Кримськотатарське декоративно-ужиткове мистецтво

Кримськотатарське декоративно-ужиткове мистецтво є частиною культурної спадщини кримськотатарського народу. Воно сформувалося під впливом різних культур і цивілізацій, які існували на Кримському півострові, зокрема візантійської, генуезької, османської та інших. Основними видами такого мистецтва є кераміка, ткацтво, вишивка, ювелірна справа, килимарство, різьблення по дереву та металу.

Історія та особливості

Декоративно-ужиткове мистецтво кримських татар виникло й розвивалося на території Кримського півострова, де зустрічалися й перепліталися культури народів середземноморсько-чорноморського, балканського, східноєвропейського та кавказького регіонів із культурами численних племен Євразії. Сучасне кримськотатарське мистецтво має унікальний характер, оскільки успадкувало багатовікові традиції культури давнього, ранньосередньовічного і середньовічного Криму, а також відчувало значний вплив ранньогрецької, іранської, візантійської, золотоординської тюркської та ісламської культур^[1]. Воно також поєднує тюрко-ісламську суть із європейськими формами і, через історичні обставини, існує в середовищі слов'яно-християнської культури. У цій традиції зберігається спадкоємність етнічних мотивів, що додає творам декоративно-ужиткового мистецтва кримських татар багатошаровості змісту та складності стильових характеристик^[2].

Поява в Криму перших предметів, у яких проглядаються зачатки елементів художньої творчості — вироби з кістки та рогу, прикрашені насічками і гравіруванням — належить до початку кам'яного віку. Тоді ж розвиваються навички обробки каменю, шкіри, дерева, про що свідчать виявлені змодельовані шкребки, дископодібне знаряддя. З епохи неоліту відомі найдавніші зразки кримської кераміки. Період енеоліту визначається появою перших прикрас з металу — браслетів і мідних підвісок. До кінця енеоліту мистецтво в Криму піднялося на якісно новий щабель, оскільки з'являються перші наскельні малюнки. Серед малюнків були як руноподібні родові знаки, солярні й астральні символи, так і складні багатофігурні композиції (сцени полювання — коні, озброєні вершники та лучники). Тоді ж у Криму вперше в Європі з'являється багатобарвний розпис^[3]^[4].

Після прийняття ісламу матеріальна культура кримських татар упродовж тривалого часу розвивалася через орнаментальну творчість і традиційні види ремесел. Серед них особливо виділяються художнє оброблення металу, ювелірна справа, кераміка, ткацтво, вишивка, шиття та різьблення по каменю. Зокрема, кераміка середньовічного Криму вражала багатством сюжетів й орнаментальних мотивів^[2]^[5].

У VIII столітті, переважно в прибережних поселеннях між Судаком і Алуштою, існували центри з виробництва амфор для зберігання вина. За часів середньовічної загальнокримської культури, її носіями, окрім кримських татар, були також караїми, кримчаки та уруми. Цим пояснюється еклектизм кримськотатарського народного мистецтва^[2]^[6].

У XIII—XIV століттях на території Криму почало формуватися власне кримськотатарське мистецтво, що базувалося на ісламських засадах. Місцеві образотворчі форми інтегрувалися в нову просторово-часову культуру, але при цьому зберігалася унікальність та уникалася уніфікація. Найвищого розквіту декоративне мистецтво кримських татар досягло у період від другої половини XV століття до кінця XVIII століття. Мистецтво орнаменту досягло вершин розвитку: різьблене мереживо прикрашало гробниці членів ханського роду, вишивки на традиційному одязі та ювелірні вироби демонстрували багатство мотивів і гармонійне використання матеріалів. У цей час також відбувалося формування цехових інститутів, що сприяло розвитку ремесел, які особливо процвітали наприкінці XV — на початку XVI століття^[2]^[7].

З кінця XVIII до середини XX століття зближення з європейським класицизмом відбивалося в деталях орнаментики різьблення по каменю, ювелірному мистецтві та розписах інтер'єрів. Однак у 1920-х роках дешеве фабричне виробництво остаточно витіснило з побуту ручну продукцію. Після революції 1917 року побут кримських татар та їхні потреби почали швидко змінюватися: знизився попит на предмети розкоші, що спричинило кризу народного художнього ремесла^[2].

Наприкінці XIX — на початку XX століття декоративно-ужиткове мистецтво кримських татар занепало: майже повністю зникло виробництво холодної зброї, різьблення по каменю та дереву. Водночас ще залишалися традиції оброблення шкіри, виробництва мідного посуду, ювелірних прикрас, а ткацтво і вишивка зберігалися лише у віддалених районах Криму. Попри це, зберігалися високий художній рівень і багатовікові традиції завдяки роботі професійних майстрів, серед яких ювелір і зброяр Амет Калафатов, майстер художньої вишивки Сеїт-Амет Озенбашли, орнаменталіст Ідріс Бораганський, а також вишивальниці й ткалі Айше Ефендієва та Зоре Бекірова тощо^[2]^[8].

Художній метал і ювелірне мистецтво

Перші прикраси з металу — браслети та мідні підвіски — були досить поширеними в період енеоліту (3 тис. до н. е.), який відзначався суттєвим розвитком матеріальної та духовної культури. Розвитку ювелірної справи в Криму сприяли поклади залізної руди, а мідна руда та інші кольорові метали завозилися у значних обсягах з інших країн. Найбільшими центрами цього виду ремесла в Криму були Карасубазар і Бахчисарай^[9].

Серед ремісників найбільш заможними були майстри, які виготовляли шаблі, рушниці, ножі і мідний посуд. Ремісничі цехи мали чітку спеціалізацію: виокремлювались професії зброярів (тюфекчилер), слюсарів (чиленгірлер), мідників і лудильників (бакирджилар і калайджилар)^[10].

Вироби кримських татар відрізняються різноманіттям форм і призначення: хлібник — «ленгер», глибоке блюдо — «теюе», плоске блюдо — «табак», блюдце — «тепа», глибока тарілка — «чанак», чашечки для кави — «фішджан», чаша для напоїв — «каде», кухлі — «мешерпе», сковорідки — «тава», ванна для купання і прання — «силапчи», миска для обмивання — «леген», жаровня — «мангал», миска з куполоподібною кришкою — «саан», карбоваш та щіпка — «сині» тощо. Поширеним видом виробу були «гугуми» — великі посудини для води^[10].

До традиційних методів оздоблення металевих виробів належали карбування, гравірування й ажурне різьблення^[11].

Карбування на листовому металі вважалося найскладнішим способом декорування, оскільки в його процесі малюнок, рельєф і фактура створювалися безпосередньо під час роботи. Візерунок наносився за допомогою молотка і спеціального стрижня — «калеми». Карбування часто комбінували з ажурним різьбленням. Основою ажурного візерунка були трикутники, ромби, кола^[12].

Гравірування було одним із популярних методів художньої обробки металу. Завдяки чіткому й тонкому малюнку, який добре сприймався зблизька, гравірування найчастіше використовували для оздоблення посуду та ювелірних виробів^[13].

Також використовувалася техніка чорніння, що підкреслювала гладкі гравіровані поверхні срібних виробів. Техніка насічки була улюбленим способом декоративного оздоблення виробів у XVI—XVIII ст. — вона зберігала популярність і застосовувалася в окремих зразках до початку XX ст. Мистецтво насічки було настільки поширеним, що найтоншим золотим і срібним дротиком прикрашали навіть предмети повсякденного вжитку. Орнаментом у техніці насічки особливо часто та ретельно прикрашалися предмети озброєння — ножі, шаблі, стволи рушниць^[13].

Ткацтво і вишивка

Килимарство

Кераміка

Найдавніші зразки кримської кераміки відзначаються з часів епохи неоліту. Серед ранніх знахідок присутній ліпний посуд, обпалений на вогні та різноманітний за формою, часто з багатими технікою і стилем орнаментації. Такі знахідки були виявлені поблизу стоянок Кая-Араси (поблизу Бахчисарая) та Ат-Баш (біля Сімферополя)^[3].