Ломбардо-Венеційське королівство
Ломбардо-Венеційське королівство (лат. Regnum Langobardiae et Venetiae; італ. Regno Lombardo–Veneto; нім. Königreich Lombardo–Venetien), також відома як «Австрійська Італія» (нім. Österreichisches Italien)[1] — коронна земля Австрійської імперії, створена в 1815 році згідно з рішеннями Віденського конгресу, який скасував Італійське королівство, проголошене Наполеоном в 1805 році і визнав права австрійських Габсбургів на території колишніх Міланського герцогства (Ломбардії) та Венеційської республіки у Північній Італії, які і утворили територію Ломбардо-Венеційського королівства[5]. Резиденція віцекоролів знаходилась у Мілані і Венеції, віцекоролі призначались імператорським двором у Відні[6]. Єдиним королем, що коронувався як король Ломбардо-Венеційського королівства, був імператор Австрії Фердинанд I. Королівство проіснувало лише п’ятдесят років — Ломбардія була передана Франції в 1859 році після Другої війни за незалежність Італії, яка потім негайно передала його Сардинському королівству. Ломбардо-Венеційське королівство було остаточно скасоване в 1866 році, коли залишки його території було включено до складу нещодавно проголошеного Королівства Італія після перемоги королівства над Австрією в Третій війні за незалежність Італії. ІсторіяСтворенняУ Паризькій угоді 1814 року австрійці підтвердили свої претензії на території колишнього ломбардського Міланського герцогства, яке з 1714 року перебувало під владою Габсбурзької монархії, разом із суміжним Мантуанським герцогством — австрійською гілкою династії в 1708-96 рр., а також колишньої Венеціанської республіки, яка була під владою Австрії з перервами після договору Кампо-Форміо 1797 року. Віденський конгрес об'єднав ці землі в єдине королівство, яким керував в особистій унії австрійський імператор Габсбург; на відміну від сусіднього Великого герцогства Тоскани, герцогства Модена і Реджо, а також герцогства Парма, які залишалися незалежними одиницями під владою Габсбургів. Австрійського імператора представляв віцекороль, призначений імператорським двором у Відні та резиденти в Мілані та Венеції[4][6][7][8]. Роки КоролівстваПершим королем Королівства Ломбардія-Венеція був Франц I в 1815-35 рр. Його син Фердинанд I правив в 1835-48 рр. У Мілані 6 вересня 1838 року він став останнім королем, який був коронований Залізною короною Ломбардії. Згодом корону привезли до Відня після втрати Ломбардії в 1859 році, але повернули Італії після втрати Венеції в 1866 році. Хоча місцева адміністрація була італійськомовною, австрійській владі довелося впоратися з рухом за об’єднання Італії (Рісорджіменто). Після народної революції 22 березня 1848 року, відомої як «П'ять днів Мілана», австрійці втекли з Мілана, який став столицею Тимчасового урядк Мілану[it]. Наступного дня Венеція також повстала проти австрійського панування, сформувавши Тимчасовий уряд Венеції[en]. Австрійські війська під командуванням фельдмаршала Йозефа Радецького після перемоги над сардинськими військами в битві при Кустоці (24–25 липня 1848 р.) увійшли до Мілана (6 серпня) і Венеції (24 серпня 1849 р.) і знову відновили австрійське панування. Імператор Австрії Франц Йосиф I правив королівством до кінця його існування. Посаду віце-короля було скасовано й замінено генерал-губернатором. Посаду спочатку обійняв фельдмаршал Радецький, а після його відставки в 1857 році він перейшов до молодшого брата Франца Йосипа Максиміліана (який згодом став імператором Мексики), який служив генерал-губернатором у Мілані в 1857-59 рр.. Скасування королівстваПісля Другої війни за незалежність Італії та поразки в битві при Сольферіно в 1859 році Австрія за Цюрихським договором мала поступитися Ломбардією до річки Мінчі[en], за винятком фортець Мантуя і Песк'єра, французькому імператору Наполеону III, який негайно передав його Сардинському королівству. Максиміліан усамітнився в замку Мірамаре поблизу Трієста, а столицю було перенесено до Венеції. Проте Венеція та Мантуя, що залишилися, також відійшли до Італійського королівства після Третьої війни за незалежність Італії за Празьким миром 1866 року[9]. Територія Венеції та Мантуї була формально передана від Австрії до Франції, а потім передана Італії 19 жовтня 1866 року з дипломатичних причин; плебісцит ознаменував анексію Італією 21–22 жовтня 1866 р[10]. Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_crowned.svg){kind=small}
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
