Обнулення президентських термінів

Обнулення президентських термінів — практика перегляду конституційних обмежень^[en], який дає чинному главі держави змогу продовжити максимальний термін своїх повноважень. Реалізується здебільшого шляхом зміни конституції (внесенням поправок або ухваленням нової)^[1][2]. У термінах публічного права це означає, що йдеться про «політичне питання», яке лежить поза межами правового регулювання і залишається на розсуд законодавця^[3].

Обнулення відліку президентських термінів — популярний метод консолідації влади у президентів у багатьох країнах Африки^[4], зокрема, успішно застосовувалося в Бурунді, Гвінеї, Єгипті, Камеруні, Коморських Островах, Чаді, Конго, Джибуті, Габоні, Намібії, Судані, Того, Уганді^[5], Буркіна-Фасо, Нігері, Руанді, Сенегалі^[6], у низці країн Латинської Америки, а також у пострадянських державах: у Киргизстані, Росії, Таджикистані, Узбекистані.

У період з 1945 по 2018 рік розширення термінів президентських повноважень (ісп. continuísmo) здійснювали, за даними Александра Батуро^[7], у 129 випадках 95 президентів. З них часткове або повне обнулення попередніх термінів (так звана «дідусева поправка» (grandfathering practice)) спостерігалося у 26 випадках, у половині з них додатково збільшуючи тривалість президентського терміну в момент обнулення або раніше^[8][9]. Батуро слідом за Брюсом Бендером виокремлює два види «дідусевих пояснень» стосовно обмеження термінів: повне застереження, коли після зміни чинної або ухвалення нової конституції обмеження термінів правління не застосовують до нинішніх президентів, і часткове, коли з обліку термінів виключають минулі терміни повноважень^[7][10].

За даними дослідження 2019 року, у якому вивчалися стратегії 234 інкумбентів у 106 країнах, у період з 2000 року було зроблено безліч спроб збереження при владі за межами раніше чинних обмежень. Поза розвиненими демократіями такі спроби робила майже половина президентів, водночас вони супроводжувалися номінальною повагою до конституційних правил і процедур. Дві третини з них робили спробу змінити конституцію, також проводилася інтерпретація обмежень судами. У низці випадків ухвалювали нову конституцію з припущенням, що обчислення строків має починатися з нуля. Близько третини спроб залишитися при владі були безуспішними, найчастіше наштовхуючись на широкий опір. Суди здебільшого не перешкоджали зняттю обмежень на терміни правління, часто підтверджуючи президентські спроби залишитися при владі^[11].

60 спроб обнулити президентські терміни розподілилися так:

• 40 — поправки до конституції (60 % вдалися, 25 випадків)
• 5 — створення нової конституції (усі вдалися)
• 6 — судова реінтерпретація обмежень (5 вдалися)
• 6 — призначення наступника зі збереженням неформального контролю (2 вдалися)
• 3 — перенесення виборів на пізніший термін (усі вдалися).

Стратегії могли комбінуватися^[12].

Зміни, які вносилися в конституції для розширення термінів повноважень, різні. Найрадикальнішим є видалення обмежень на терміни правління (16 із 40, усі вдалися). У випадках, коли у президента недостатньо влади для повного скасування обмежень, може застосовуватися подовження термінів (особливо популярно в Латинській Америці, де конституції зазвичай допускають лише один термін). Дослідження знайшло 15 спроб додавання нових термінів, з яких 11 були невдалі. У 4 випадках відбувалися спроби подовження кожного з термінів правління, з них вдалі 2. У трьох випадках зміни формулювалися так, щоб застосовуватися лише до чинних президентів^[12].

У випадках ухвалення нової конституції застосовується принцип: обмеження з нового тексту застосовуються не ретроактивно, а лише перспективно. Обчислення термінів починається заново. Дослідники знайшли 8 спроб такої стратегії з 2000 року (3 — як допоміжні стратегії), усі спроби були вдалі. Оскільки нова конституція зазвичай не містить явного дозволу на переобрання, для підтвердження обнулення термінів часто залучається конституційний суд (5 із 7)^[12].

