Німецька окупація Білорусі під час Другої світової війни

Наци́стська окупа́ція Білору́сі — окупація нацистськими військами в 1941—1944 території БРСР (у кордонах 1941 р.) в ході нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року. Радикальною польською історіографією не визнається як цілісний предмет вивчення і розділяється на окупацію Східної Польщі та окупацію БРСР у межах 1938 року.

Після повного захоплення вже в 1941 році німецькими військами території БРСР її було розділено на кілька зон управління: з третини земель приблизно в центрі утворилася генеральна округа «Білорутенія» («Білорусь») у складі райхскомісаріату «Остланд», південна частина БРСР відійшла до райхскомісаріату «Україна», будучи поділеною між генеральними округами Волинь-Поділля та Житомир, північний схід увійшов в округу Білосток та незначною мірою — в генеральну округу «Литва», а східна частина залишилася у підпорядкуванні командування тилу групи армій «Центр».

На окупованій території з перших днів Німецько-радянської війни діяли радянські партизанські формування. Також із 1941 сюди поширювалася діяльність польських партизанських сил. У низці районів Берестейської області діяли українські ОУН і УПА.

Історія

Докладніше: Друга світова війна

Ряд істориків визначає початок німецької окупаційної діяльності на території сучасної Білорусі вереснем 1939, коли відбувалися бойові зіткнення між Третім Райхом і Польщею, до складу якої входила Західна Білорусь. За таємним додатком до пакту Молотова — Ріббентропа схід Польщі потрапив у сферу впливу СРСР, у результаті чого незабаром радянські війська увійшли в східні воєводства Польщі.

Напад Німеччини на СРСР почався з підконтрольної Німеччині території Польщі і з географічних причин насамперед торкнувся заходу Білорусі, де наступ відбувався головним чином силами «групи армій «Центр» у рамках плану «Барбаросса». Наступ відзначався поодинокими зусиллями опору радянської армії та порівняно стрімким наступом німецької (так, вже через кілька днів вермахт увійшов у Мінськ). За провал оборони Білорусі керівників Західного особливого військового округу наприкінці липня 1941 засудили до розстрілу^[1].

Перед німецьким вторгненням радянська влада у Західній Білорусі ув'язнила, стратила або перевезла у східну частину СРСР понад 100 000 осіб. У червні-липні 1941 від рук НКВС загинуло понад 1 000 в'язнів, зокрема, у Червні, Глибокому і Вілейці. Ці злочинства підігрівали антикомуністичні почуття білоруського населення і використовувалися нацистською антисемітською пропагандою.

У ході Німецько-радянської війни під окупацією опинилася практично вся територія Білорусі, її повернення під контроль СРСР відбувалося із 1943 року (перший відвойований районний центр — Комарин) та тривало до серпня 1944 (операція «Багратіон»).

Окупаційна політика

На захопленій Третім Райхом території БРСР під окупацією опинилося близько 8 млн осіб, а також 900 тис. радянських військовополонених ^[2]. Німецька адміністрація проводила політику геноциду, грабежу і насильства. Все це відбувалося згідно з планом «Ост».

Першим кроком загарбників стало запровадження обмежень громадянських свобод місцевого населення. Було оголошено надзвичайний стан. Все населення, яке проживало на окупованій території, підлягало обов'язковому обліку і реєстрації у місцевих адміністраціях. Заборонялася діяльність всіх організацій, а також проведення мітингів і зібрань. Вводився режим перепусток і комендантська година. З перших днів війни німці проводили масові чистки: вбивали комуністів, комсомольців, активістів радянської влади, представників інтелігенції. З особливою жорстокістю винищувалася «расово шкідлива» частина населення: євреї, цигани, фізично і психічно хворі.

Масове знищення населення здійснювали особливі оперативні групи — айнзатцгрупи, які ділилися на спеціальні та оперативні^[3].

На території Білорусі нацисти створили 260 концентраційних таборів, їхніх філій і відділень ^[4]. Найбільшим був Тростенецький табір смерті, в якому за роки війни було знищено 206 500 осіб^[5].

У містах влаштовувалися спеціальні зони проживання євреїв — гетто. Загалом у Білорусі було створено, за різними даними, від 111 до більш ніж 200, а за даними доктора історичних наук Еммануїла Йоффе — 299 гетто в 277 населених пунктах на довоєнній території БРСР, з яких на сучасній території Білорусі — 238 гетто в 216 населених пунктах. Найвідомішими гетто були мінське, гродненське, бобруйське, барановицьке, берестейське, пінське, слонімське, гомельське, білостоцьке, річицьке. Євреї піддавалися систематичному цілеспрямованому знищенню в рамках політики «остаточного вирішення єврейського питання».

З метою боротьби з антинімецьким опором німецька окупаційна влада широко застосовувала каральні експедиції. Знищувалися цілі райони, які перетворювалися на «зони пустель». За час окупації БРСР було проведено понад 140 каральних експедицій. Перша з них — «Прип'ятські болота» — відбулася в липні-серпні 1941 на території Берестейської, Мінської, Пінської і Поліської областей. За час операції німецькі каральні загони розстріляли 13 788 осіб^[6]. За весь час німецької окупації було знищено 628 населених пунктів разом із жителями, 5 295 населених пунктів знищено з частиною жителів^[7].

