Нечай Степан Омелянович

Нечай Степан Омелянович
Нечай Степан Омелянович
Народження	11 листопада 1941 ; Зборів, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	19 травня 2003 (61 рік)
	Тернопіль, Україна
Країна	СРСР; Україна
Жанр	жанрове малярство, пейзаж, портрет і натюрморт
Навчання	Одеське художнє училище (1963) і Київський державний художній інститут (1972)
Вчитель	Костецький Володимир Миколайович, Пламеницький Анатолій Олександрович, Шаталін Віктор Васильович і Хмелько Михайло Іванович
Діяльність	художник
Член	Спілка радянських художників України
У шлюбі з	Нечай-Сорока Світлана Аркадіївна
Нагороди
	Нечай Степан Омелянович у Вікісховищі

Степан Омелянович Неча́й (нар. 11 листопада 1941, Зборів — пом. 19 травня 2003, Тернопіль) — український живописець; член Спілки радянських художників України з 1976 року. Член Національна Спілки художників України; Заслужений художник України з 2000 року. Чоловік художниці Світлани Нечай-Сороки.

Біографія

Народився 11 листопада 1941 року у місті Зборові (нині Тернопільський район Тернопільської області, Україна). У 1957 році закінчив середню школу у Зборові^[1]; у 1963 році — Одеське державне художнє училище імені М. Б. Грекова; упродовж 1963—1972 років з перервами навчався на факультеті живопису у Київському художньому^[2], де його викладачами були зокрема Володимир Костецький, Анатолій Пламеницький, Михайло Хмелько і Віктор Шаталін.

З 1972 року працював на Тернопільському художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду України. Жив у Тернополі, в будинку на вулиці Князя Острозького, № 26 квартира 25^[3]. Помер у Тернополі 19 травня 2003 року.


у майстерні	Португалія, середина 1980-х років	з дітьми Кірою і Владиславом

Творчість

Працював у галузі станкового живопису, створював тематичні картини, пейзажі, портрети, натюрморти у реалістичному стилі. Серед робіт:

«Червона дванадцятка» (1974);
«Весна на Поділлі» (1974);
«Листи живим» (1975);
«Алея» (1976);
«Розмова про землю» (1977);
«І. Брикса» (1977);
«На трасі газопроводу „Союз“» (1978);
«Чемпіон тундри» (1979);
«Березові тіні» (1979);
«Перші жнива» (1980);
«Весняні квіти» (1980);
«Натюрморт з самоваром» (1980);
«У рідному краї» (1980);
«Нульовий цикл сятинської компресорної» (1980);
«Переможець соцзмагань» (1981);
«Троянди» (1981);
«На лісосплаві» (1982);
«Натюрморт із трояндами» (1983);
«Тарас Шевченко в Почаєві» (1983);
«На Західному напрямку» (1984);
«Леся» (1985);
«Солдатки» (1985);
«С. Хомський» (1985);
«А. Карпенко» (1986);
«Теплий ранок» (1987);
«Діалог» (1988);
«Тяжкі колоски» (1989);
«Соломія Крушельницька» (1997);
«Пророк» (1997);
«Під Берестечком» (1998);
«Останній сніг» (1999);
«На початку березня» (2000).

Виконав серію зображеннь архітектурно-культових та історичних споруд: «Воздвиженська церква», «Березневе сонце», «Тернопільський замок», «Церква в Плугові», «Козацька церква у Седневі» (1990-ті).

діорами

«Спалення села» (1986—1987, Музей «Молотківська трагедія» у селі Молоткові);
«Зборівська битва» (1993—1995; у співавторстві з дружиною Світланою Нечай та живописцем Аркадієм Сорокою); у Музеї "Зборівська битва" у м.Зборів.


Троянди	Вечір на Різдво	Сонячний день. Маки	Вечір в Медоборах	Теплий ранок


Захід сонця	Левада	Фрагмент діорами «Зборівська битва 1649»	Битва у розпалі	Карпатські полонини

Брав участь у міських, обласних, всеукраїнських, зарубіжних мистецьких виставках з 1973 року. Виставки проходили у Тернополі, Львові, Москві, Пензі (обидва Росія), Слівені (Болгарія)^[4]. Персональні виставки відбулися у Тернополі у 1991—1992 роках, посмертні у 2006, 2011, 2016 роках та у 2021 р. в листопаді, присвяченній 80-ти річчю від дня народження митця, також Хмельницькому у 2012 році (посмертна).