Купревич Василь Феофілович
Купревич Василь Феофілович (біл. Купрэвіч Васіль Феафілавіч; нар. 12 січня (24 січня) 1897, Кальники[3] — пом. 17 березня 1969, Москва) — білоруський радянський біолог і міколог, кандидат наук (1934), доктор біологічних наук (1941—1942[4]), професор (1950), академік АН БРСР (1952), член-кореспондент АН СРСР (1953), депутат ВР БРСР (1951—1955) і СРСР (1954—1969), Заслужений діяч науки БРСР (1967), Герой Соціалістичної Праці (1969). Виявив позаклітинну секрецію ферментів у облігатних паразитів і кінчиків коренів вищих рослин та довів здатність поглинати вуглекислий газ, який з водою надходить на корінь із ґрунту. Головний редактор видань «Ботанічний журнал» (1959—1966), «Мікологія і фітопатологія» (1967—1969), «Доповіді АН БРСР» (1952—1969). В. Ф. Купревич вважається засновником ґрунтової ензимології. Основні роботи присвячені мікології, фізіології хворих рослин. БіографіяСім'я і дитинство![]() Дід Василя Купревича мав невеликий шматок землі в селі Кальники[5], який не міг прогодувати сім'ю, тому батько Купревича, Феофіл Леонович, був змушений влаштуватися на роботу лісником до графа Любенского і переїхати разом з дружиною Мотрею Павлівною і своїми 4 синами у село Софіївку Оршанського району[6][7][8]. Батько брав сина з собою в ліс на обходи. Саме там хлопчик отримав перші знання про гриби й рослини. Після навчання в сільській школі Девіно з 1906—1910 рік Купревич вступив до сільськогосподарського училища в Смольянах (Оршанський повіт, Могильовська губернія)[8][9]. Після закінчення училища він отримав спеціальність агрономічного старости, але в цей час до юнака прийшло розуміння, що його не приваблює робота на пана[8]. В. Ф. Купревич любив читати й багато часу проводив з книгами[8], особливо йому подобалися розповіді про подорожі, море і далекі країни[8], що і визначило його подальші життєві кроки. Молодість![]() Після Смолянського училища в 1913 році вступає до школи юнг в Петербурзі, потім в матроську гімназію в Гельсінкі (Велике князівство Фінляндське). Зберігся відмінний атестат Купревича і хороші відгуки про його відповідальність і уважність до навчання[9]. Наприкінці навчання з нагоди початку світової війни юнаки були направлені на бойові кораблі[8]. ![]() ![]() Після складання іспиту на артилериста в 1915 році в званні старшини Купревич завідував кормовим плутонгом ескадреного міноносця «Самсон» при боях з німецьким флотом в Ризькій затоці, брав участь у Моонзундській обороні (1917), під час жовтневих подій був на боці більшовиків, разом з усією командою міноносця «Самсон» брав участь у штурмі Зимового палацу в жовтні 1917 року. У квітні 1918 року кілька кораблів Балтійського флоту, у тому числі і «Самсон» перебували в Льодовому поході[8][10]. У цей час Василь Феофілович Купревич вступив на перший курс фізико-математичного факультету Гельсінського університету[7][11]. Коли, після Брестського миру, Фінляндія відокремилася від Росії, Василь Феофілович кинув навчання і попрямував до Кронштадта[7]. Морські походи погіршали здоров'я Купревича, він був поранений, після лікування в лікарні демобілізований і повернувся додому[7][8]. У червні 1918 року влаштувався вчителем Кленниківської школи, потім викладачем природознавства і хімії і завідувачем білоруської 7-річної школи в Смолевичах[10]. Наукова діяльністьПочаток праціУ 1925 році отримав почесний диплом сільськогосподарсько-ремісничої виставки за заготівлю насіння трав Смолевицького району. З 1926 року в краєзнавчих журналах починають з'являтися його перші замітки як педагога і методиста[8]. Працюючи в школі, В. Ф. Купревич з 1928—1931 рік одночасно заочно навчався на спеціальному факультеті відділення агробіології Інституту підвищення кваліфікації кадрів народної освіти в Москві й закінчив його в 1931 році[8]. Купревич проходив педагогічну практику в Білоруській сільськогосподарській академії, він також став одним з перших аспірантів АН БРСР, працював в галузі фізіології рослин, аспірантуру проходив в Ботанічному інституті Академії Наук СРСР в Ленінграді в 1931—1934 роках. Паралельно з аспірантурою В. Ф. Купревич викладав у Ленінградській військово-медичній академії. Він працював над фізіологією рослин, систематикою грибів. Висунув гіпотезу про прогресивну редукцію та спеціалізований ензимний механізм паразитичних грибів під час їх еволюції[10]. У 1934 році він захистив кандидатську дисертацію під керівництвом В. А. Траншеля[12] за темою «До фізіології хворої рослини. Фізіологічні дані про шкідливість деяких грибних і вірусних захворювань культивованих рослин» і приїхав до Мінська. В. Ф. Купревич працював старшим науковим співробітником лабораторії