Рибалко Олександр Леонідович

Олександр Рибалко
Народився	7 грудня 1950(1950-12-07)  Клавдієво-Тарасове, Бородянський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер	5 січня 2009(2009-01-05) (58 років)  Клавдієво-Тарасове, Бородянський район, Київська область, Україна
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українець
Діяльність	історик, редактор, джерелознавець
Alma mater	філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1973)
Нагороди

Олекса́ндр Леонідович Риба́лко (нар. 7 грудня 1950(19501207)^[1], за паспортом — 15.01.1951^[2], Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області — пом. 5 січня 2009, там само) — український джерелознавець, історик культури, редактор, мовознавець, перекладач. Багаторічний автор і редактор часопису «Пам'ятки України». Розшукав в архівах і опублікував значну кількість історичних документів.

1968 року закінчив Клавдіївську середню школу із золотою медаллю. Після завершення в 1973 році навчання на філософському факультеті Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка став редактором київського видавництва «Вища школа», брав участь у випуску підручників для вишів і літератури з історії, філософії, права. У 1979—1980 роках у складі науково-редакційної групи готував тритомник «УССР в годы Великой Отечественной войны (1941—1945)». У 1980—1991 — старший науковий співробітник Центрального державного архіву Жовтневої революції, вищих органів влади і управління УРСР (тепер — Центральний державний архів вищих органів влади та управління України), від 1983-го — завідувач відділу публікації та використання документів.

На початку 1990-х почав співпрацювати із журналом «Пам'ятки України»: спочатку як літературний редактор за угодою, з 1991-го — в штаті як заступник головного редактора. З 1994 р. — перший заступник головного редактора, з 2002 по 2008 р. — головний редактор. Одночасно брав участь у виданні газети «Старожитності» (1990—1995), працював редактором видавництва «Українознавство» при «Пам'ятках України» (1993—1997), заступником головного редактора «Військово-історичного альманаху» (2000—2009). З 2007 по 2009 р. вів відділи мовознавства й літературознавства журналу «Дивослово».

Мав молодшого брата Сергія Рибалка (*1957). Жінка — Катерина, донька – Мирослава.

В останні роки життя в Олександра були проблеми з серцем, незважаючи на які він продовжував працювати. 5 січня 2009 року вдома в нього стався серцевий напад, унаслідок якого він раптово помер.

Олександр Рибалко є автором близько 200 наукових публікацій у галузях пам'яткознавства, археографії, літературного джерелознавства, біографістики, суспільної публіцистики. Він також є автором численних статей для УЛЕ і УРЕ.

Звертався до проблем історії охорони пам'яток в Україні, державної політики в царині національної культури, відродження українського правопису й питомої лексики. У центрі його уваги була також проблема соборності етнічної української території та спроби деяких політиків відколоти від неї окремі землі. Займався науковою діяльністю науковців, які були репресовані у роки сталінських репресій, зокрема О. Янати, С. Рудницького, В. Свідзинського, О. Довженка та інших. Багато друкувався в газеті «Старожитності», журналах «Пам'ятки України», «Архіви України», «Україна», «Вітчизна», «Київ», «Слово і час», «Музика», щорічнику «Україна. Наука і культура».

Як архівіст-джерелознавець виявив і опублікував чимало документів з історії України, зокрема з проблем доби національного відродження та українізації суспільно-політичного життя в 1920-х роках, сталінських репресій щодо діячів культури та науки, в тому числі чисток наукових інституцій на початку 1930-х років, зокрема, Історичної секції ВУАН, ставлення радянської влади до пам'яток архітектури в довоєнні й повоєнні роки, епістолярна спадщина видатних діячів минулого. Майже до кожного числа «Пам'яток України» робив тематичну добірку архівних документів^{[джерело?]}.