Найбільшими каральними операціями були «Орел», «Трикутник», «Чарівна флейта», «Котбус», «Герман». У звіті про результати експедиції «Герман» (липень-серпень 1943), проведеної на території Воложинського, Івенецького, Любчанського, Новогрудського і Юратишковського районів, Курт фон Готберг повідомляв у Берлін, що вбито 4 280 осіб, взято в полон 20 944 людини, в тому числі 4 180 дітей^[7].

Німецька окупаційна влада часто використовували дітей як донорів крові. Місцеве населення залучалося до розчищення замінованих ділянок, було живим щитом у бойових операціях проти партизанів і військ Червоної Армії. Німецька адміністрація застосовувала депортацію населення на примусові роботи в Німеччину, Австрію, Францію, Чехію. Таких «добровільних» працівників називали «остарбайтерами». З Білорусі було вивезено близько 400 тис. осіб. 186 тис. білорусів загинули на роботах^[8].

Всі економічні і природні ресурси загарбаних районів оголошувалися німецькою власністю. Вводилася обов'язкова трудова повинність. Про суть економічної політики в Східній Європі (включно з Білоруссю) можна судити з вимог райхсмаршала Герінга до райхскомісарів у серпні 1942^[8]:

Ви спрямовані туди для того, щоб працювати на добробут нашого народу, а для цього необхідно забирати все можливе. При цьому мені абсолютно все одно, якщо ви мені скажете, що люди окупованих областей помирають з голоду. Нехай помирають, аби тільки були живі німці. Я зроблю все — я змушу виконати поставки, які на вас покладаю, і якщо ви цього не зможете зробити, тоді я поставлю на ноги органи, які за будь-яких обставин витрясуть ці поставки.

Сільське населення Білорусі мусило здавати 3-4 центнери зерна з гектара, 350 літрів молока з кожної корови, 100 кг свинини з одного двору, 35 яєць від кожної курки, 6 кг птиці з двору, 1,5 кг вовни з кожної вівці і в середньому 100 рублів на людину^[9].

Всі ці заходи, які проводилися німецькою адміністрацією на території Білорусі, сприяли піднесенню визвольного руху. З перших днів війни білоруси почали чинити опір німецьким окупаційним органам. Після запровадження різних обмежень і податків невдоволення серед мирного населення наростало в геометричній прогресії, що дозволило успішно організувати у Білорусі рух опору. Цей рух поділявся на кілька течій: прорадянський, який прагнув до взяття під контроль території Білорусі радянськими органами влади, та антирадянський, який намагався боротися з німецькими і радянськими силами (в цій течії виокремилися власне білоруський рух, а також український і польський, які діяли у прикордонних районах Білорусі поряд з Україною і Польщею відповідно).

Починаючи з 1941, Вільгельм Кубе, який керував генеральним комісаріатом Білорусі в генеральній окрузі «Вайсрутенія» («Білорусь»), проводив політику т. зв. «вайсрутенізації», яка, між іншим, породжувала серйозні конфлікти між ним і керівництвом нацистської партії та об'єктивно посприяла посиленню білоруського нерадянського національного почуття і обернулася низкою стійких політичних наслідків, в тому числі в радянській післявоєнній національній та демографічній політиці.

Починаючи з 1942, на додачу до допоміжної поліції німецька влада сформувала на території Білорусі військово-поліційні сили, зокрема і національні (Білоруський корпус самооборони).

Втрати

Три роки окупації Білорусі (1941-1944), подвійне проходження німецько-радянського фронту, збройні сутички партизанських груп мали страшні наслідки: загинуло 2 млн. осіб (з них від 250 тис. до 1 млн. євреїв^[10]), близько 3 млн осіб стали безхатьками^[11]. Але дуже важко точно визначити кількість людських жертв у Білорусі під час німецької окупації. У радянські часи було прийнято вважати, що загинув кожен четвертий житель Білорусі. Через 50 років після Другої світової війни офіційно вважалося, що кількість жертв становить 2 млн. 200 тис. осіб.^[12] Вперше вона стала відома в 1944 році в результаті узагальнення даних «Надзвичайної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських окупантів».

№	Області	Знищено всього цивільного населення	Вбито військовополонених	Вивезено в Німеччину
1	Бобруйська	82 194	54 013	15 275
2	Барановицька	181 179	88 407	33 773
3	Берестейська	159 526	38 858	30 008
4	Вітебська	151 421	92 891	68 434
5	Гомельська	53 630	114 476	16 745
6	Гродненська	111 208	41 330	53 965
7	Могильовська	71 602	59 134	21 436
8	Молодечненська	42 373	34 652	8 828
9	Мінська	317 515	101 590	29 815
10	Поліська	37 981	3 120	23 047
11	Пінська	95 385	24 613	30 861
12	Полоцька	105 211	157 007	52 599
	Всього	1 409 225	810 091	384 786^[13]

Якщо до кількості «мирних жителів» практично немає питань, то до кількості військовополонених є, оскільки не всі вони перед війною жили на території БРСР.

