Корисні копалини Криму

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (грудень 2019)

У надрах Кримського півострова містяться промислові родовища багатьох корисних копалин, але найбільше значення мають залізні руди, родовища будівельних і флюсових вапняків, соляні багатства Сиваша і озер, а також родовища природного газу в рівнинному Криму та в Каркінітській затоці.

Залізні руди Керченського залізорудного басейну, що є частиною великої Азово-Чорноморської залізорудної провінції, утворилися в другій половині неогенового періоду, в так звану кімерійську добу, яка почалася приблизно 5 млн років тому і тривала не менше 1,5-2 млн років. Переважаюча частина руд характеризується оолітовою текстурою. Запаси залізних руд басейну становлять 1,8 млрд т. Діаметр оолітів (бобовин) коливається від часток міліметрів до 4-5 мм і більше. Вони скріплені піщано-глинистим цементом. У післякімерійський час, рудні поклади піддавалися сильному розмиву. Збереглися вони тільки в глибоких синклінальних складках (мульдах), так як були прикриті пізнішими піщано-глинистими породами. На Керченському півострові відомо дев'ять таких великих залізорудних мульд. Внаслідок різних швидкостей неотектонічних рухів рудні поклади нині знаходяться на неоднаковій глибині: подекуди вони виходять на поверхню, у ряді місць залягають на глибині 30-70 м, а в районі Акташського озера вони виявлені на глибині 250 м. Середня товщина рудних пластів становить 9-12 м, максимальна — 27,4 м, а вміст заліза в рудах коливається від 33 до 40%. У цілому за вмістом заліза руди бідні, але неглибоке їх залягання, що дозволяє добувати відкритим способом (кар'єрами), високий (1-2%) вміст у них марганцю в значній мірі компенсує цей недолік.

Хімічний склад керченських руд досить строкатий. Крім заліза і марганцю у них міститься ванадій, фосфор, сірка, кальцій, арсен і ряд інших елементів. Присадка ванадію надає сталі високу міцність і в'язкість. Фосфор, вміст якого в руді 1%, додає крихкість металу, тому при плавці сталі домагаються повного переведення його в шлак. Фосфористі шлаки використовують для виготовлення добрив, які з успіхом замінюють суперфосфат. Сірка (0,15%) і арсен (0,11%) належать до числа шкідливих домішок у керченських рудах, але мала кількість їх суттєво не відбивається на якості металу. Серед керченських залізних руд виділяють три основних типи: тютюнові, коричневі й ікряні руди.

• Тютюнові руди — названі так через темно-зелений колір, міцні і залягають досить глибоко. На їх частку припадає 70% розвіданих запасів.

• Коричневі руди залягають на тютюнових, та утворилися з них у результаті їх вивітрювання. За зовнішнім виглядом вони нагадують буро-коричневу глину.

• Ікряні руди — за будовою нагадують зернисту ікру, містять досить багато (іноді 4-6%) окислів марганцю, які надають руді чорний і коричнево-чорний колір. У зв'язку з цим ці руди відносять до марганцево-залізистих.

З нерудних корисних копалин важливе економічне значення в Криму мають різні види вапняків, які застосовують як природні будівельні матеріали, флюсів, хімічної сировини. У Криму зосереджено близько 24% запасів будівельних вапняків України. Їх розробляють більш ніж у ста кар'єрах, загальна площа яких становить 13 тис.га (0,5% площі півострова). Серед будівельних вапняків розрізняють насамперед за фізико-технічними властивостями кілька різновидів.

• Мармуровидні вапняки — використовують у дорожньому будівництві як заповнювач бетону. Поліровані плити з них застосовують для внутрішньої обробки будівель, а різнобарвну крихту — для мозаїчних виробів. Вапняки часто мають ніжний червонуватий або кремоватого колір з гарним малюнком по тріщинах білого кальциту. Особливий колорит їм додають і оригінальні контури раковин молюсків, коралів. З усіх різновидів вапняків Криму хімічно вони найбільш чисті. Мармуровидні верхньоюрські вапняки тягнуться переривчастою смугою від Балаклави до Феодосії, утворюючи верхні горизонти Головної гряди Кримських гір. Видобувають їх у Балаклаві, с. Гаспри, с. Мраморного, а також на горі Агармиш (біля Старого Криму). Видобуток їх у курортних зонах порушує ґрунтово- та водоохоронні, санітарно-гігієнічні та естетичні властивості ландшафтів.
• Мшанкові вапняки — складаються з скелетів найдрібніших колоніальних морських організмів — моховинок, що жили тут в самому кінці крейдяного періоду. Ці вапняки відомі в Криму під назвою інкерманського, або бодракского каменю. Вони легко пиляються, а по міцності близькі до червоної цегли. Їх застосовують для виготовлення стінових блоків, облицювальних плит, архітектурних деталей. З них побудована більшість будинків Севастополя, багато будівель в Сімферополі і в інших населених пунктах Криму та за його межами. Родовища мшанкових вапняків зосереджені у Внутрішній гряді передгір'я на ділянці від м. Інкерман до р. Альми.
• Нумулітові вапняки -складаються з раковин найпростіших організмів (по-грецьки «нуммулюс»-монета), що мешкали в морі в еоценову епоху палеогенового періоду. Вапняки застосовують як стінового і бутового каменю, а також для випалу вапна. Вони утворюють гребінь Внутрішньої гряди Кримських гір майже на всьому її протязі. Видобувають їх в основному в районі Сімферополя і Білогірська.
• Вапняки черепашники — складаються з зацементованих цільних і роздроблених раковин молюсків. Утворилися вони в прибережних зонах сарматського, меотійського і понтійського морів, що існували на місці передгірного і рівнинного Криму в неогенових період. Це легкі, пористі (пористість до 50%) породи, вони придатні для отримання дрібних стінових блоків. Жовті понтичні черепашники видобувають в районі Євпаторії, с. Октябрьске і в багатьох інших місцях рівнинного Криму. При цьому, не завжди раціонально витрачаються і оптимально рекультивуються використовувані земельні ресурси. При видобутку вапняків утворюється багато крихти (тирси), які зараз нерідко з успіхом використовують як заповнювач в високоміцних залізобетонних конструкціях.
• Флюсові вапняки — застосовують у чорній металургії. Вони повинні бути високої якості, містити не менше 50% оксиду кальцію, а нерозчинного залишку не більше 4%. Важливий вміст хоча б невеликого (3-4%) кількості оксиду магнію. Цим вимогам на півострові найбільшою мірою задовольняють мармуровидні вапняки з родовищ околиць Балаклави і гори Агармиш. Балаклавське рудоуправління поставляє флюси на більшість металургійних заводів України. Для офлюсовання агломерату на Камиш-Бурунському комбінаті виявилося більш вигідним використання місцевих хімічно придатних сарматських, меотіческій і понтических вапняків-черепашників. В даний час для цих цілей видобувають понтичний вапняк Іванівського родовища.

Комплексне хімічне використання соляних скарбів Сивашу і озер, потребувало різкого збільшення виробництва вапна. Для цих цілей найбільшою мірою придатне відкрите в районі смт.Первомайськ родовище доломітізованних вапняків і доломіту — мінералу, що складається з карбонатів кальцію і магнію.

Попит на видобуток вапняків великий, а тому необхідно більш раціональне їх використання та рекультивація земель.

Мергелі — це осадові породи білого, сірого і зеленуватого кольору, що складаються із суміші приблизно в рівних частках карбонатних і глинистих частинок. Утворилися вони в морях позднемелового і в еоценову епоху палеогенового періоду. Найбільш широко вони поширені в передгір'ї. Мергелі — цінна сировина для виробництва портландцементу. Найкращі різновиди еоценових мергелів знаходяться в районі Бахчисарая. Їх розробляє комбінат будівельних матеріалів, що виріс на базі міжколгоспного цементного заводу. Запаси мергелів в Криму великі.

Серед корисних копалин в Криму спостерігається найбільше нагромадження Мармуровидних вапняків та вапняків черепашників.

Мінеральні солі Сиваша і соляних озер Криму — важлива сировинна база хімічної промисловості країни. Завдяки сприятливим природним умовам в лагуні Азовського моря, у Сиваші і в соляних озерах утворюється концентрований розсіл — ропа. Вміст солі в ній досягає 12-15%, а в ряді місць і 25%. Середня солоність океанських вод (для порівняння) становить близько 3,5%. Вчені встановили, що з вод морів і океанів в даний час можна витягти не менше 44 хімічних елементів. У ропі ж в найбільшій кількості містяться солі натрію, магнію, брому, калію, кальцію та ін Соляні багатства Криму використовують з незапам'ятних часів.

Однак майже до кінця 20-х років XX століття тут добували тільки кухонну сіль. Її розвозили по Росії спочатку чумаки на волах, а з 1876 р. — залізницею. Наприкінці XIX в. близько 40% виробленої в Росії солі видобувалося в Криму. В даний час її виробляють тут мало, так як більш дешевим є видобуток на інших родовищах.

Нині йдеться про комплексне використання соляних ресурсів Криму. Дуже перспективно виробництво раниму гідроксиду магнію — вогнетривкої сировини для металургійної промисловості. Як побічний продукт при цьому виробництві отримують гіпс, який у обпеченому стані (алебастр) широко застосовують у будівництві. В даний час через опріснення ропи Сиваша водою, що надходить з рисових чеків і дренажних систем, зменшилася концентрація мінеральних солей.

Промислові запаси трепелів, на Керченському півострові зберігаються у селах Глазівка і Коренкова. Завдяки великій пористості трепели володіють високими адсорбуючими (поглинаючими) властивостями. Їх використовують для теплової та звукової ізоляції, для виробництва рідкого скла, як добавку до портландцементу і як фільтрувальний матеріал.

У Криму широко поширені глини цегельні і високосортні бентонітові. Родовища найкращих за якістю глин раннемелового періоду знаходяться в передгір'ї. Для виготовлення керамічних виробів їх видобувають в районах Балаклави, Сімферополя, Білогірська, Старого Криму, Феодосії.

Більш цінними для народного господарства є бентонітові глини, або кил. Він утворює в морській воді добре знежирює і легко змивається емульсію, і населення Криму здавна використовувало його для знежирення вовни та миття тканин в морській воді. В даний час кил використовують у металургійній промисловості, для приготування розчинів, застосовуваних при бурінні свердловин, як поглинач в хімічній промисловості. Його використовують для знебарвлення пально-мастильних матеріалів, рослинних олій, вина, фруктових соків, у фармацевтичній промисловості, в миловарінні, при виробництві штучних волокон, пластмас і т. д. Родовища найбільш високоякісних глин (кила) позднемелового періоду знаходяться у с. Українка (поблизу Сімферополя) і у м. Інкерман. На Керченському півострові поширені килоподібні глини, які перекривають шари залізних руд.

Горючі корисні копалини поділяють на рідкі (нафта), газоподібні (природні горючі гази) і тверді (вугілля та інші).

Виходи нафти в Криму з давніх часів були відомі на Керченському півострові. Перші ж свердловини були пробурені тут у 60-ті роки XIX ст. Обмежені обсяги нафти отримували в основному з Чокракського і Караганського відкладень неогенового періоду. Систематичні розвідки на нафту тут почалися в першій половині XX в. З усіх свердловин, що бурилися на нафту, зазвичай поступав і попутний природний газ.

У 1954 р. розвідувальні роботи були поширені і на рівнинний Крим. З ряду свердловин, що розкрили палеоценові пісковики на глибинах від 400 до 1000 м, у сіл Оленівки, Червоної Поляни, Глібівка, Задорного Чорноморського району вдарили фонтани газу дебітом від 37 до 200 м³ і більше на добу.

У 1962 і 1964 рр. були відкриті Джанкойське і Стрілківське (Арабатська стрілка) промислові родовища газу. Газоносними виявилися піскуваті прошарки в майкопських глинах, що залягають на глибинах від 300 до 1000 м.

1966 р. — важлива дата в історії промислового використання місцевого газу: завершено будівництво першого газопроводу від Глебовського промислу до Сімферополя, з відгалуженнями на Євпаторію і Саки. У наступні роки ставали до ладу газопроводи до Севастополю, Ялти та до інших міст. З будівництвом в 1976 р. газопроводу Красноперекопськ — Джанкой, Крим був підключений до Єдиної системи газопостачання країни.

У міру виснаження розвідданих сухопутних родовищ газу освоювалися морські — Стрілкове в Азовському морі і Голіцинське, Архангельське, Штормове в Каркинітській затоці Чорного моря. У 1983 р. завершено будівництво газопроводу від Голіцинського, а в 1994 р. — від Штормового родовищ до Глібовського промислу. Блакитне паливо за вперше спорудженому в Криму 73-кілометровому підводному трубопроводу, а потім ще 43 км по суші йде в квартири і на промислові підприємства.

Про те, що в Криму, зокрема в районі Балаклави, є кам'яне вугілля, вперше повідомив видатний вчений кінця XVIII-початку XIX ст. академік П. С. Паллас. Промислові ж поклади вугілля були виявлені в 1881 р. П. Давидовим в районі Бешу, у верхів'ях р. Качі.

Вугілля Бешуйского родовища утворює в среднеюрских сланцеватих глинах три пласта загальною потужністю до 3-3,5 м. Вугілля марки Г.

Якісні показники вугілля невисокі. Воно має велику зольність (від 14 до 55%), порівняно низьку питому теплоту згоряння (від 14,7 до 21,84 МДж/кг) і при горінні виділяє кіптяву. Достовірні запаси Бешуйского родовища вугілля складають 150 тис. т, а можливі — до 2 млн т. З 1949 р. видобуток його припинено через нерентабельність. Крім цього родовища, незначні родовища вугілля зустрічаються в багатьох місцях гірського Криму.

• Геологія Криму
• Гідрологія Криму

• Автономна Республіка Крим [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• Галецький Л. С. Атлас «Геологія і корисні копалини України» / Галецький Л. С., Чернієнко Н. М., Брагін Ю. М. [та ін.] ; під ред. Л. С. Галецького. — Київ : УІЦПТ «Геос-ХХІ століття», 2001. — 168 с. — ISBN 966-02-2139-8.
• Сивий Мирослав. Географія мінеральних ресурсів України: монографія / Мирослав Сивий, Ігор Паранько, Євген Іванов. Львів: Простір М, 2013. — 683 с.