Левенець Віталій МиколайовичВіталій Миколайович Левенець (27 травня 1930, Дніпропетровськ — 6 березня 2020, Київ) — український лікар-ортопед, травматолог, найвідоміший «спортивний хірург» України, який лікував найкращих спортсменів країни[1]. Доктор медичних наук (1970), професор (1975). Майже 40 років обіймав різні посади в Київській медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (1964—2001), зокрема проректора з лікувальної роботи та декана хірургічного факультету. Понад 10 років віддав роботі в Національному університеті фізичного виховання і спорту України (2001—2013), заснував та очолював Центр спортивної травматології при університеті. Першим в Україні застосував методи артроскопії та ударно-хвильової терапії[2]. За досягнення в медичній сфері був відзначений званням «Заслужений діяч науки і техніки УРСР» (1989) та Державною премією України в галузі науки і техніки (1996). Учень професора Федора Богданова, автор понад 500 наукових робіт, зокрема близько 20 авторських свідоцтв на винаходи. ЖиттєписНародився 27 травня 1930-го року в Дніпропетровську. В 1954-му році закінчив 2-й Московський державний медичний інститут імені Й. В. Сталіна (нині — Російський державний дослідний медичний університет імені М. І. Пирогова). За направленням комсомолу працював дитячим хірургом-травматологом в Казахстані, в місті Актюбінськ, паралельно працюючи в лікувально-фізкультурному диспансері. В Казахстані деякий час тренував баскетбольну команду, оскільки сам був талановитим баскетболістом-аматором[1]. В 1956-му році переїхав до Києва, вступив до клінічної ординатури Київського інституту травматології та ортопедії. В 1961-му році першим у світі виконав трансплантацію суглобової поверхні головки стегна[2]. В 1963-му році здобув науковий ступінь кандидата медичних наук, захистивши дисертацію на тему «Артропластика тазобедренного сустава с консервированным костно-хрящевым гомотрансплантатом головки бедра — „колпачком“». Відтоді ж — протягом року керівник клініки складного протезування та відновлювальної хірургії Інституту травматології та ортопедії. В 1964-му році перейшов на роботу до Київської медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика. В академії починав як доцент під керівництвом професора Федора Богданова. В 1970-му році здобув науковий ступінь доктора медичних наук, захистивши дисертацію на тему «Костно-хрящевая гомопластика проксимального конца бедренной кости». В 1974-му році обіймав посаду декана хірургічного факультету медичної академії, на якій працював до 1983-го року. В 1975-му році став завідувачем кафедри травматології та ортопедії. В 1983-му році — проректором з лікувальної роботи, на цій посаді — до 1989-го року[3]. В 1996-му році, разом з колегами, був нагороджений Державною премією України в галузі науки і техніки — «за розроблення та впровадження у медичну практику реконструктивно-відновних операцій на великих суглобах при їх ушкодженні та ортопедичних захворюваннях». В 1999-му році заснував Українську асоціацію спортивної травматології, хірургії коліна та артроскопії, яку очолював до 2007-го року[2]. З 2001-го року — науковець Національного університету фізичного виховання і спорту України. У 2002-му році, за ініціативою тодішнього ректора університету Володимира Платонова, створив та до 2010-го року очолював Центр спортивної травматології при університеті. До 2006-го року фахівці Центру під керівництвом Віталія Левенця консультували та лікували членів збірних Олімпійських команд України[4].  Був одружений, виховав сина — юриста Олексія Левенця, керуючого партнера юридичної компанії «Левенець, Маців та партнери». У 2013-му році вийшов на заслужений відпочинок, до останнього консультував колег та колишніх пацієнтів. Помер за два з половиною місяці до 90-го дня народження, 6 березня 2020-го року. Про смерть «спортивного хірурга» Віталія Левенця з невідомих причин не знав майже ніхто з колег, про неї не повідомило жодне фахове ЗМІ або друковане видання, тому в ювілейний день народження вже покійного науковця вітали та зичили здоров'я, зокрема, колеги з часописів «Травма» та «Ортопедія, травматологія та протезування»[5]. Похований на Звіринецькому кладовищі Києва. Наукова та лікарська діяльністьАвтор понад 500 наукових робіт, зокрема близько 20 авторських свідоцтв на винаходи. Першим в Україні застосував методи артроскопії та ударно-хвильової терапії. Академік Нью-Йоркської академії наук та Національної академії медичних наук України[1]. Серед учнів Віталія Левенця — професори, доктори та кандидати медичних наук, зокрема, Генріх Герцен, Петро Музиченко, Ярослав Лінько, Михайло Риган, В'ячеслав Майко, Петро Нікітін тощо. З 1970-х до середини 1990-х років — найзатребуваніший та найвідоміший «спортивний хірург» України. Лікував кращих спортсменів країни, зокрема, Олега Блохіна, Володимира Мунтяна, Сергія Балтача, Сергія Круликовського, Ірину Дерюгіну та багатьох інших. Найтяжчою ситуацією за роки практики називав цілий «букет» травм у півзахисника Павла Яковенка: пошкодження відразу кількох зв'язок у колінному суглобі та відрив м'язу, все це в різних зонах. Після успішної операції Яковенко повернувся на футбольне поле[1]. Востаннє оперував відомого пацієнта в середині 1990-х років — футболіста Сергія Реброва. Тоді ж відійшов від практичної хірургії серед спортсменів, передавши ці обов'язки своїм більш молодим учням[1]. Науковий доробок (частковий)
Винаходи
Нагороди
Примітки |
Portal di Ensiklopedia Dunia