На рубежі XX-XXI сторіч це число переглянули як білоруські, так і зарубіжні вчені. Так, А. Литвин стверджує, що Білорусь під час окупації втратила від 1 млн. 950 тис. до 2 млн. осіб. Ця кількість включає білорусів, які загинули на території Білорусі, на фронті і під час примусових робіт у Німеччині.

Російський історик П. Полян, цитуючи прикінцеву доповідь «Надзвичайної комісії», деталізує втрати Білорусі по кожній із 12 областей, що існували на той час. У цій доповіді 1 360 034 осіб зараховано в рубрику «вбиті, закатовані мирні жителі», що становить 22,4% всього населення Білорусі на той час.

Після окупації

Пізніше в 1944 році 30 навчених німцями білорусів спустилися з повітря за радянську лінію фронту, щоб посіяти безладдя. Вони ввійшли в історію як підрозділ «Чорний кіт» на чолі з Вітушком. Спочатку їхня діяльність мала певні успіхи через неорганізованість тилів Червоної Армії. Крізь Біловезьку пущу прослизнули інші такі білоруські підрозділи і в 1945 році розгорілася повномасштабна партизанська війна. Але до 1957 року НКВС зумів проникнути в ці загони і нейтралізувати їх.

Загалом Білорусь під час Другої світової війни втратила чверть свого довоєнного населення, в тому числі практично всю свою інтелектуальну еліту. Було знищено близько 9 200 сіл і зруйновано 1 200 000 будинків. Великі міста Мінськ і Вітебськ втратили більш ніж 80% своїх будинків і міської інфраструктури. За оборону від німців і твердість духу під час німецької окупації столиці Мінську після війни було присвоєно звання «місто-герой». Берестя, відоме своєю фортецею, яка стала центром героїчної оборони міста, після війни було відзначено званням «фортеця-герой».

Див. також

Примітки

↑ Павал Берасьнеў. Барацьба за нацыянальную самасвядомасьць беларусаў // Зьвязда : газета. — 23 сакавіка 2011. — № 53 (26917). — С. 5. — ISSN 1990-763x.
↑ Каваленя та ін.
↑ Каваленя та ін.
↑ Каваленя та ін.
↑ Каваленя та ін.
↑ Каваленя, 2004 та Каваленя А.А. та ін., 100.
↑ ^а ^б Каваленя, 2004 та Каваленя А.А. та ін., 101.
↑ ^а ^б Каваленя, 2004 та Каваленя А.А. та ін., 102.
↑ Каваленя, 2004 та Каваленя А.А. та ін., 103.
↑ Smilowitsjy, L. Die Partizipation der Juden am Leben der Belorussischen Sozialistischen Sowjetrepublik (BSSR) im ersten Nachkriegsjahrzehnt, 1944—1954 // «Existiert das Ghetto noch?»: Weißrussland: jüdisches Überleben gegen nationalsozialistische Herrschaft / hrsg. von der Projektgruppe Belarus im Jugendclub Courage Köln e. V. — Berlin [etc.]: Assoziation A, 2003. — 319 s. — S. 277.
↑ Gerlach, Ch. Kalkulierte Morde: die deutsche Wirtschafts- und Vernichtungspolitik in Weißrußland, 1941―1944 / Christian Gerlach. — Hamburg: Hamburger Ed., 1999. — 1232 s. — S. 11. — ISBN 3-930908-54-9.
↑ Кравченко, И. Немецко-фашистский оккупационный режим в Белоруссии // Немецко-фашистский оккупационный режим. (1941—1944 гг.): [Сборник статей] / Институт марксизма-ленинизма при ЦК КПСС, Отделение истории Великой Отечественной войны; Под общ. ред. проф. Е. А. Болтина. — М.: Политиздат, 1965. — 388 с. — С. 63.
↑ У довідці помилково 377 776

Література

Каваленя А., Лемяшонак У., Далгатовіч Б. та ін. Вялікая Айчынная вайна савецкага народа (у кантэксце Другой сусветнай вайны): вучэбны дапаможнік для студэнтаў устаноў, якія забяспечваюць атрыманне вышэйшай адукацыі / Пад рэд. А. Кавалені, М. Сташкевіча. — Мн. : Выдавецкі цэнтр БДУ, 2004. — 279 с.
Lizaveta Kasmach. "Forgotten occupation: Germans and Belarusians in the lands of Ober Ost (1915–17)", Canadian Slavonic Papers 58, no 4 (2016). Pages 321-340
В. А. Кахновіч, Н. О. Кахновіч. «Вельмі ж мне надаела вайна за 4 гады…» / усні свідчення очевидців Другої світової війни // Сторінки історії: збірник наукових праць. — Випуск 44, 2017. — c. 124—133. – Бібліогр.: 29 назв.