Мойсеєнко Зоя Василівна

Зоя Василівна Мойсеєнко
Народження	29 жовтня 1929(1929-10-29)  Жадьки, Черняхівський район, Волинська округа, Українська СРР, СРСР
Смерть	4 листопада 2018(2018-11-04) (89 років)  Київ, Україна
Країна (підданство)	СРСР  Україна
Навчання	Київський інженерно-будівельний інститут
Діяльність	архітекторка
Праця в містах	Київ
Нагороди
Премії
Звання
Автограф

Зо́я Васи́лівна Мойсе́єнко (29 жовтня 1929(1929-10-29) , Жадьки, Волинська округа  — 4 листопада 2018(2018-11-04) , Київ ) — українська архітекторка. Член Національної спілки архітекторів України (1965; заступник голови — 1965—1990), доктор архітектури (1981), заслужений архітектор УРСР (1983), професор (1992), дійсний член Української академії архітектури (1992), лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2002, 2007). Дружина В. Чепелика, мати О. Чепелик.

Народилася 1929 року в селі Жадьки (нині Черняхівський район, Житомирська область, Україна) в родині сільських вчителів.

1948 року з відзнакою й медаллю закінчила середню школу в місті Охтирка на Сумщині. 1954 з відзнакою завершила навчання на факультеті архітектури Київського інженерно-будівельного інституту — навчалась у Йосипа Каракіса. 1960 року успішно закінчила аспірантуру при Академії архітектури УРСР, захистивши кандидатську дисертацію.

В 1965 році обрана членом правління Спілки архітекторів СРСР та заступником голови правління Спілки архітекторів України. Неодноразово представляла українську архітектурну громадськість на з’їздах архітекторів СРСР, конгресах Міжнародної спілки архітекторів; з 1982 року — член Комітету з Ленінських та Державних премій в галузі літератури, мистецтва та архітектури при Раді Міністрів СРСР. Тривалий час була членом Комітету з присудження Державної премії України імені Тараса Шевченка^[1].

З 1977 року працювала завідувачем відділу та заступником директора по науковій роботі НДІ цивільного та сільського будівництва Держбуду УРСР. Займалася архітектурним проектуванням і науковими проблемами в галузі архітектури села та історії архітектури України.

Авторка проектів:

• житлових будинків на Повітрофлотському проспекті та Щекавицькій вулиці в Києві (1955—1957),
• житлових будинків у селах Одеської, Полтавської та Миколаївської областей (1965—1969),
• громадських центрів в селах України (1970—1990-ті).

Була постійною учасницею республіканських, всесоюзних та міжнародних архітектурних конкурсів.

З 1990 року викладала в Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) на кафедрі теорії, історії архітектури та синтезу мистецтв, з 1990 — професор.

Померла в Києві 4 листопада 2018 року.

Авторка понад 200 наукових робіт, публікацій, навчальних та методичних розробок^[2]. Серед них ― наукові видання:

• «Індивідуальний житловий будинок» (1973);
• «Архітектура сільських житлових будинків Молдавії» (1973)^[3][4];
• «Проблеми комплексної перебудови сіл в Українській РСР» (1981, у співавторстві);
• «Архитектура сел Украины» (1987, у співавторстві).

Упорядниця творчої спадщини свого чоловіка В. Че­­пелика, його посмертної монографії «Український архітектурний модерн» (Київ, 2000).

Чоловік — Чепелик Віктор Васильович (1927—1999), історик архітектори, академік. Донька Оксана (нар. 1961) з відзнакою закінчила факультет архітектури НАОМА, захистила кандидатську дисертацію, працює в галузі медіа-мистецтва.

• Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9.
• Сєдак О. Зоя Мойсеєнко-Чепелик / Олександр Сєдак // Українська академія мистецтв: дослідн. та наук.-метод. праці. Вип. 11. — Київ, 2004. — С. 344—346.
• Мойсеєнко Зоя Василівна // Українська академія мистецтв. Спец. вип.: Професора НАОМА (1917—2007). — Київ, 2008. — С. 130—131.

• Мойсеєнко Зоя Василівна (рос.)
• Хто є хто [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• М. І. Яковлєв. Мойсеєнко Зоя Василівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.

Ця стаття недостатньо ілюстрована. Ви можете допомогти проєкту, додавши зображення до цієї статті.