Никанор (Каменський)
Архієпископ Никанор (в миру Никифор Тимофійович Каменський; 25 травня 1847, село Солодовникове, Чорноярський повіт, Астраханська губернія — †27 листопада 1910) — російський богослов, археограф, релігійний діяч. Місіонер у країнах колишнього Казанського ханства. Почесний член Казанської духовної академії (1893). Заснував церковно-археологічні комітети у Смоленську та Гродно і церковно-історичні музеї в Орлі та Варшаві. Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої), архієпископ Казанський та Свиязький РПЦ (б). ЖиттєписНародився в сім'ї диякона Астраханської єпархії. Був одружений, мав сина, у 1869 став вдівцем. Закінчив Астраханське духовне училище, Астраханську духовну семінарію (1868), Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я (1874). В академії був учнем відомого православного філософа владики Никанора (Бровковича), який значно вплинув на нього, саме з цим пов'язане прийняття Никифором Каменським чернечого імені «Никанор». Магістр богослов'я (1879; тема дисертації: «Зображення Месії у Псалтирі»). Доктор богослов'я (1905; тема дисертації: «Екзегетико-критичне дослідження Послання Святого Апостола Павла до юдеїв»). Духовне життяЗ 3 листопада 1868–1870 — священик храму в селі Бережновці Царевського повіту, Астраханської губернії. Коли став вдівцем, поступив до духовної академії. 1870–1874 — навчався у Казанській духовній семінарії. 1974–1879 — законовчитель Казанської вчительської семінарії. 1879 — протоієрей. 1879—1891 — ректор Казанської духовної семінарії. 19 січня 1889 — пострижений в чернецтво. 7 березня 1891 — єпископ Чебоксарський, вікарій Казанської єпархії. 16 квітня 1893 — єпископ Архангельський та Холмогорський. 10 лютого 1896 — єпископ Смоленський та Дорогобузький. 2 січня 1899 — єпископ Орловський та Севський. 28 березня 1902 — єпископ Катеринбурзький та Ірбитський. 26 листопада 1903 — єпископ Гродненський та Брестський. 9 грудня 1905 — архієпископ Варшавський та Привисленський. 5 квітня 1908 — архієпископ Казанський та Свіязький. Вчений та адміністраторЗаснував церковно-археологічні комітети у Смоленську та Гродно і церковно-історичні музеї в Орлі та Варшаві. Займався богословськими та історико-археологічними дослідженнями. Будучи протоієреєм, здійснив паломництво на Схід, після чого видав опис своїх вражень від подорожі. Автор наукових, релігійних праць, спеціаліст у царині екзегетики, опублікував багато коментарів до книжок Священного Писання. У 1892 видав дослідження про Кизицький монастир, Казанської єпархії, заснований на широкому архівному матеріалі. Займався археографією: у 1893 опублікував грамоти Спасо-Преображенського та Кизицького монастирів, а надалі в останній рік життя — синодики Свиязького Успенського та Зилантова монастирів. У період служіння в Орловській єпархії займався просвітницькою діяльністю, видав під своєю редакцією «Опис Орловської єпархії середніх часів». Протягом півторарічного керування Катеринбурзькою єпархією разом з одним вогулом (мансі) займався упорядкуванням вогульської абетки та російсько-вогульського словника, особисто брав участь у релігійно-моральних співбесідах. Коли був правлячим архієреєм Казанської єпархії, виявив себе прихильником православного богослужіння мовами фіно-угорських та тюркських народів Поволжя. Обирався в члени Ради Казанського відділу Російського зібрання.[2] Праці
Видання
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
