в будинках з боку вулиці були підключені безпосередньо до цієї вуличної каналізації та змивалися вручну чистою водою. Століттями пізніше такі великі міста, як Рим і Константинополь, будували дедалі складніші мережеві каналізаційні системи, деякі з яких досі використовуються. Саме після будівництва каналізаційних систем люди зрозуміли, що небезпека для здоров'я зменшилася^[2].

Усі каналізаційні споруди будь-якої системи і схеми каналізації за своїм призначенням діляться на дві основні групи.

До першої групи відносять устаткування і споруди, призначені для приймання і транспортування стічних вод:

• а) внутрішні каналізаційні пристрої
• б) зовнішню каналізаційну мережу;
• в) насосні станції і напірні каналізаційні водоводи.

До другої групи відносять:

• а) очисні станції, призначені для очищення, знешкодження, знезараження стічних вод і для обробки осаду;
• б) випуски очищених вод у водоймище.

Внутрішні каналізаційні пристрої в житлових і громадських спорудах складаються з приймачів (санітарних приладів) — унітазів, пісуарів, раковин, умивальників, мийок, трапів, ванн, біде і ін., і з мережі — відвідних труб, стояків, випусків і дворової мережі.

Санітарні прилади встановлюють в кухнях, туалетних і ванних кімнатах житлових, громадських і виробничих будівель.

Стічні води з приймачів поступають у відвідні труби, а потім в стояки внутрішньої каналізаційної мережі.

Стояки прокладають стінами усередині опалювальних приміщень або в монтажних шахтах, блоках і санітарно-технічних кабінах. Їх виводять через горищне приміщення вище даху.

Унаслідок обігріву стояків в опалювальних приміщеннях в них створюється тяга повітря, що забезпечує вентиляцію внутрішньої і зовнішньої каналізаційної мережі. Верхню частину стояка називають витяжною (фановою) трубою, на кінці її встановлюють дефлектор (флюгарку). Її призначення — вирівнювання тиску всередині та ззовні стояка.

Щоби повітря та гази не проникали в приміщення, між мережею і санітарними приладами передбачають водяні затвори. В унітазах і трапах водяні затвори є конструктивним елементом приладу, а під умивальниками, ваннами, мийками і раковинами встановлюють спеціальні фасонні частини — сифони. Одним сифоном можна обслужити декілька приладів. Вода в ньому автоматично замінюється свіжішою після кожного скидання нової порції води в санітарний прилад. Для огляду і прочищення труб встановлюють ревізії і прочищення.

Стічні води поступають стояком крізь випуск, у дворову або внутрішньоквартальну каналізаційну мережу. У місці приєднання кожного випуску до дворової або внутрішньоквартальної каналізаційної мережі, обладнують оглядовий колодязь, який призначається для спостереження за роботою внутрішньої мережі і для її прочищення у разі засмічення.

У виробничих приміщеннях приймачами стічних вод служать воронки, трапи, відкриті і закриті лотки, що розташовуються біля виробничих апаратів і машин. Внутрішньоцехову каналізаційну мережу у виробничих приміщеннях, обладнують подібною внутрішньобудинковою мережею з чавунних або пластмасових труб у вигляді стояків, відвідних труб і випусків.

Зовнішньою каналізаційною мережею, називають укладену з ухилами розгалужену підземну мережу труб і каналів, що відводить стічні води самопливом до насосної станції, очисним спорудам або у водоймище.

Залежно від призначення, місця укладання та розмірів зовнішньої каналізаційної мережі, розрізняють:

• дворову — укладену в межах одного будинковолодіння;
• внутрішньоквартальну — укладену всередині кварталу;
• заводську — укладену на терені промислових підприємств
• вуличну — прокладену вулицями й проїздами і яка приймає стічні води з дворових, внутрішньоквартальних і заводських мереж.

Для догляду за роботою дворової і внутрішньоквартальної мережі, в кінці таких каналізацій обладнують оглядовий колодязь, який називають контрольним. Ділянку мережі, що сполучає контрольний колодязь з вуличною мережею, називають сполучною гілкою.

Вулична мережа міст дуже розгалужена і охоплює великі території, з яких стічні води відводяться переважно самопливом. Для цього всю територію каналізації населеного місця поділяють на басейни каналування.

Басейном каналування називають частину каналізованої території, обмежену вододілами.

Ділянку каналізаційної мережі, що збирає стічні води з одного або декількох басейнів каналування, називають колектором.

Колектори поділяють на:

• а) колектори басейну каналування, що збирають стічні води з каналізаційної мережі одного басейну;
• б) головні колектори, що збирають стічні води два або декількох колекторів басейнів каналування;
• в) заміські (або відведення) колектори, що відводять стічні води транзитом (без приєднань) за межі об'єкта каналування до насосних станцій, очисним спорудам або до місця випуску у водоймище.

У великих містах з дуже розвиненою міською мережею, колектори великих розмірів незрідка називають каналами.

Каналізаційна мережа і колектори завжди мають бути доступна для огляду, промивання і прочищення від засмічень, для чого на них обладнують оглядові колодязі.

З річками, ярами і залізницями колектори перетинаються за допомогою дюкерів, переходів, естакад. Колектори прокладають з ухилом зниженою місцевістю, тальвегами річок і ярів. За потреби підіймання стічних вод на вищі відмітки, обладнують каналізаційні насосні станції, які перекачують воду напірними водогонами.

Залежно від призначення каналізаційні станції поділяють на:

• місцеві, призначені для перекачування стічних вод від одного або декількох окремих, несприятливо розташованих будівель або житлових кварталів;
• районні, призначені для перекачування стічних вод від окремих районів або басейнів каналування;
• головні, призначені для перекачування основної частини або всієї кількості стічних вод населеного пункту або промислового підприємства, що каналізується.

На схемі каналізації міста, що має промислове підприємство, з басейну каналування, розташованого на знижених відмітках, неможливо відводити стічні води самопливом у головний колектор. Тому в найнижчій точці цього басейну, влаштована районна насосна станція РНС, яка перекачує стічні води напірним трубопроводом у верхів'я найближчого самопливного головного колектора.

Очисні станції призначені для очищення стічних вод і обробки опадів; вони складаються з сукупності очисних і допоміжних споруд, зв'язаних між собою інженерними комунікаціями в єдину технологічну схему. Комплекси очисних споруд вибирають залежно від концентрації, якісної і кількісної характеристики забруднювальних домішок, а також від вимог, що пред'являються до очищених вод за місцевими умовами.

Канал, що відводить очищені стічні води від очисних станцій у водоймище і забезпечений пристроєм для перемішування цих вод з водою водоймища, називають випуском. На колекторах перед насосною і очисною станціями також обладнують випуски для скидання стічних вод у водоймище без очищення у разі аварії; ці випуски називають аварійними.

При складанні схеми загальносплавної системи каналізації на головному колекторі передбачають пристрій зливоспусків для часткового скидання у водоймище під час великих злив дуже розбавленої суміші побутових і дощових вод. Це дозволяє зменшити розміри головного колектора і очисних споруд, отже, і вартість будівництва загальносплавної каналізації.

• Водовідведення
• Очищення стічних вод
• Полімерні труби
• Трубопровід
• Герметичність
• Жирберг
• Фітинг
• Природа
• Питна вода

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Каналізація

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Хільчевський В. К. Водопостачання і водовідведення: гідроекологічні аспекти: Підручник. [Архівовано 11 жовтня 2016 у Wayback Machine.] [Електронний ресурс] — К.: ВПЦ «Київський університет», 1999. — 319 с.

• Каналізаційна мережа // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 104.