У 1995 році було ухвалено першу Конституцію незалежного Азербайджану^[13], 101-ша стаття якої визначала, що президента країни обирають на 5-річний термін і що ніхто не може обиратися на цю посаду на більш ніж два терміни. У жовтні 2003 року у зв'язку із закінченням терміну повноважень Президента Азербайджану Гейдара Алієва відбулися президентські вибори^[ru], на яких у першому турі з великим відривом переміг прем'єр-міністр Азербайджану і син Гейдара Алієва — Ільхам Алієв. У 2008 році знову відбулися президентські вибори, на яких знову в першому турі переміг Ільхам Алієв, ставши президентом країни вдруге.

У березні 2009 року в Азербайджані пройшов всенародний референдум^[ru], на якому було ухвалено поправки до 29 статей Конституції, зокрема поправку до статті 101, яка скасовувала обмеження на два президентські терміни^[14]. На президентських виборах 2013 року^[ru] Ільхам Алієв здобув переконливу перемогу, ставши президентом Азербайджану втретє. У 2016 році відбувся всенародний референдум^[ru], на якому термін президентських повноважень було збільшено з 5 до 7 років^[15]. У 2018 році на президентських виборах^[ru] Ільхам Алієв набрав 86,22 % голосів, ставши президентом країни вчетверте^[16]. У 2024 році на президентських виборах^[ru] він набрав 92,12 % голосів, ставши президентом вп'яте^[17].

15 березня 1994 року Верховна Рада Республіки Білорусь ухвалила нову конституцію Білорусі, згідно з якою (стаття 81) Президента обирає народ на 5 років, і «та сама особа може бути Президентом не більше двох термінів». На червень 1994 року було призначено президентські вибори, на яких перемогу здобув Олександр Лукашенко.

24 листопада 1996 року відбувся референдум, друге запитання якого звучало так: «Ухвалити Конституцію Республіки Білорусь 1994 року зі змінами та доповненнями (нова редакція Конституції Республіки Білорусь), запропонованими президентом Республіки Білорусь О. Г. Лукашенком». Поправки до конституції країни було ухвалено. Згідно зі статтею 144 конституції 1996 року^[18]: «Президент Республіки Білорусь зберігає свої повноваження. Термін його повноважень обчислюється з дня набрання чинності цією Конституцією». Таким чином, оскільки в 1996 році термін у Лукашенка і так був першим, «обнулення» вплинуло лише на тривалість цього терміну — наступні вибори пересунулися на два роки — з 1999- на 2001 рік.

У 2001 році Лукашенко переміг на виборах вдруге, а у 2004 році ініціював референдум щодо вилучення з конституції країни обмеження на кількість президентських строків. На виборах 2006, 2010, 2015 і 2020 років Лукашенка знову обирали президентом Республіки Білорусь. У 2025 році обійняв посаду всьоме.

У 2005 році президентом Болівії був обраний Ево Моралес. У 2009 році в країні ухвалили нову конституцію, яка змінила назву країни з «Республіки Болівія» на «Багатонаціональна держава Болівія» і призначила нові президентські вибори на грудень. На цих виборах Моралес знову переміг, ставши президентом вдруге.

У квітні 2013 року голова Конституційного суду Болівії заявив, що в «Багатонаціональній державі Болівія» поточний президентський мандат Моралеса вважається першим, а не другим, оскільки нова конституція 2009 року відкрила в країні «нову політико-юридичну еру». У 2014 році Моралеса допустили до участі в президентських виборах, на яких він переміг, ставши президентом формально вдруге, а фактично — втретє. У лютому 2016 року в Болівії пройшов конституційний референдум^[en] щодо можливості Ево Моралеса вчетверте брати участь у виборах через скасування обмеження бути президентом два терміни поспіль. За підсумками голосування більшість виборців висловилася проти скасування обмеження на кількість президентських термінів, на що уряд Моралеса заявив, що результати референдуму не мають сили, бо, мовляв, проти Моралеса проводили пропагандистську кампанію, якою керували зі США.

Попри результат референдуму, у грудні 2017 року Верховний суд Болівії, посилаючись на ст. 23 Американської конвенції з прав людини, ухвалив рішення про те, що всі державні посади не матимуть обмежень за термінами, незважаючи на те, що було встановлено в конституції. Це дозволило Моралесу балотуватися на четвертий термін^[19].