Належав до тієї категорії редакторів, які не вдовольняються поданим текстом, а ретельно доопрацьовують і збагачують його, доводять до високого фактологічного та стилістичного рівня. Найвищим творчим злетом О. Рибалка була робота в «Пам'ятках України», де розкрилися його ерудиція та творча енергія. «Часто автора в Рибалкові перемагав редактор. Він був редактором від Бога, йому дано було робити неординарний журнал. Він умів із праць інших людей складати наукову мозаїку, що ставала цілісною й цінною картиною певної проблеми або явища. Це вміння унікальне, воно дається одиницям»^[3].

Також він переймався долею українців за межами України. Багато зробив для тематичних випусків «Пам'яток України» про українські землі, що не потрапили до соборної держави: Пряшівщину, Холмщину і Підляшшя, Берестейщину, Стародубщину, Слобожанську Вороніжчину, Кубань тощо. У кожному номері давав докладні етнічні мапи українських сіл. Його хвилювали проблеми українців у Казахстані й на Далекому Сході, у Північній та Південній Америці.

Ставився до мови як до набільшого цивілізаційного досягнення народу. Був великим знавцем сучасної української літературної мови, її лексичних шарів, виражальних можливостей, тонкощів слововжитку. У редакторській роботі намагався досягти найвищих мовно-стилістичних стандартів. Популяризував такі слова, як мапа, летовище, світлина, оглав, прозірка тощо. У наукові тексти повертав традиційну українську термінологію. Обстоював відновлення в українській абетці літери «Ґ», а в граматиці — форми двоїни іменників та повернення до Харківського правопису, який вважав найбільш науковим і системним. Був чи не єдиним редактором у Києві, який редагував тексти за цим правописом. Перекладав із білоруської, польської та російської мов.

• Архівні документи про життя і творчість О. П. Довженка: (Огляд фондів ЦДАЖР УРСР та ЦДАКФФД УРСР) // Архіви України. — 1984. — № 5. — С. 28-37.
• Документи ЦДАЖР УРСР про вшанування пам'яті I.Я. Франка на Україні // Архіви України. — 1986. — № 4. — С. 36-42.
• Нововиявлені документи про діяльність П. Г. Тичини у Всеукраїнському видавництві в 1919 р. // Архіви України. — 1988. — № 1. — С. 53-56.
• Знайдено в архівах: шкіц до життєпису В. Свідзинського // Вітчизна. — 1989.- № 1.- С. 144—147.
• Лужичани на Україні: (Епізод з лужицько-українських культурних взаємин) // Проблеми слов'янознавства: Респ. міжвід. наук. зб. — Вип. 41. — Львів, 1990. — С. 17-20.
• О. І. Білецький: неосяжний діапазон знань та інтересів // Архіви України. — 1991. — № 1. — С. 39-48.
• Двоє вчених, дві знівечені долі [О. Яната, Н. Осадча-Яната] // Україна: наука і культура. — 1993. — Вип. 26-27. — С. 260—276.
• Армія, транспорт, церква і національно-мовні права українців: (Образки з життя у документах 1920—1921 років) // Пам'ятки України. — 1996. — Ч. 3-4. — С. 136—139.
• З харківських років Степана Рудницького // Пам'ятки України. — 1996. — Ч. 2. — С. 110—116.
• В полоні системи: Володимир Кобринський та його музей у 1945—1952 роках // Пам'ятки України. — 1998. — Ч. 1. — С. 90-96.
• Неоклясики і їхнє літературне коло в документах ЦДАВО України // Щасливий у праці: Збірник праць і матеріалів на пошану Федора Погребенника. — К.: Криниця, 2000. — С. 231—245.
• Дві слові про двоїну // Пам'ятки України. — 2001. — Ч. 1-2. — С. 177—180.
• Коло має бути розірвано…: [обговорення проекту: «Український правопис: Проєкт найновішої редакції»] // Дивослово. — 2001. — Ч. 3. — С. 22-25; Ч. 4. — С. 27-33.
• «Право свободно мыслить допустимо в известных рамках…»: (Причинок до історії цензури в Україні) // Пам'ятки України. — 2001. — Ч. 1-2. — С. 80-83.
• Берестейське багатоголосся: «Забутий край», що поруч нас // Пам'ятки України. — 2002. — Ч. 3-4. — С. 4-15.
• «Ятвязька мова»: До і після // Пам'ятки України. — 2002. — Ч. 3-4. — С. 52-59.

Роксоляна Зорівчак:

…Він – подвижник поступу людського, бо рідкісну обдарованість науковця поєднував із надзвичайною працьовитістю, з мурашиною працездатністю, бо на жертовник українознавства самозречено віддавав усього себе.[4]

Людмила Таран:

Цей чоловік і справді вболівав за Україну – дієво, наступально, активно, чого бракує нам багатьом, які мислять себе патріотами та далі кухонних балачок справу не рухають.[5]

Ігор Гирич:

У справі розвою української культури, як сто років тому, так і тепер, доводиться покладатися не на допомогу держави, а на самовіддану ініціативу окремих активістів. Таким енергійним і палким працівником на занедбаній ниві української культури був і Олександр Рибалко. Він не дбав про нагороди, славу, гроші. Він скромно робив свою справу, відповідав за обрану ділянку, вболівав, горів, непокоївся, видаючи том за томом чудові видання, що залишаться з нами назавжди[6]

• Грамота Міністерства культури і мистецтв України (1999 р.).
• Грамота голови Київської міської держадміністрації (2001 р.).
• Заслужений працівник культури України (2008).

• У 2010 році до роковин смерті О. Рибалка вийшов друком збірник «Правдиве українське серце», який містить основні наукові праці вченого з питань літературного й історичного джерелознавства, мовознавства, пам'яткоохоронної справи, проблеми соборності українських земель та культурної політики. До книги включено листування О. Рибалка у справі міжнародних україномовних радіопрограм і повний бібліографічний покажчик його праць. Серед авторів наукових розвідок на вшанування пам'яті О. Рибалка — Л. Масенко, С. Білокінь, І. Фаріон, Р. Зорівчак, Є. Сверстюк. Спогадами про нього діляться М. Коцюбинська, Е. Соловей, К. Тищенко, Д. Степовик, Л. Ткач, С. Гречанюк та інші. Упорядники збірника — І. Гирич і К. Рибалко.
• 2012 р. — на могилі О. Рибалка встановлено козацький хрест (художник — М. Горловий, архітектор — Кий Данилейко).
• Квітень, 2013 р. — засновано Премію імені О. Рибалка для відзначення учнів місцевої школи — переможців олімпіад і конкурсів обласного та всеукраїнського рівнів.
• 22 вересня 2013 р. — на будівлі Клавдіївської загальноосвітньої школи відкрито меморіальну дошку з бронзовим барельєфом О. Рибалка (художник Володимир Щур).
• 25 червня 2015 р. Бородянська районна рада присвоїла Клавдіївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Бородянського району Київської області ім'я Олександра Рибалка (Рішення № 509-35-VI)^[7].
• У 2020 р. у видавництві «Посвіт» (Дрогобич) вийшло друком фундаментальне видання «Українство поза Україною» з циклу дослідних проектів Олександра Рибалка. Книга містить репринт тематичних номерів журналу «Пам'ятки України» за 1992—2005 роки, присвячених місцям компактного проживання українців за кордоном: Пряшівщина, Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина, Берестейщина, Стародубщина, Кубань. Зібрані у книзі матеріали висвітлюють історичну спадщину та стан культурного і громадського життя на етнічних теренах українців. Відтворено польові записи та фото з наукових експедицій О. Рибалка, архівні документи й добірки статей провідних фахівців. Видання корисне для роботи в гуртках історії та українознавства, для вчителів, туристів і читачів, цікавих до історії України. Упорядник книги — Ігор Гирич.

• Гирич І. Олександр Рибалко — редактор і науковець // Пам'ятки України. — 2009. — № 1. — С. 108—118.
• Масенко Л. На сторожі духовного спадку: 5 січня — скорботна річниця світлої пам'яті Олександра Рибалка // Дивослово. — 2010. — № 1. — С. 41-47.
• Рибалко К. Непроминуще, дороге до болю: Фрагменти спогадів // Там само. — С. 48-50.