У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Малахов .
Віта́лій Юхи́мович Мала́хов (19 липня 1954 , Львів — 4 листопада 2021 , Київ ) — український театральний режисер, художній керівник-директор Київського драматичного театру на Подолі . Народний артист України (2008)[ 1] національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва 2008 року[ 2]
Віталій Малахов народився 19 липня 1954 року у Львові.
Його творча кар'єра розпочалася 1977 року на українському телебаченні.
З травня 1978 року по вересень 1979 року він працював у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки. Там ним була поставлена «Казка про Моніку»[ 3] [ 4]
З 1979 року очолив Київський державний театр естради, в якому здійснив постановки вистав: «Я — Київ», «Ніч чудес», «Зоря та смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та інші.
З 1985 по 1987 рр. працював із своєю трупою на базі Київського Молодіжного театру, а з серпня 1987 року був створений Київський драматичний театр на Подолі[ 4]
З 1987 до 2021 року — художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі, у його доробку понад 60 вистав.
Трупа Віталія Малахова презентувала театральне мистецтво України в інших країнах: у США, Великій Британії, Італії, Мексиці, Коста-Риці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині та у інших країнах.
У 2006 році театрові на Подолі під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.
Помер 4 листопада 2021 року від сепсису у Клінічній лікарні «Феофанія» [ 5] [ 6] [ 7]
Віталій Малахов є один із засновників Міжнародного театрального фестивалю «Київ—Травневий».
У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв, який розпочав свою роботу 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.
Віталій Малахов у 2006 році започаткував фестиваль «Київ — територія миру», де було проведено мистецьку акцію-колаж за участю театрів Києва.
Він також співпрацював з Дитячою Академією мистецтв та Київським державним інститутом театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, навчав творчу молодь оволодівати майстерністю сценічної виразності, мистецтвом імпровізації та чуттєвої образної заглибленості, якими визначається сценічна майстерність.
Донька — телеведуча Даша Малахова.
Рига )1977 — «Лівша» за Б. Райцером та В. Костянтиновим1977 — «Друзі, заспіваємо про Беранжу» за Б. Окуджавою 2004 — «Про мышей і людей» Дж. СтейнбекаТеатр «Ательє-16» (м. Київ)
2015 — «Він — моя сестра»
Київський академічний драматичний театр на Подолі 1980 — «Я — Київ»1980 — «Ніч чудес» Вільяма Шекспіра
1981 — «Шахрай мимоволі» за М. Ларні1983 — «Зоря і смерть Пабло Неруди» Івана Драча 1985 — «Трактирниця»1987 — «Мауглі» за Редьярдом Кіплінгом 1987 — «Нас тепер двоє» Федеріко Гарсія Лорки
1987 — «Вертеп» В. Шевчука
1988 — «Кабала святош» («Мольєр») Михайла Булгакова 1989 — «Софокл. Шекспір. Брехт»1989 — «Вертеп» В. Шевчука (друга версія)
1990 — «Лекція про Фауста, прочитана Віктором Вагнером»1991 — «Скарби Бахрама»1991 — «Бенкет під час чуми» за Олександром Пушкіним
1993 — «Опера мафіозо» Василя Станілова1993 — «Бенкет під час чуми» за Олександром Пушкіним (друга версія)
1994 — «Яго» за Вільямом Шекспіром 1994 — «Ніч чудес» Вільяма Шекспіра (друга версія)
1998 — «Два анекдоти від Чехова» за Антоном Чеховим 1998 — «В степах України» за О. Корнійчуком
2001 — «Квартал небожителів» О. Коротко2001 — «Фантазія для роялю на чотири руки» А. Ольмерт
2003 — «Склади слово ВІЧНІСТЬ» за Михайлом Булгаковим 2003, 25 квітня — «Фараони» Олексія Коломійця
2003 — «Дядя Ваня» Антона Чехова [ 14]
2005 , 4 січня — «Дивакуватий Журден» Михайла Булгакова за п'єсою «Міщанин у дворянстві» Мольєра (виставу відновлено 30 вересня 2012 року) 2005 — «Моє сторіччя» М. Лоранса
2005 — «Опера мафіозо» Василя Станілова (друга версія)
2005 — «Трактирниця» (друга версія)
2006 , 19 січня — «Передчуття Мини Мазайла» за п'єсою «Мина Мазайло» Миколи Куліша 2006 — «Не можу собі уявити, що буде завтра» Т. Вільямса
2006 — «Осінь у Вероні, або Правдива історія Ромео та Джульєтти» Анатолія Крима
2007 — «Шість персонажів у пошуках автора» Луїджі Піранделло 2007 — «Майстер-клас Марії Каллас» Т. МакНеллі
2007 — «Дворянські вибори» Г. Квітки-Основ'яненко
2007, 29 листопада — «Щоденник молодого лікаря» Михайла Булгакова
2008 — «Вертеп» В. Шевчука (третя версія) 2008, 8 березня — «Звідки беруться діти?» Анатолія Крима
2008, 12 квітня — «Дзеркало Сен-Жермена» Бориса Акуніна
2008, 29 травня — «Сто тисяч» за п'єсою Івана Карпенка-Карого