Моралес узяв участь у загальних виборах у жовтні 2019 року^[en]. Однак, коли після проведення голосування було оголошено, що в першому турі переміг чинний президент Ево Моралес, це призвело до масових протестів, унаслідок яких Моралес подав у відставку і залишив Болівію, а результати президентських виборів було скасовано. У грудні 2019 року проти колишнього глави Болівії було висунуто звинувачення в кримінальних злочинах і виписано ордер на його арешт. Моралесу довелося рік переховуватися в Аргентині доти, доки на президентських виборах у листопаді 2020 року не переміг його соратник Луїс Арсе.

У 1987 роцы міністр юстиції Буркіна-Фасо Блез Компаоре влаштував військовий переворот, під час якого очільника країни, голову Національної ради революції Тома Санкара було вбито, а Компаоре став президентом.

У червні 1991 року в Буркіна-Фасо пройшов референдум, за підсумками якого було ухвалено нову конституцію, що встановила два 7-річних президентських терміни^[20]. У грудні того ж року відбулися президентські вибори, перемогу на яких здобув єдиний кандидат — чинний президент країни Блез Компаоре. На наступних президентських виборах, що відбулися 1998 року, Компаоре був переобраний.

У 2000 році до конституції було внесено поправку, яка скорочувала президентський термін із 7 до 5 років. Завдяки цьому Верховний суд Буркіна-Фасо постановив, що поправка до конституції 2000 року не може діяти заднім числом, а тому кількість президентських термінів обнуляється і чинний президент може балотуватися на новий термін^[21].

У 2005 і 2010 роках у Буркіна-Фасо відбулися президентські вибори, на яких Компаоре знову переміг. Однак у виборах 2015 року він уже не мав права брати участь, оскільки два президентські терміни після «обнулення» в нього на той час уже минули б. Тоді Компаоре спробував знову змінити конституцію з метою залишитися при владі щонайменше ще на п'ять років. Це спричинило вибух суспільного обурення і спровокувало народне повстання та військовий переворот. У результаті Компаоре відмовився від влади і втік із країни до Кот-д'Івуару.

П'єр Нкурунзіза після перемоги своєї партії на парламентських виборах 2005 року був висунутий єдиним кандидатом у президенти Бурунді. Більшість членів парламенту проголосували за нього, і Нкурунзізу обрали президентом на п'ятирічний термін. У 2010 році відбулися перші в історії країни президентські вибори, на яких президент обирався вже населенням країни, а не парламентом. Спочатку на виборах мало бути сім кандидатів, але шестеро з них відмовилися від участі, і єдиним кандидатом залишився П'єр Нкурунзіза, який і став президентом Бурунді вдруге.

У квітні 2015 року Нкурунзіза оголосив, що домагатиметься третього терміну на посаді президента. Хоча опозиція заявила, що спроба Нкурунзізи продовжити свій термін суперечить конституції, оскільки вона забороняє президенту балотуватися на третій термін, його союзники заявили, що його перший термін не враховується, оскільки тоді його обирав парламент, а не народ^[22]. У травні 2015 року конституційний суд Бурунді дозволив чинному президенту країни П'єру Нкурунзізі балотуватися на третій термін^[23]. На виборах 2015 року Нкурунзіза знову здобув перемогу.

21 травня 2018 року була прийнята нова конституція Бурунді, що дозволяє Нкурунзізі «обнулити» термін його повноважень починаючи з 2020 року^[24]. 20 травня 2020 року відбулися вибори^[en], але Нкурунзіза в них не брав участі, наступний президентський термін починався в серпні. Помер 8 червня 2020 року на посаді президента країни^[25].

У лютому 1999 року Уго Чавес здобув перемогу на президентських виборах у Венесуелі та розпочав процес зміни конституції країни. У грудні 1999 року відбувся референдум, на якому більшість виборців підтримала новий закон. За новою конституцією для легітимізації глави держави і уряду були необхідні вибори, що відбулися в липні 2000 року, на яких Чавес знову здобув перемогу. У грудні 2006 року відбулися вибори президента Венесуели, на яких знову переміг Чавес, який пішов на другий термін з часу прийняття нової конституції, а де-факто — на третій термін.