фітопатології, потім завідувачем лабораторії фізіології рослин Інституту біологічних наук Академії наук БРСР. За сумісництвом викладав фітопатологію у Вищій комуністичній сільськогосподарській школі в Мінську, БДУ, дарвінізм в Гомельському педагогічному університеті та Білоруському сільськогосподарському інституті (Горки). Умови для роботи були не дуже сприятливими й Купревич переїхав до Ленінграда на роботу в Ботанічний інститут АН СРСР[8]. Друга світова війнаЗ початком Великої Вітчизняної війни і блокади Ленінграда В. Ф. Купревич, відправивши дружину і сина-школяра в евакуацію, залишається в обложеному місті[8]. Він пише рідним: «Я живу зараз в повній самоті, вночі в кімнаті холодно. Топити грубку нічим. Вчора перед нашим будинком впав літак. Будиночок вцілів, тільки вікна і двері повилітали. На щастя, пожежа не виникла. Втрати понесли оранжереї. Рятуємо рослини»[13]. Купревич брав участь у протиповітряній обороні Ботанічного інституту та саду, за що був нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда»[14]. Як представник месткому інституту Купревич вживає всіх заходів для порятунку цінних колекцій рослин і елітного насіння, наприклад, він забрав додому теплолюбні мексиканські кактуси, щоб «грітися разом»[8][13]. У дні, коли все місто страждало від голоду, Купревич працював над докторською дисертацією «Фізіологія хворої рослини у зв'язку із загальними питаннями паразитизму[8]» і захистив її 20 листопада 1941 року[11]. Готуючи дисертацію, Василь Феофілович проаналізував 178 наукових робіт вітчизняних та 554 роботи закордонних біологів. Написав свої 22 наукові роботи[11]. Співробітники, що вижили, Ботанічного інституту евакуюються по «дорозі життя» 8 лютого 1942 року. Василь Феофілович при зрості приблизно 1 метр 90 сантиметрів важив лише 48 кілограмів[13]. Купревич був евакуйований в Казань (Татарстан), потім в Сиктивкар (Комі) і Таджикистан. Весь цей час Купревич не залишає своєї наукової діяльності. Під час евакуації він працює над вивченням хвороб винограду[8]. У Казані Василь Феофілович вів флористичні та ботанічні роботи у складі агробіологічного відділу (зав. відділу С. А. Каспарова). У цьому відділі розроблялася тема «Біохімічне та фізіологічне обґрунтування поведінки сільськогосподарських культур у період вегетації та зберігання»[15]. У роки Великої Вітчизняної війни нацисти жорстоко розправилися з батьками Василя Феофіловича. У 1942 році батько був по-звірячому убитий на очах Матрони Павлівни. У 1944 році від ран і голоду померла мати — Матрона Павлівна[16]. Повоєнний час![]() З 1949—1952 рік працює директором Ботанічного інституту АН СРСР. У 1950-му отримав звання професора. У січні 1952 року обраний академіком і президентом АН БРСР, в 1953 — членом-кореспондентом АН СРСР. Під час роботи в Інституті біології та відділі фізіології і систематики нижчих рослин АН БРСР виявив позаклітинне виділення ферментів у облігатних паразитів і кінчиками коренів вищих рослин, довів можливість засвоєння вуглекислоти для фотосинтезу, що потрапляє в корінь з ґрунту разом з водою[10]. З ініціативи В. Ф. Купревича в рамках АН БРСР були створені інститути фізики, математики, ядерної енергетики, тепло і масообміну, технічної кібернетики, генетики і цитології. Правління Купревича було відзначено бурхливим зростанням Академії наук. У 1959 році в ній працювало 900 осіб, а буквально через кілька років, коли президентом став Купревич, співробітників стало 12 тисяч[17]. З 1958 року В. Ф. Купревич став завідувачем відділу фізіології й систематики нижчих рослин АН БРСР. Відкрив існування ґрунтових ензимів, якими опортуністично харчуються вищі рослини через свої кореневі системи. Обґрунтував можливість практичного використання активності ґрунтових ензимів, започаткував новий напрям ґрунтознавства — ґрунтову ензимологію[10]. У 1966 році вийшла книга «Ґрунтова ензимологія» (біл. «Глебавая энзімалогія»), що збільшило дослідження в цій галузі. Ця робота В. Ф. Купревича отримала високу оцінку і широку підтримку в наукових колах. У своїй книзі Купревич дає повне визначення предмета ґрунтової ензимології як науки. Це дає можливість говорити про Василя Купревича як про засновника нового напряму в біології та біохімії ґрунту[8]. На думку В. С. Губарєва[18], В. Ф. Купревич зіграв вирішальну роль у становленні наукових досліджень в Білорусі. Наукова діяльність В. Ф. Купревича була відома і за межами СРСР. Він брав участь у роботі Міжнародного ботанічного конгресу в Парижі в 1954 році. У 1955 році Василь Феофілович очолив делегацію БРСР на міжнародній конференції в Женеві з мирного використання атомної енергії. Пізніше, в 1958—1960 