Кирилізація в СРСР![]() Кирилізація в СРСР (рос. кирилизация) — назва кампанії з переведення мов СРСР з латиниці (переважно йшлося про яналіф та єдиний північний алфавіт, запроваджені під час кампанії латинізації) на кирилицю. Відбувалася з кінця 1930-их до 1950-их років. ПередісторіяПісля встановлення радянської влади багато мов СРСР було переведено на латиницю у 1920-х (переважно це були мови, що доти використовували арабицю або не мали міцної писемної традиції). Тому програму кирилізації варто розглядати в контексті змін політики радянської влади на чолі зі Сталіном в середині 1930-их.[1] Сталіна непокоїла поява ворожих партій, особливо з-за кордону. Наприклад, турецька та азербайджанська мови достатньо схожі для взаємного розуміння, а в Туреччині, яка межує з Азербайджаном, осіло багато антирадянських емігрантів. В кінці 1920-их обидві мови використовували латиницю,[2][3] і це могло сприяти поширенню антирадянської літератури в регіоні. В той же час політику коренізації було офіційно припинено;[1][4] натомість радянська влада стала наголошувати на культурних і мовних перевагах російської як «прогресивної мови»[2] і «офіційної мови революції», тоді як усі соціалістичні країни мали використовувати тільки російську, бо це була «повноцінна мова». В ідеологічному дискурсі комуністичної партії вважалося, що оскільки різні мови і культури живуть і розвиваються мирно, настав час їм об'єднатися в єдиний радянський народ з єдиною російською мовою,[5] який був би лояльним до керівництва комуністичної партії.[6] Натомість корінні культури стали розглядати як «буржуазний націоналізм», що суперечить духові «пролетарського інтернаціоналізму». Крім того, латинський алфавіт, який використовували у багатьох мовах, стали розглядати як «буржуазне письмо», що підтримує гноблення, тому людям, які його використовують було «важко розвиватися разом».[5][4]. Також радянська влада сподівалася, що перехід на кирилицю спростить вивчення російської мови неросіянами, таким чином прискоривши їхню асиміляцію.[3] Це подавалося не як підпорядкування російській культурі, а як найраціональніший шлях розвитку культури в регіоні.[5] ПроцесКирилізація багатьох мов розпочалася у 1936-37 роках і тривала до 1950-х. Процесу передували пропагандистські кампанії у багатьох радянських медіях. Наприклад, стверджували, що серед народів, які перейшли на латиницю є ентузіазм перевести письмо на кирилицю.[5][3] Також публікувалися матеріали для дискредитації латиниці;[4] наприклад, в Азербайджанській РСР казали, що латиниця є носієм духу пантюркізму, а її прихильники є ворогами народу.[3] В Туркменській та Молдовській АРСР прихильників латиниці називали «ворогами народу, буржуазними націоналістами та троцькістами».[7][8] Дискусії щодо доцільності переходу практично не було.[3] Перехід відбувався паралельно з великим терором, тож прихильників латиниці репресували. Попри це у кожному офіційному рішенні щодо переходу з латиниці на кирилицю радянська влада використовували фрази типу «за прямою вимогою радянського народу». Наприклад, під час переходу татарської мови було вказано, що рішення підтримують «робітники, інтелігенція і татарські колгоспники»,[9] а перехід туркменської мови почався з нібито листа підтримки від групи вчителів з міста Байрамали.[7] Першою мовою, яку перевели з латиниці на кирилицю, стала кабардинська у 1935—1936 рр.,[1] після неї — мови Півночі у 1936. Згодом кирилізацію провели в майже всіх мовах, які незадовго до того пройшли латинізацію (наприклад, в казахській, башкирській, татарській).[4] Станом на 1941 рік 60 із 67 писемних мов СРСР було переведено на кирилицю.[10] Процес продовжився після Другої світової війни у 1950-х, коли було кирилізовано кілька нових мов, таких як дунганська, курдська та уйгурська. Кирилізація торкнулася у 1940-х також країн-сателітів, таких як Монголія та Тува (і, відповідно, їхніх мов — монгольської та тувинської). Втім деякі мови зберегли своє письмо: естонська, латиська, литовська, фінська/карельська, грузинська, вірменська та їдиш.[1][11] Абхазька та осетинська мови були унікальними випадками: ці дві мови спершу було переведено не на кирилицю, а на грузинське письмо, і лише в 1950-х в них також було проведено кирилізацію.[12] Для деяких мов кирилиця стала першим запровадженням письма. Наприклад, гагаузька мова не мала писемності до 1957 року.[13] Загалом процес переведення на кирилицю в багатьох мовах був штучно пришвидшений. Наприклад, в киргизькій, башкирській та узбецькій кирилицю було запроваджено одразу, як тільки алфавіт було укладено. Через це багато кириличних алфавітів було впроваджено без урахування особливостей конкретної мови. На думку тюрколога Баскакова[en], попередні латинські алфавіти краще відповідали фонетичним аспектам тюркських мов, ніж кирилиця.[14] Розвиток мовних аспектів було ускладнено Другою світовою війною та Великим терором, в рамках якого було знищено місцеві еліти. Наприклад, публікація татарсько-російського словника на основі кириличної графіки стала можливою тільки після десталінізації в середині 1950-х.[15] НаслідкиНаприкінці 1980-х почався зворотний процес. Деякі мови за межами Росії (молдовська,[16] кримськотатарська, азербайджанська, туркменська, узбецька,[17] гагаузька) перейшли на латиницю. Деякі мови в межах Росії запроваджували латиницю (чеченська, татарська), але 2002 року було прийнято Закон про єдину графічну основу, який фактично забороняв використовувати інші писемності крім кирилиці. Після окупації Криму Росією у 2014 кримськотатарську мову в Криму було переведено на кирилицю. В другій половині 2010-их почався перехід казахської мови на латинку, який заплановано завершити 2025 року. В 2020 році Монголія почала процес активного впровадження старомонгольського письма, яке було у вжитку до кирилізації. За планом уряду, до 2025 традиційне письмо буде вживатися в офіційних документах паралельно з кирилицею.[18][19] Таким чином, за межами Росії лише дві кирилізовані в СРСР мови зберегли кирилицю як єдине письмо: киргизька і таджицька. Див. такожПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia