Клячківський Дмитро Семенович
Дмитро́-Рома́н Семе́нович Клячкі́вський, псевдо: «Блонд», «Охрім», «Роман», «Клим Савур», «Білаш», «Панас Мосур», «Омелян Кримський» та інші (4 листопада 1911, м. Збараж, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 12 лютого 1945, біля села Суськ, Костопільський район, Рівненська область, УРСР) — український військовий діяч, член ОУН та УПА. Полковник УПА, лицар Золотого Хреста Заслуги та Золотого Хреста бойової заслуги 1 класу (посмертно). ЖиттєписНародився 4 листопада 1911 року в Збаражі (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Тернопільської області, Україна). 1932 року закінчив Станиславівську гімназію, де став членом ОУН. 1933 року закінчив торгові курси у Львові. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. З 1932 по 1934 року служив у польській армії. До 1939 року Клячківський працював в кооперативних організаціях Галичини, зокрема у «Народній торговлі» у Збаражі та Станіславі. З 1938 по 1939 роки був членом Управи спортової організації «Сокіл» у Збаражі, де перебував під сильним впливом українських націоналістів з ОУН. У жовтні 1937 р. був заарештований польською поліцією, деякий час перебував в ув'язненні. Його звинувачували в антиурядовій діяльності, але через відсутність доказів невдовзі звільнили. З 1939 по 1940 року Клячківський був обласним провідником «Юнацтва» ОУН Станіславівщини, де підпільно займався організаційною роботою серед молоді під псевдом «Блонд». Був заарештований енкаведистами 10 вересня 1940 в Долині. В січні 1941 у Львові відбувся Процес 59-ти, в якому 59 молодих українців звинувачували у приналежності до ОУН та антирадянській діяльності. 18 січня Клячківський був засуджений до смертної кари, яка була замінена на 10 років тюремного ув'язнення та 5 років заслання. Після початку війни його вивезли до тюрми в Бердичеві, Житомирська область, звідки йому вдалося втекти у липні 1941 року. Керівництво ОУН Степана Бандери спочатку відкидало можливість створення власних мілітарних структур, але у квітні 1942 року на II-й Конференції ОУН(б) під Львовом, було прийнято рішення про створення власних «військових сил». У другій половині 1941 року Клячківський — Провідник ОУН м. Львова, під псевдо «Охрім» Крайовий Провідник ОУН ПЗУЗ (01.1942—02.1945); член Проводу ОУН, організатор і перший командир УПА на Волині (05.1943—11.1943). Причетний до необґрунтованих репресій щодо вояків УПА та цивільного (українського й польського) населення[2]. Крайовий командир УПА-Північ (11.1943-02.1945). Член ГВШ УПА. Майор (22.01.1944), полковник УПА (посмертно). З лютого по серпень 1944 Дмитро Клячківський перебував на німецькій частині за лінією фронту, тому керував усім повстанським рухом краю Яків Бусел («Галина»), як заступник провідника ОУН і заступник командира УПА-Північ. Відіграв значну роль в організації та розбудові відділів УПА на Поліссі і Волині. Займався розробкою тактики боротьби з гітлерівцями, формуванням кінних підрозділів УПА, організацією самооборони. 12 лютого 1945 року загинув у бою з переважаючими силами НКВС біля Оржівських хуторів Клеванського району на Рівненщині. Ймовірно, похований у Рівному[3]. Посмертно іменований УГВР полковником УПА. 1946 року «Охрім» нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги УПА 1 класу. 1952 року «Клим Савур» нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА[4][5][6].  На місці смерті в урочищі Лісничівка, поблизу селища Оржів на Рівненщині встановлено пам'ятний знак. 9 липня 1995 року на батьківщині Дмитра Клячківського у місті Збаражі йому було встановлено пам'ятник. Ще один пам'ятник було встановлено у місті Рівному. На честь Клима Савура названі вулиці у Луцьку, Володимирі, Тернополі, Ковелі, Костополі, Стрию. На честь нього також названий 83 курінь Уладу пластунів-юнаків та пластунок-юначок імені Клима Савура. Роль у Волинській трагедіїНа думку частини польських та українських істориків, зокрема Ігоря Ільюшина[7], Ярослава Грицака[8], Володимира В'ятровича[9], Ґжегожа Мотики[10], Мірослава Шумило[pl][11], а також за матеріалами міжнародної наукової конференції «Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни»[12], проєкту «Волинь-43» Історичної Правди[13] та сайту польського Інституту Національної Пам'яті[14] саме за керівництва Дмитра Клячківського загони ОУН та УПА провели перші масові антипольські акції, які переросли в обопільні етнічні чистки, відомі як Волинська трагедія. Спірним залишається існування наказу Д. Клячківського проводу УПА. Польські[10] та деякі українські історики[12][13], зокрема Ігор Іллюшин[7], посилаються на існування наказу Клячківського щодо масового знищення польського населення на території. Про такий наказ згадується в допитах НКВС членів ОУН, зокрема Юрія Стельмащука[10][7][9] та в його листі Миколі Лебедю[10]. Володимир В'ятрович та інші дослідники[15] вважають, що джерела щодо такого письмового наказу були сфальсифіковані, а протоколи допиту могли бути редаговані радянськими службами[9]. Володимир В'ятрович, розглядаючи допит Стельмащука, висуває гіпотезу, що антипольські акції були місцевою ініціативою Дмитра Клячківського і що рішення керівництва ОУН проводити їх не було[9], він також наводить протокол допиту Олександра Луцького, в якому той зазначає, що він і Центральний Провід були проти масового знищення населення[9]. Польські та українські історики зазначають, що також інші члени проводу ОУН та УПА висловлювались проти політики Клячківського[10][7][9][12]. Антипольські акції стали причиною розгляду дій Дмитра Клячківського на III Великому Зборі ОУН, де його дії засуджували Микола Лебедь і Михайло Степаняк. На думку Ігоря Іллюшина[7] наслідком загострення суперечок між керівниками ОУН стало те, що замість Миколи Лебедя головою бюро Центрального проводу в квітні 1943 р. було обрано Романа Шухевича, який встав на захист політики Клячківського[10][9]. Восени 1943 р. Провід ОУН на чолі з Романом Шухевичем ухвалив рішення про подальше реформування структури УПА, організувавши УПА-Північ на чолі з Д. Клячківським, що цілком охоплювала своєю діяльністю Волинь і Полісся і де в 1943—1944 рр. відбулися найбільш драматичні події українсько-польської війни[7]. Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