роках, В. Ф. Купревич у складі парламентської групи відвідав — Велику Британію, Бельгію, Бразилію та Африку[8]. Купревич — автор понад 100 наукових праць, у тому числі 7 монографій[19]. Підготував ряд кандидатів і докторів наук. Внесок у геронтологіюВасиль Купревич створив сектор геронтології в АН БРСР, який почав активну роботу з вивчення механізмів старіння[6]. Учений обґрунтував старіння і смерть як процес наростання порушень міжклітинних взаємодій, що призводить до дезінтеграції структури і порушення функцій біологічного об'єкта, що в кінцевому підсумку призводить до смерті. З цих позицій академік В. Ф. Купревич розглядав смерть не як загально-біологічний процес, а як свого роду захворювання, проти якого можна знайти лікування[6]. Купревич намагався дослідити таке явище, як тривалість людського життя (при цьому він спирався на праці таких вчених як Август Вейсман та Ілля Мечникова). Купревич зробив висновок, що механізм смерті виник у процесі еволюції[7]. Філософські дослідженняКупревича-філософа відносять до представників російського космізму[20][21]. Філософські праці Купревича присвячені проблемі життя та його індивідуального кінця. Він дотримувався тієї точки зору, яку проводив М. Федоров ще в кінці XIX століття: смерть не споконвічна в природі, вона стала пристосувальним ефектом, виробленим в процесі еволюції. Але в людині цей ефективний механізм вдосконалення роду — через зміну поколінь — не просто вичерпує себе, через нього вже не досягається мимовільного прогресу, бо вступає активна сила, яка перетворює світ і себе — розум, який самою своєю сутністю вимагає особистого і нескінченного вдосконалення. Адже смерть найбільше неприйнятна саме з точки зору особистості, наділеної почуттями і свідомістю. Купревич розуміє, що усвідомлення неминучості смерті, відчуття безсилля перед безоднею, у якій безслідно зникають живі, мислячі істоти з відчуттями, народжує внутрішній трагізм свідомості й існування людини, який може і повинен бути подоланий. Редакторська робота та громадська діяльністьВасиль Купревич був головним редактором видань «Ботанічний журнал» (1959—1966), «Мікологія і фітопатологія» (1967—1969), «Доповіді АН БРСР» (1952—1969)[10]. Цікавився фотомистецтвом, сприяв створенню фотоклубу «Мінського товариства фотографів-любителів», а 1927 року обраний його почесним головою[22]. У рукописах Купревича збереглися малюнки, виконані його рукою[23]. У Центральній науковій бібліотеці зберігається особистий архів В. Ф. Купревича, що складається з 2405 одиниць збереження. 1989 року в бібліотеку цей архів передав Олег Купревич, син академіка[24]. Депутат Верховної Ради Білоруської РСР (1951—1955) і Верховної Ради СРСР (1954—1969)[10]. Біологічні види, описані В. КупревичемВ. Ф. Купревич описав 179 видів паразитарних і сапрофітних грибів конюшини і люцерни (1954) і 180 видів іржавих грибів, що завдають шкоди хлібним злакам і дикорослим корисним рослинам (1957)[25][26]. Деякі з них:
Вплив на масову культуруВалентин Пікуль згадав мужнього командора Василя Купревича у своєму романі «Моонзунд»[11]. Розповідаючи про свій фільм «Космічна Одіссея» в 1968 році, Стенлі Кубрик навів слова Купревича: «Я переконаний, що ми знайдемо спосіб відключити механізми старіння клітин»[27]. С. Т. Коньонков створив скульптурний портрет Василя Феофіловича, який зберігається в зібранні Смоленського музею С. Т. Коньонкова[6]. Під впливом ідей В. Ф. Купревича виникла класична п'єса «Брама безсмертя» відомого білоруського поета Кіндрата Кропиви, в якій порушується проблема етики взаємин між людьми, які отримали дар безсмертя[6]. Нагороди
Пам'ятьІм'ям В. Ф. Купревича був названий теплохід радянського торгового флоту «Академік Купревич»[28], його ім'я присвоєно Інституту експериментальної ботаніки[10], вулиці в Мінську, гімназії та вулиці в Смолевичах. У гімназії створено меморіальний музей академіка В. Ф. Купревича. Стрічку при відкритті музею перерізав його син, генерал-майор Олег Васильович Купревич[29][30]. Похований на Східному кладовищі Мінська[9], надгробний пам'ятник включений у 2007 році в Державний список історико-культурних цінностей Республіки Білорусь як об'єкт історико-культурної спадщини республіканського значення[31]. У Мінську на будинку, де жив В. Ф. Купревич, встановлена меморіальна дошка[32][33]. До 115-річчя вченого Центральна наукова бібліотека імені Якуба Коласа НАН Білорусі організувала виставку «Академік Купревич (до 115-річчя від дня народження)», що відображає найбільш значущі етапи наукової, творчої, службової та громадської діяльності В. Ф. Купревича[34]. Праці
Примітки
Література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia