Міщенко Валентин Юхимович

Валентин Юхимович Міщенко
Народився	4 грудня 1922(1922-12-04) с. Мар’янівка
Помер	15 січня 1994(1994-01-15) (71 рік) Полтава
Громадянство	CРСР, Україна
Alma mater	Полтавське музичне училище
Батько	Юхим Дмитрович Міщенко
Мати	Горпина Максимівна Міщенко-Думенко
У шлюбі з	Зінаїда Котунова, Марія Міщенко
Нагороди

Валенти́н Юхи́мович Мі́щенко (4 грудня 1922, Мар'янівка — 15 січня 1994, Полтава)^[1] — диригент, композитор, фольклорист, знавець народної творчості. Заслужений артист України та керівник Заслуженого ансамблю пісні і танцю України «Лтава». Ветеран Другої світової війни^[2].

Родився Валентин Міщенко 4 грудня 1922 р. у селі Мар'янівка Полтавської області у сім'ї селян. Батько — Юхим Дмитрович Міщенко, мати — Горпина Максимівна Міщенко-Думенко, має молодшого брата Павла. Навчався у Мар'янівській середній школі. Вчився у школі добре, любив історію рідного краю, історичні та біографічні твори. У шкільні роки організовував оркестр з учнів.

У 1938 році вступає у Полтавське музичне училище до диригентсько-хорового відділу^[3]. Навчання далося Валентину легко через велику зацікавленість у музичному ремеслі. На літніх канікулах організовував оркестр з сільських хлопців та дівчат, де грав сам разом з братом Павлом. Але через початок Другої світової війни був вимушений припинити навчання на 3 курсі.

У 1941 році Валентин Міщенко, бувши у Німецькій окупації, переховувався у двоюрідної тітки, адже боявся, що німці відправлять його у Німеччину остарбайтером (нім. Ostarbeiter). У 1943 році йде до військомату і його відправляють на фронт. Він брав участь у боях на Дністровському та Віслинському плацдармах. Через війну застудив ногу, що далося взнаки у старості.

Вдень була відлига, грязюка, а вночі прихопив мороз, і тому вранці, прокинувшись, я відчув, що моя ліва нога примерзла до землі. З того часу вона почала хворіти.

Після закінчення війни Валентин Міщенко працює солістом в ансамблі Центральної групи військ. Ансамбль давав концерти у Дрездені, Відні, Бухаресті, Празі.

Валентин Міщенко має такі нагороди: «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною», «За визволення Праги», «Орден Дружби Народів».

В 1947 році демобілізується та повертається додому. Невдовзі відновлює заняття у музичному училищі. В 1949 р. Валентин Міщенко вступає до Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського по класу хорове диригування^[4].Закінчивши в 1954 році консерваторію, Валентин Юхимович повертається в Полтаву і працює художнім керівником Полтавської обласної філармонії. Водночас він створює ансамбль пісні і танцю «Лтава», який вже у 1960 році набуває звання Народного, а в 1967 — Заслуженого. В 1973 р. Валентину Міщенку дали звання Заслуженого артиста України.

У Полтавському музичному училищі Валентин зустрічає свою майбутню дружину Зінаїду Котунову, через короткий час вони одружуються. Але через певні обставини пара розійшлась. Другою дружиною стала членкиня ансамблю «Веселка» Марія Степанівна Міщенко, з якою він провів усе своє подальше життя.

Помер відомий композитор 15 січня 1994 р. у Полтаві. Причиною смерті стала гангрена лівої ноги, яку він застудив у воєнні часи.

• «Ходила мати»
• «Полтавські галушки»
• «Бригадир наш жениться»
• «Грай, Іване, полечку»
• «Біла береза»
• «Маруся Чураївна»
• «Гарні полтавські дівчата»
• «При камені, при білому»
• «Весела дудочка»
• «Ой розвійся туман яром»
• «Земле моя»
• «Чом схилилась, верба?»
• «Що з тобою, друже?»
• «Шумейкове урочище»