Комаренко Володимир Андрійович
Володи́мир Андрі́йович Комаренко (15 липня 1887, Харків — 19 лютого 1969, Харків) — український диригент, музично-громадський діяч, педагог. Доцент (1935). Життєпис Народився 15 липня 1887 року в Харкові на вулиці Сумській у бідній родині кухаря та прачки. Через рік після народження Володимира батько помер, і мати одна виховувала сина та його старшу сестру Надію. У майбутньому, його сестра вийшла заміж за піонера авіації Степана Гризодубова. Допомагав йому у створенні першого аероплана Гризодубова — Г1[1]. Навчався у парафіяльному, а потім повітовому училищах, де брав участь у духовому і балалаєчному оркестрах, співав у хорі. В 1905 вступив до Харківського музичного училища, клас кларнета Г. Гека. В тому ж році організував і очолив балалаєчний оркестру «Прогрес». Організував і очолив домрово-балалаєчний та духовий оркестри, класи гри на домрі та балалайці при товаристві «Просвітницьке дозвілля» (1909–15), Організатор і капельмейстер духового та домрово-балалаєчного оркестрів заводу «Гельферіх-Саде», балалаєчного оркестру 2-го Вищого початкового училища (1914—1915); 1917—1919 — працював викладачем 7-го міського училища та диригентом 3-го вищого початкового училища у Харкові. В 1919 успішно склав іспит до Харківського музичного інституту, але в серпні того ж року був мобілізований до лав Добровольчої армії Денікіна. З серпня по грудень 1919 проходив службу в інженерній роті. З грудня 1919 року перейшов до лав Червоної армії, де служив капельмейстером і лектором музичних дисциплін в 6-й кавалерійській дивізії 1-ї Кінної Армії. На початку 1920 року, у зв'язку із захворюванням сипним тифом, був евакуйований до Харкова. Організатор і керівник домрово-балалаєчного оркестру при губернському відділі народної освіти, що став першим професійним оркестром народних інструментів України (1920—1952; від 1938 — у складі філармонії). 1922—1924 — викладач професійної музичної школи, Харків. 1924—1941 — директор 2-ї професійної музичної школи та музичних курсів для дорослих при цій школі, Харків. Водночас від 1924 викладав у консерваторії:
Брав участь в організації та проведенні в Харкові конкурсів виконавців на народних інструментах та оглядів художньої самодіяльності (1927—1936). Організатор Харківського музично-промислового технікуму, який готував кадри для музичних фабрик України (1930). До 1934 входив до складу Музичного бюро, що займалося координацією художнього самодіяльного руху в Україні. За сумісництвом у 1934—1947 — завідувач хормейстерського відділу музучилища. Організатор і керівник дитячого оркестру народних інструментів при Палаці піонерів і жовтенят імені П. Постишева (1935—1962), У 1943 ініціював створення 1943 і керував до 1948 дитячою музичною школою-інтернатом при Консерваторії (згодом спец. муз. школа-інтернат). Викладав у ній до 1969. В 1945 закінчив Харківську консерваторію, клас диригування. У 1948 був звільнений з консерваторії з політичних мотивів. Водночас 1957—1969 керував духовим оркестром. У 1941—1944 — директор музичного комбінату, до складу якого входили консерваторія, музичне училище та дитяча музична школа-інтернат при консерваторії. Організатор і керівник оркестру українських народних інструментів у с. Наталине (Красноградського р-ну Харківської області, 1955—1959). 1957—1965 — організатор і завідувач кафедри хорового співу та музики педінституту. ПублікаціїУ Харкові 1924 вийшла друком перша в Україні партитура для домрово-балалаєчного оркестру в інструментуванні Комаренка — українська народна пісня «Закувала та сива зозуля» в обробці П. Ніщинського. Автор публікацій з питань народно-інструментального виконавства в Україні, зокрема:
Пам'ять15 квітня 2014, у Жовтневому районі Харкова на фасаді будівлі Дитячої школи мистецтв № 2 ім. П. І. Чайковського по вулиці Жовтневої революції (з 2015 року — вулиця Москалівська), 142, встановлено пам'ятний знак — меморіальну дошку педагогу та музичному діячеві XX століття Володимиру Комаренку, який був директором цієї школи[2]. Примітки
Посилання
Література
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
