Марсіліо Фічіно
Марсіліо Фічіно (італ. Marsilio Ficino, лат. Marsilius Ficinus; 19 жовтня 1433, Фільїне-Вальдарно, поблизу Флоренції — 1 жовтня 1499, вілла Кареджі, поблизу Флоренції) — італійський філософ, гуманіст, астролог, засновник та керівник флорентійської Платонівської академії. Один з провідних мислителів раннього Відродження, найзначніший представник флорентійського платонізму — напрямку, пов'язаним з відновленням інтересу до філософії Платона та спрямованим проти схоластики, в особливо проти схоластизованого вчення Аристотеля. БіографіяБатько Фічіно був домашнім лікарем Козімо Медічі та входив до інтелектуального гуртка цього найбільшого банкіра та фактично повновладного правителя Флоренції, що робив спроби подолати поділ церков на латинську (католицьку) та грецьку (православну). Після того, як ці спроби зазнали невдачі, увага Козімо Медічі та членів його гуртка зосередилося на вченні візантійського мислителя Георгія Гемиста Пліфона, який активно пропагував грецьку філософію, за що його називали «другим Платоном». На основі переосмислення платонізму Пліфон прагнув сконструювати нову універсальну релігійну систему, яка стала б реальною альтернативою до існуючих монотеїстичних віросповідань (насамперед християнства) та відкривала шлях до справжньої істини. Фічіно здобув освіту в університеті Флоренції, де вивчав грецьку та латинську мови, філософію та медицину. Коли Козімо Медічі вирішив відтворити у Флоренції платонівську Академію, його вибір припав на Марсіліо. 1462 року Медічі подарував Фічіно маєток, розташований неподалік від його власного, а також грецькі рукописи творів Платона та деяких інших давніх авторів. Фічіно став домашнім учителем онука Козімо Медічі Лоренцо Медічі. Серед інших учнів Фічіно був видатний філософ-гуманіст Джованні Піко делла Мірандола.  Оскільки Платон спирався у своїй творчості на таких представників «стародавнього богослов'я» як Гермес Трисмегіст, Орфей та Зороастр, Фічіно почав свою перекладацьку діяльність з текстів, що їх приписували цим авторам. На початку 1460-х років він переклав з грецької мови на латину «Гімни» та «Аргонавтікі» Орфея. Потім 1461 року переклав та опублікував трактати Герметичного корпусу. І лише після цього він 1463 року взвся за перекладо діалогів Платона. Трактат «Платонівське богослов'я про безсмертя душі»1468 року Фічіно закінчив переклад усіх творів Платона на латину та зайнявся коментуванням деяких з них. У період між 1469 і 1474 роками. Фічіно створив свій головний твір — трактат «Платонівське богослов'я про безсмертя душі» (опублікований 1482 року), в якому намагався «показати цілковите співзвуччя платонівських думок з Божественним законом», тобто узгодити та примирити давню поганську мудрість з християнством. На думку Фічіно, філософія є «осяянням розуму», а сенс філософствування — в підготуванні душі та інтелекту до сприйняття світла божественного об'явлення. З цього погляду філософія та релігія збігаються, а їхні витоками виявляються священними містеріями давнини. Легендарні пророки (Гермес Трисмегіст, Орфей, Зороастр) були свого часу «просвітлені» божественним світлом. Згодом до цих же думок прийшли Піфагор та Платон. Тексти як Герметичного корпусу, так і платонівської традиції та християнської доктрини, на думку Фічіно, постають з єдиного Божественного Логосу. Метафізична реальність являє собою спадну послідовність п'яти досконалостей, до яких належать: Бог, янгол (утворюють інтеллігебельний світ); душа (триєдиний «вузол з'єднання»); якість (Формат) та матерія (конституюють фізичний світ). Бог розглядається Фічіно як нескінченна вища істота, діяльність якої породжує світ речей в процесі поступового творіння (еманації). Людина займає особливе місце в світі через те, що її душа лежить в серединному положенні між божественним та матеріальним. Саме душа уособлює зв'язок між тілами в природі, допомагаючи їм піднятися до ангелів та навіть вищої божественного істоти. Завдяки здатності душі до пізнання, всі щаблі буття можуть знову повертатися в божественну єдність. Людина — це мікрокосмос, що пізнає макрокосмос, а здатність до пізнання являє собою головну чесноту людини, що зливається з Богом на вищому щаблі пізнання. Фічіно — коментатор платонівських текстів Переклад всіх творів Платона на латину та короткі пояснення до них Фічіно завершив 1468 року (вперше опубліковані 1484). Тоді ж він взявся до коментування деяких платонівських діалогів. Коментар Фічіно до платонівського діалогу «Бенкет» (1469, відомий також під назвою «Про любов») був джерелом більшості міркувань про кохання у мислителів, поетів та прозаїків Відродження. Фічіно вважав, що любов є видом «обожнювання» нескінченної гри вічності — возз'єднання в Бозі людини емпіричної з метаемпірічною Ідеєю шляхом поступового сходження сходами кохання. Фічіно — священик та очільник Платонівської академії1473 року Фічіно прийняв сан священика та згодом займав низку важливих церковних посад. У трактаті «Про християнську релігію» (1474) він фактично відновив традицію ранньохристиянської апологетики. Діяльність Фічіно викликала широкий громадський резонанс. Навколо нього згуртувалася група однодумців, своєрідне вчене братство, яке здобуло популярність під назвою Платонівської академії. Академія стала одним з найважливіших інтелектуальних центрів епохи Відродження. До її складу входили люди різного звання і роду занять — аристократи, дипломати, купці, чиновники, священики, лікарі, університетські професори, гуманісти, богослови, поети, художники. Останні роки життяУ 1480 — 1490-і роки Фічіно продовжує досліджувати традицію «благочестивої філософії»: перекладає на латину та коментує «Еннеади» Плотіна (1484—1490; видані 1492), а також твори Порфирія, Ямвліха, Прокла, Діонісія Ареопагіта (1490—1492), Михайла Пселла та ін. Натхнений перевідкриттям античності, Фічіно виявляє великий інтерес до астрології та публікує 1489 року медико-астрологічний трактат «Про життя». Це приводить його до конфлікту з вищим духовенством католицької церкви, зокрема з Папою Інокентієм VIII. І лише високе заступництво рятує його від звинувачення в єресі. 1492 року Фічіно написав трактат «Про сонце та світло» (опублікований 1493), а 1494 року завершив великі коментарі до кількох діалогів Платона. Помер Фічіно за коментуванням «Послання до римлян» апостола Павла. Вплив ФічіноЗавдяки перекладам праць Платона, неплатоників та інших творів античності з грецької на латинську мову, Фічіно сприяв відродженню платонізму та боротьбі зі схоластичним арістотелізмом. Закладені в його творах, але ним самим не розгорнуті, передумови пантеїзму, мали значний вплив на філософські погляди Піко делла Мірандоли, Патріци, Джордано Бруно та ін. Апологія земної краси та гідності людини сприяла подоланню середньовічного аскетизму та мала значний вплив на розвиток образотворчого мистецтва й літератури. Ідея Фічіно про «загальну релігію», що була б вільна від культових, обрядових та догматичних розходжень, позначилася на формуванні вчення про «природну релігію» в філософії 16—17 століть. Видання творів та переклади  Збірки
Коментарі до Платона
Theologia Platonica
Листування
De vita
Consiglio contro la pestilenza
De voluptate
Словник
Примітки
Джерела та література
Посилання
 Вікіцитати містять висловлювання від або про: Марсіліо Фічіно  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Марсіліо Фічіно
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
