Мельник Леонід Герасимович

Леонід Герасимович Мельник
Леонід Герасимович Мельник
Народився	8 квітня 1929 ; Дубова, Уманський район, Уманська округа, Українська СРР, СРСР
Помер	13 лютого 2017 (87 років) ; Київ, Україна
Країна	СРСР; Україна
Діяльність	історик, викладач університету
Alma mater	філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1952)
Галузь	історія
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук (1972)
Науковий керівник	Введенський Андрій Олександрович
Нагороди

|портрет=

Леонід Герасимович Мельник (8 квітня 1929, Дубова — 13 лютого 2017, Київ) — український історик, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України^[2].

Біографія

Народився 8 квітня 1929 в селі Дубовій (нині Уманського району Черкаської області) в сім'ї вчителів. У 1937 році, після того, як його батька було репресовано, разом з матір'ю переїхав до родичів в Умань. Там же навчався в школі, яку закінчив у 1947 році із срібною медаллю. У 1947–1952 роках навчався на філософському факультеті Київського державного університету, після закінчення якого за направленням працював учителем історії і логіки в середніх школах Жданова, згодом у школі Умані, був співробітником Уманського краєзнавчого музею.

У 1956 році поступив на заочне навчання до аспірантури на кафедру історії СРСР історичного факультету Київського університету, де навчався під керівництвом професора А. О. Введенського. У 1960 році, за клопотанням завідувача кафедрою професора Ю. Я. Білана і професора А. О. Введенського, був зарахований викладачем кафедри історії СРСР. Після захисту кандидатської дисертації на тему: «Майнове і соціальне розшарування торгового населення Помор'я в XVII столітті», того ж року став старшим викладачем, читав власний курс лецій. З 1965 року — доцент, а з кінця 1960-х — заступник декана історичного факультету Київського університету.

У 1970 році поступив докторантури і у 1972 році захистив докторську дисертацію про історію промислового перевороту в Україні в кінці XIX століття. З 1976 року — професор, невдовзі очолив кафедру історії України, якою керував до 1996 року.

Праці

Герои народных восстаний, 1990;
Торжество исторической правды, 1987;
Дружба и сотрудничество народов СССР — важнейший фактор Победы в Великой Отечественной войне, 1985;
Исторические корни единства русского и украинского народов, 1984;
Развитие научного познания истории, 1983;
Роль Киева в развитии культурных связей русского и украинского народов (XVII—XVIII вв.), 1982;
Формирование рабочего класса на Украине, 1988;
Навеки вместе, 1979^[3].