Мигдаль
Мигда́ль (як Amygdalus communis), слива солодка (як Prunus dulcis), мигдаль звичайний (як Amygdalus communis)[2] — кущ або невелике дерево роду слив (Prunus), часто класифікується до підроду мигдаль (Amygdalus). Також термін «мигдаль» стосується плодів (кістянок з сухим оплоднем, що містять їстівну насінину) чи самих насінин цих рослин, заради яких вони культивуються. Назва
Ботанічний опис Мигдаль росте на кам'янистих і щебенистих схилах на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря, надає перевагу багатим на кальцій ґрунтам. Росте невеликими групами з 3—4 дерев, що ростуть одне від одного на відстані 5—7 метрів. Дуже світлолюбний, вельми посухостійкий завдяки добре розвиненій кореневій системі і економній транспірації. Квітне в березні-квітні, місцями навіть в лютому, плоди визрівають в червні-липні. Починає плодоносити з 4—5 років і плодоношення продовжується до 30—50 років, живе до 130 років. Розмножується насінням, кореневими пагонами і пневою порослю. Переносить морози до −25°с, але з початком вегетації страждає від весняних заморозків. Мигдаль росте як кущ або дерево з червонуватими гілочками. У висоту досягає 3 — 8 м, з ланцетовим листям. Подібний до черешні. Квітки складаються із злитої чашечки та рожевого або червоного віночка. Квітки одиничні, з діаметром до 2,5 см, з білими або світло-рожевими пелюстками і одною маточкою. Плід — шкіряста, вкрита волосинками кістянка, що розтріскується при дозріванні. Його поверхня гладка або зморшкувата. Кісточка такої ж форми, як і сам плід, покрита дрібними ямками, іноді з борозенками, 2,5—3 см завдовжки. Плід має подовгасту стиснуту з боків форму, великий (завдовжки до 69 мм) і дрібний (завдовжки до 30 мм); буває як з товстою, так і з тонкою шкаралупою.[4] Дуже добрий на смак, має слабкий аромат. Поширення Плоди дикого мигдалю були отруйними, оскільки містили амігдалін — речовину, що має ціаніди (отруту) у своєму складі. У ході первісного збиральництва людиною були відібрані та вирощені дерева-мутанти, плоди яких не містили отрути. Батьківщина рослини — Близький Схід і прилеглі райони, включаючи Середземномор'я та Центральну Азію. У цих районах культивування мигдалю почалося за багато сторіч до нашої ери. Нині найбільші насадження мигдалю знаходяться в області Середземномор'я, Китаї, США, Центральній Азії, Криму та на Кавказі. 82 % усього мигдалю у світі походить з американського штату Каліфорнія, де він є ключовим складником експорту сільськогосподарської продукції[5]. Серед інших експортерів мигдалю — Австралія (близько 5 % світових врожаїв) і ЄС (в основному Іспанія, 6 %) В меншій мірі мигдаль вирощується також утеплих областях Словаччини, найчастіше на виноградниках, а також в Південній Моравії та Чехії в околицях Літомержице. В Україні солодкий культурний мигдаль вирощується переважно в Криму.[4] Плоди
ХарчуванняМигдаль буває двох видів: гіркий, що має сильний аромат, і солодкий — менш ароматний.[6] Через наявність синильної кислоти і гіркий смак гіркого мигдалю рекомендується, щоб його кількість у кулінарних виробах була не більше 4 % загальної маси виробу.[6] Ядра мигдалю використовують, не звільняючи від оболонки. Якщо виникає необхідність її видалити, то мигдаль занурюють на кілька хвилин у окріп[6]. Порція мигдалю вагою 28,35 г (23 цілі горішки) містить[7]:
Застосування в кулінаріїНасіння мигдалю солодкого використовують в їжу свіжим, підсмаженим, підсоленим, а також як прянощі при приготуванні різних виробів з тіста, солодощів, шоколаду, лікерів. ВУоно надає їжі тонкого смаку. Смажений солоний мигдаль добре доповнює напої. Шкаралупу мигдалевих кісточок вживають для ароматизації і поліпшення кольору бренді, лікерів, вин, з неї роблять активоване вугілля. Також з мигдалю готують рослинний молочний напій орчата. Особливе місце займає мигдаль у китайському та індонезійському кухарствах, в якоих горіхи, мигдаль і цитрусові додаються до численних страв, особливо до рису, смаженої птиці, різних видів м'яса тощо. Застосування в медициніМигдаль — сировина для отримання жирної мигдалевої олії (лат. Oleum Amygdalarum) і насіння (Semen Amyglali dulcis). Насіння використовують для приготування насіннєвої мигдалевої емульсії, а макуху під назвою «мигдалеві висівки» застосовують як лікувально-косметичний засіб і для отримання «гірко-мигдалевої води». З насіння мигдалю холодним або гарячим пресуванням отримують олію. Мигдалева олія використовується у харчовій, парфумерній, фармацевтичній промисловості. Вона служить розчинником камфори для ін'єкцій, основою для лікувальних і косметичних мазей (пом'якшує шкіру і має протизапальну дію), її призначають внутрішньо, особливо дітям, як проносне, а у вигляді емульсій — як пом'якшувальний засіб. Ядра солодкого мигдалю застосовували в народній медицині при анемії, цукровому діабеті, бронхіальній астмі, безсонні, мігрені, проти кашлю, при судомах; мигдалеву олію вживали внутрішньо як заспокійливе при хворобах серця, як протизапальний засіб при пневмонії і хворобах горла, при метеоризмі, як засіб, що підвищує апетит; зовнішньо — від пролежнів.[джерело?] Декоративне застосування рослинМигдаль інколи вирощується як декоративна рослина: його головна принада — білі, рожеві, червоні або пурпурові прості або махрові квітки, що рано розпускаються. Виробництво
Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