У лютому 2009 року Чавес оголосив про свій намір балотуватися після закінчення свого терміну у 2013 році і правити до 2030 року^[26]. Оскільки за конституцією 1999 року Чавесу було заборонено висувати свою кандидатуру, то в лютому 2009 року на референдум було винесено пропозицію про скасування обмеження у два терміни для всіх виборних посад, у тому числі і президента^[27]. Більшістю голосів виборців поправки були прийняті^[28].

У жовтні 2012 року Чавес знову переміг на виборах^[en] і став президентом Венесуели вчетверте^[29]. Однак призначена на 10 січня 2013 року інавгурація була відкладена через стан здоров'я Чавеса^[30]. Колишній посол Панами в Організації американських держав заявив, що 31 грудня 2012 року у Чавеса настала смерть мозку, але офіційні особи заперечували повідомлення про смерть президента^[31]. 5 березня 2013 року Чавес помер, так і не вступивши на посаду президента^[32].

Після втечі з Венесуели колишній охоронець Чавеса Леамсі Салазар^[es] заявив, що той помер у грудні 2012 року, майже за три місяці до офіційного оголошення^[33]. У липні 2018 року колишня генеральна прокурорка Луїса Ортега Діас^[es] також заявила, що Чавес насправді помер у грудні 2012 року, а оголошення про його смерть було відкладено з політичних міркувань. Імовірна затримка з оголошенням про смерть Чавеса викликала побоювання, що закони, підписані від його імені в цей період, були сфальсифіковані з політичною метою^[34].

У 2010 році гвінейський політик Альфа Конде здобув перемогу на виборах^[en] і став президентом Гвінеї^[35]. У 2015 році його переобрали^[en] на другий термін^[36]. У грудні 2019 року Конде представив проєкт нової конституції, яка дозволяла б йому бути обраним президентом на третій термін. Поправки до конституції, що обнуляють два попередні президентські терміни Конде, були схвалені на референдумі^[en] в березні 2020 року^[37]. У жовтні 2020 року відбулися президентські вибори^[en], на яких переміг А. Конде, ставши президентом втретє^[38]. 5 вересня 2021 року Альфа Конде був повалений і взятий під варту в результаті військового перевороту^[39].

У 2005 році Мануель Селая переміг на виборах^[en] і став президентом Гондурасу. Конституція країни, прийнята в 1982 році, передбачала можливість тільки одного президентського терміну тривалістю чотири роки. Однак у березні 2009 року Селая висловив бажання балотуватися на пост президента вдруге. Для цього він запланував проведення в червні 2009 року референдуму для зміни конституції. Ці дії спровокували політичну кризу, що призвело до арешту Селаї за постановою Верховного суду Гондурасу^[40].

Однак через шість років, у квітні 2015-го, Верховний суд Гондурасу одноголосно дозволив переобрання президента на другий термін, що дало чинному на той час президенту Хуану Орландо Ернандесу, обраному в 2014 році, право балотуватися повторно^[41]. У 2018 році Ернандес став президентом Гондурасу вдруге. Термін його повноважень закінчився в 2022 році.

Абдель Фаттах Ас-Сісі став президентом Єгипту в 2014 році^[42]. У 2018 році в Єгипті відбулися чергові президентські вибори^[en], на яких Ас-Сісі знову переміг, набравши 97,08 % голосів^[43][44].

У квітні 2019 року в Єгипті відбувся конституційний референдум^[en], на якому виборці продовжили термін президентських повноважень з чотирьох до шести років. Крім того, були обнулені президентські терміни Ас-Сісі, що дозволяє йому балотуватися в президенти Єгипту втретє і вчетверте, відповідно, у 2024 і 2030 роках.

У квітні 1990 року Верховна Рада Казахської РСР заснувала посаду президента Казахської РСР і обрала на цю посаду Нурсултана Назарбаєва, який на той момент вже був фактичним керівником Казахстану, будучи Першим секретарем ЦК Комуністичної партії Казахської РСР.

1 грудня 1991 року відбулися перші всенародні вибори президента Казахської РСР. Вибори були безальтернативними, єдиний кандидат — Нурсултан Назарбаєв — переміг із 98,78 % голосів. Уже 10 грудня 1991 року Назарбаєв перейменував Казахську РСР на Казахстан, а 16 грудня Верховна Рада проголосила незалежність Казахстану. У 1993 році Верховна Рада прийняла нову конституцію, яка замінила попередню, що діяла ще з радянських часів. За цією конституцією перебування однієї людини на посаді президента було обмежено двома термінами по п'ять років кожен.

29 квітня 1995 року в Казахстані відбувся референдум про подовження повноважень президента^[en][45], який подовжив президентські повноваження Назарбаєва до 1 грудня 2000 року.

У серпні 1995 року в країні пройшов конституційний референдум^[en], на якому була прийнята нова Конституція Казахстану^[46]. У новій конституції також було обмеження, що «та сама особа не може бути обрана Президентом Республіки більше двох разів поспіль» (п. 5 ст. 42). У жовтні 1998 року до Конституції були внесені поправки, що знімали верхню межу віку в 65 років і збільшували термін президентських повноважень з 5 до 7 років^[47].

У 1999 році відбулися президентські вибори, на яких знову переміг Нурсултан Назарбаєв. Постало питання, чи має право Назарбаєв брати участь у наступних президентських виборах. Для отримання відповіді на нього до Конституційної Ради Республіки Казахстан звернувся голова Комітету з питань законодавства та судово-правової реформи Мажилісу Парламенту Казахстану Сергій Жалибін^[ru], і 20 червня 2000 року, після розгляду даного питання, Конституційна Рада постановила^[48], що обмеження на два президентські терміни поспіль «не поширюється на особу, яка здійснювала повноваження Президента Казахської РСР і Республіки Казахстан до обрання її на цю посаду 10 січня 1999 року відповідно до Конституції Республіки 1995 року». Інакше кажучи, обрання Назарбаєва президентом у 1999 році є його першим президентським терміном, а не другим.

У 2005 році відбулися треті вибори президента Казахстану^[en], на яких знову переміг Назарбаєв, формально ставши президентом лише вдруге. Це мав бути його останній президентський термін, але у 2007 році до конституції Казахстану знову були внесені зміни: термін президентських повноважень скоротили з 7 до 5 років, а в пункт 5 статті 42, що обмежує президентські повноваження двома термінами поспіль, було додано фразу «це обмеження не поширюється на Першого Президента Республіки Казахстан», що повністю скасувало обмеження на кількість президентських термінів особисто для Назарбаєва.

У 2011 році Назарбаєв знову переміг на четвертих виборах. Переміг він і на п'ятих президентських виборах у 2015 році. У березні 2019 року Нурсултан Назарбаєв за власним бажанням склав з себе повноваження президента Казахстану, але зберіг за собою посаду голови Ради безпеки країни, члена Конституційної ради Казахстану і голови правлячої партії «Нур Отан». У 2022 році після масових протестів і заворушень Назарбаєв був знятий з цих посад, а згодом позбавлений звань «єлбаси» і «почесний сенатор»^[49].

У жовтні 1991 року президентом Киргизької РСР був обраний Аскар Акаєв^[50]. Після розпаду СРСР у жовтні 1991 року відбулися президентські вибори^[ru], на яких Аскар Акаєв був єдиним кандидатом і переміг, ставши першим президентом незалежного Киргизстану. У 1994 році в Киргизстані відбувся референдум^[ru], на якому виборці підтвердили, що Акаєв був обраний демократично і є президентом Киргизстану.

У травні 1993 року була прийнята нова конституція Киргизстану, а в 1995 році відбулися другі президентські вибори^[ru], на яких знову переміг Акаєв і пішов на другий термін.

У Росії питання про кількість термінів, протягом яких та сама особа може обіймати посаду президента, вирішується Конституційним судом. Так, суд у 1998 році не підтвердив Борису Єльцину права обиратися на третій термін через конституційні норми, що діяли тоді, але 2020 року підтвердив можливість внесення поправок, що «обнуляють», і право Володимира Путіна вп'яте (утретє поспіль) брати участь у виборах глави держави на основі цих нових конституційних норм^[51].