Масаутов Рафаель Зейнурович

Масаутов Рафаель Зейнурович
Масаутов Рафаель Зейнурович
Народження	21 грудня 1934 (90 років) ; Малі Чапурники, Светлоярський район
Країна	СРСР; Україна
Жанр	пейзаж, історичний живопис, малярство і графіка
Навчання	Казанське художнє училищеd (1954) і Київський державний художній інститут (1960)
Вчитель	Болдирєв Володимир Степанович і Плещинський Іларіон Миколайович
Діяльність	художник, громадський діяч
Член	Спілка радянських художників України
Нагороди	;
	Масаутов Рафаель Зейнурович у Вікісховищі

Рафаель Зейнурович Масау́тов (нар. 21 грудня 1934, Малі Чапурники) — український художник, дизайнер і громадський діяч; член Спілки художників України НСХУ з 1972 року, Ветеран ВВВ, учасник бойових дій, ; Голова та співзасновник Республіканського Центру тюркомовних народів України з 1986 року ( 13 національних товариств РКЦ та Бібліотека тюркомовних народів ); 1989 р. Президент та засновник міжнародного товариства «Україна–Туреччина», при раді Міжнародного товариства «Україна і світ» з 1992 року; голова Ради національностей України у 1992—1994 роках; почесний голова і член Асамблеї національностей України з 1995 року. Батько художника Тимура Масаутова.

Біографія

Народився 21 грудня 1934 року в селі Малих Чапурниках (нині Світлоярський район Волгоградської області, Росія). 1954 року закінчив Казанське художнє училище; 1960 року — Київський художній інститут, де навчався зокрема у Володимира Болдирєва, Іларіона Плещинського.

З середини 1950-х років співпрацює з київськими видавництвами «Дніпро», «Молодь», «Український письменник», «Веселка» проілюстрував понад 300 книжок українських та світових авторів. З 1961 року очолював Київторгрекламу. Далі, на творчій роботі, станкова та книжкова графіка, дизайн, живопис. Живе у Києві, в будинку на вулиці Пушкінській, № 11, квартира № 11^[1].

Творчість

Працює у галузі станкового історичного живопису, станканкової і книжкової графіка, дизайну у стилі реалістичного авангарду. Серед робіт:

живопис

серія «Пейзажі України» (від 1990-х);
«Хаджи-Мурат» (2007);
«Бузковий дощ» (2007);
«Княжна Турхан» (2009);
«Кипчацький воїн» (2012);
«Степовий шаман Чурай» (2012);
«Хан Атілла» (2013, полотно, олія);
«Кочкар Масаут Могута (Очільник чернігівської знаті)» (2015);
«Анатолій Солов'яненко» (2016);
«Князь Могута» (2016);
«У селі (Дружина художника Т. Нехода)» (2017);

графіка

серії
- «Париж» (від 1994);
- «Київ» (від 1995);
- «Стамбул» (від 1995);
- «Київ золотоверхий» (від 2012);
«Народна поетеса Маруся Чурай» (2017);
«Національний банк України» (2017; папір).

Емблеми

Автор емблеми12-го Всесвітньої фестивалю молоді та студентів «Москва–85» (Москва, 1985; папір, гуаш; 1-а премія);
«Рік Миру» для ЮНЕСКО (Париж, 1986; 1-а премія).

Проєкти

скульптурна композиція «Тарас Шевченко і кобзар Вересай» (2011, для Канева);
меморіал «Сталінград» (2012, присвячено перемозі у Сталінградській битві);
«Ватан» (2013, приурочено депортації кримських татар 1944 року).

Оформив

«Вибране» Івана Неходи (Київ, 1956);
поему «Дванадцять» Олександра Блока (Москва, 1958);
«Сім літ» Мулка Раджа Ананда (Київ, 1959);
«Протуберанці серця» Івана Драча (Київ, 1965);
«Собор» Олеся Гончара (Київ, 1968);
«Первоцвіт» Любомира Дмитерка (Київ, 1970);
«Відлуння. Поезії» Бориса Олійника (Київ, 1970);
«Антологія української поезії» (Будапешт, 1972);
«Міфи Древньої Греції» (Київ, 1983);
роман «Золотий Ра. Геродотові історії у вільному переказі» Івана Білика (Київ, 1989);
«Витязь в тигровій шкурі» Шота Руставелі (Київ, 1991);
«Сказання про дочку Шана» Шамсі Башту (Київ, 1992).

Брав участь у міських, всеукраїнських, зарубіжних мистецьких виставках і пленерах з 1954 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1972, 1983, 1993, 2002, 2016 роках, Стамбулі у 1992 році.

Окремі роботи художника зберігаються у Національному художньому музеї України у Києві, приватних колекціях Туреччини, США та Канади.