Непорожній Анатолій Кузьмович

Непорожній Анатолій Кузьмович
Непорожній Анатолій Кузьмович
Народження	30 травня 1937 ; Кулябівка, Яготинський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	4 жовтня 2003 (66 років)
	Вінниця, Україна
Країна	СРСР; Україна
Навчання	Київський державний художній інститут (1963)
Вчитель	Бородай Василь Захарович, Макогон Іван Васильович, Вронський Макар Кіндратович і Лисенко Михайло Григорович
Діяльність	скульптор, графік
Працівник	Вінницька обласна організація Національної спілки художників України
Член	Спілка радянських художників України

Анатолій Кузьмович Непоро́жній (30 травня 1937, Кулябівка — 4 жовтня 2003, Вінниця) — український скульптор і графік; член Спілки радянських художників України з 1979 року.

Біографія

Народився 30 травня 1937 року в селі Кулябівці (нині Бориспільський район Київської області, Україна). Упродовж 1952—1957 років навчався у Київському училищі прикладного мистецтва, яке закінчив з відзнакою^[1]. У 1963 році закінчив Київський художній інститут, де навчався у Василя Бородая, Івана Макогона, Макара Вронського, Михайла Лисенка.

Після здобуття фахової освіти працював на Вінницькому художньо-виробничому комбінаті. Протягом 1991—1997 років очолював Вінницьку організацію Спілки художників України. Мешкав у Вінниці у будинку по вулиці Пушкіна, № 2, квартира № 14^[2]. Помер у Вінниці 4 жовтня 2003 року.

Творчість

Працював у галузях монументальної і станкової скульптури (створював пам'ятники, пам'ятні знаки, дрібну пластику, чеканки, станкові композиції, портрети) та з початку 1990-х років — станкової графіки у техніках монотипії та пастелі. Серед робіт:

станкова скульптура

«Кріпак» (1964);
«А. Рубльов» (1968);
«Літописець Нестор» (1975);
«Пабло Неруда» (1976);
медаль «Данте» (1977, гіпс);
«Портрет Сергія Рахманінова» (1978, тонований гіпс, дерево);
«Петро Чайковський» (1983; Музей Чайковського і фон Мекк в смт Браїлові);

монументальні твори

стела «Михайло Коцюбинський» у місті Шаргороді (1968);
меморіальний комплекс у Тиврові (1978);
пам'ятник Миколі Тарногородському у Вінниці (1979, повалений у 2014 році);
пам'ятний знак воїнам, які загинули в роки німецько-радянської світової війни у селі Клекотині Вінницької області;
погруддя Степана Руданського на Алеї діячів культури у Вінниці (1985).


М. Коцюбинський	пам'ятник Миколі Тарногородському	пам'ятник у Клекотині	погруддя С. Руданського

графіка

«Марево» (1995);
«Народження лавини» (1997);
серія «Сонети сновидінь» (1997);
«На переломі» (1999);
триптих «Літо. Ранок. День. Вечір» (2002);
«Аліпій» (2003);
«Над ставом у Немирові» (2003);
«Скіфські вали біля Немирова» (2003);
«Натюрморт з квітами» (2003).

Брав участь у республіканських, всесоюзних мистецьких виставках і пленерах з 1964 року. Персональні виставки відбулися у Вінниці у 1997—1999, 2001 роках та посмертні у 2003—2004, 2006, 2013 роках, Києві у 1999 році.

Окремі роботи зберігаються у Вінницьких художньому та краєзнавчому музеях, Сімферопольському, Черкаському художніх музеях, Яготинському історичному музеї, галереї санаторію «Авангард» у Немирові, а також у приватних колекціях України, Польщі, Данії, Нідерландів, Бельгії, Росії, Німеччини, Австралії, Нової Зеландії^[1].