2008 — «Антракт» О. Марданя
2008 — «Біла гвардія» Михайла Булгакова
2008 — «Літній вечір у раю» С. Щученко
2009 — «Кількість (Батько і діти)» К. Черчілль2009 — «Ігри олігархів» А. Прогнімака
2010 — «Шість чорних свічок» Д. Діллона2010 , 25 листопада — «Опера мафіозо» Василя Станілова2011 , 25 березня — «На дні» за п'єсою Максима Горького 2011, 25 листопада — «Минулого літа в Чулімську» за п'єсою Олександра Вампілова
2013 — «Лебедине озеро. Сутінки.» В. Гуляйченко, Т. Могильник2014 — «Вернісаж на Андріївському»2015 , 25 квітня — «Вічно живі» за п'єсою [ru] Віктора Розова 2016 — «Сойчине крило» за новелою Івана Франка 2017 — «Сильніше пристрасті, більше, ніж любов» за водевілями «Ювілей» та «Освідчення» Антона Чехова [ 15] 2018 , 10 березня — «Шестеро характерів ненаписаної комедії…» за п'єсою «Шість персонажів у пошуках автора» Луїджі Піранделло [ 16] [ 14] 2018, 25 травня — «Продавець дощу» Річарда Неша
2018, 8 листопада — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» за романом Панаса Мирного
2019 , 23 лютого — «Got To Be Free» рок-мюзикл музичної історії Майдану (ініцийований проект 2014 року, з 23 лютого 2019 отримав свій театральний майданчик) 2019, 1 листопада — «ОБЭЖ» (Общество белградских эмансипированных женщин) Бранислава Нушича [ 17]
2019, 7 грудня — «Сірі бджоли» Андрія Куркова [ 18]
↑ а б Указ Президента України Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та з нагоди Дня незалежності України. Указ від 19.08.2008 № 726/2008 . Архів оригіналу за 29 жовтня 2017. Процитовано 15 серпня 2021 .↑ а б Указ Президента України Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка от 3 березня 2008р. № 193 [Архівовано 12 квітня 2022 у Wayback Machine .] (укр.) ↑ Віталій Малахов . Театр на Подолі (укр.) . Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 16 серпня 2021 .↑ а б Віталій Малахов — біографія, освіта, сім'я, кар'єра, компромат . MY.UA (укр.) . Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021 .↑ Пішов з життя знаний київський режисер та керівник театру /Вечірній Київ, 05.11.2021/ . Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021 .↑ Олег ВЕРГЕЛІС (6 листопада 2021). Втрата Малахова і майбутнє Театру на Подолі (ua) . «Главком» . Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 2021-11-7 .↑ Театр Малахова (рос.) . «Kyiv Daily» . 7 листопада 2021. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021 .↑ Малахов Віталій Юхимович — Енциклопедія Сучасної України . esu.com.ua . Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021 .↑ «Киевская пектораль»: триумф Театра на Подоле и упадок национальных театров . ictv.ua. 27 березня 2012. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 11 вересня 2016 .↑ Театр Франко и Театр на Подоле стали лидерами премии "Киевская пектораль" . zn.ua. 2 квітня 2020. Архів оригіналу за 3 квітня 2020. Процитовано 3 квітня 2020 .↑ Сирський став почесним громадянином Києва . РБК-Украина (укр.) . Процитовано 22 вересня 2024 .↑ Тетяна ПОЛІЩУК (22 січня 2021). Про свободу, дружбу, кохання, смерть, Бога та… революцію. Бенефіс Анатолія Хостікоєва (ua) . Г-та «День» №9-10. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 2021-2-03 . ↑ Легендарна вистава театру Франка за участю Хостікоєва і Сумської святкує ювілей (ua) . «Главком» . 20 січня 2021. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 2021-2-05 .↑ а б Режисер Віталій Малахов: «Сучасний театр має не просто переказувати сюжети, а демонструвати своє ставлення до них» . Mind.ua (укр.) . Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021 .↑ Віталій ЖЕЖЕРА (20 квітня 2017). «Театр — це не цегла, театр — це ми»!. Комедія «Сильніше пристрасті, більше, ніж любов…» — остання прем’єра Віталія Малахова (ua) . «День» оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 2021-11-7 .↑ Тетяна ПОЛІЩУК (14 травня 2018). «У кожному з нас — цілий світ!» Нова постановка Віталія Малахова підіймає цікаву тему — «театр у театрі» (ua) . «День» оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 2018-7-31 . ↑ Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (11 листопада 2019). Мляві дамочки 90-річної давнини (рос.) . «Yabl» . Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 11 листопада 2019 . ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (21 квітня 2020). «Бджоли» досценографічного періоду (ua) . Портал «Театральна риболовля» . Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 2021-8-01 .
