Крушельницька Марія Степанівна

Крушельницька Марія Степанівна
Марія Слобода-Крушельницька (1904)
Народилася	8 грудня 1876(1876-12-08) с. Ульгівок, Рава-Руський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (тепер Польща)
Померла	28 серпня 1935(1935-08-28) (58 років) Харків
Країна	Австро-Угорщина
Національність	українка
Діяльність	письменниця, акторка, феміністка
Конфесія	греко-католичка
У шлюбі з	Крушельницький Антін Владиславович
Діти	Крушельницький Іван Антонович, Крушельницька Володимира Антонівна, Крушельницький Богдан Антонович, Крушельницький Остап Антонович і Крушельницький Тарас Антонович
Медіафайли у Вікісховищі

Марі́я Степа́нівна Крушельни́цька (до шлюбу Слобода; псевдоніми і криптоніми — Слободівна, Марія Слободівна, Марія Степанівна, Слобода-Крушельницька Марія, М. С., М.; 8 грудня 1876 с. Ульгівок, Рава-Руський повіт, нині Польща — 28 серпня 1935, Харків) — українська акторка, письменниця, громадська діячка.

Дружина Антона Крушельницького, мати Володимири, Івана, Богдана, Тараса та Остапа Крушельницьких, бабуся Лариси та Марії Крушельницьких. Майже вся родина Марії Крушельницької стала жертвою сталінських репресій

Народилась в сім'ї поштового службовця, згодом музиканта в театрі товариства «Руська бесіда» Степана Слободи; мала трьох братів і сестру.

Навчалася в українській гімназії в м. Львові.

Від 1893 грала в українському театрі т-ва «Руська бесіда». Виконувала головні ролі в п'єсах І.Карпенка-Карого, М.Старицького, І.Франка, Ю.Крашевського, Г.Зудермана, Л.Толстого. З театром об'їздила всю Галичину, гастролювала в Польщі.

У 1899 році (як указано в неопублікованому рукописі) написала п'єсу на 3 дії «Мачуха».

1901 — одружившись із громадським діячем і журналістом Антоном Крушельницьким, невдовзі покинула сцену.

1901 — в друкарні т-ва «Руська бесіда» побачив світ цикл її оповідань («І хто ж вона була?», «Прощання», «Хвилі туги», «Поезія молодих її літ», «Штука»), об'єднаних у збірку під назвою «І хто ж вона була?» (Чернівці, 1901).

Друкувалася в газетах «Буковина» та «Діло», альманахах, журналах «Літературно-науковий вістник», «Нові шляхи», «Нова хата».

Брала участь у виданні читанок, організації театральних гуртків та культурно-освітніх закладів.

Багато часу віддавала сім'ї, вихованню дітей, допомагала чоловікові в редагуванні «Нових шляхів» і «Критики».

Пропагувала ідеї емансипації жінок, зокрема в альманасі «Жіноча доля» (Коломия, 1928) опублікувала статтю «Нова жінка», в якій виклала свої думки про новий тип жінки-українки.

У травні 1934 р. переїхала з чоловіком і родиною до Харкова (УСРР), де на той час уже жили її донька й один із синів — Іван. Продовжувала писати, виступала в періодичній пресі на педагогічні теми.

Після арешту членів її родини і страти в грудні цього ж року її синів Івана й Тараса тяжко захворіла. Померла в одній із лікарень Харкова від хвороби серця.

• Герасимова Г. Крушельницька Марія Степанівна [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 423. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Крушельницька Л. Крушельницька Марія Степанівна [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 15 : Кот — Куз. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7305-4.
• Крушельницька Л. Рубали ліс. — Львів, 2001.