Осадко Олександр Остапович
Осадко Олександр Остапович (позивний — Танго[2]; літературний псевдонім — Стах; 4 квітня 1976, Тернопіль — 9 липня 2022, біля села Мазанівка, Донецька область, Україна) — український письменник, військовослужбовець, солдат Збройних сил України (військова частина А 7170[3]), учасник російсько-української війни. Почесний громадянин міста Тернополя (2022, посмертно). БіографіяОлександр Осадко народився 4 квітня 1976 року в Тернополі[4]. З 1983 по 1993 рік навчався у загальноосвітній школі № 9[5]. Потім навчався на економічному факультеті Тернопільської академії народного господарства[6]. Багато років працював будівельником[7] в Україні та за кордоном. Від 26 лютого 2022 року пішов на фронт у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони[4]. Після навчання був на Харківщині, потім — на Донеччині[8]. Служив кулеметником у 25-тій окремій десантно-штурмовій бригаді[4]. Незадовго до війни почав з дружиною танцювати танґо, тому обрав позивний «Танго»[4]. Загинув 9 липня 2022 біля села Мазанівка, неподалік Краснопілля на Донеччині, під час мінометного обстрілу, врятувавши побратима[3]. Тіло виніс кум Ігор під обстрілами[9]. Похований Осадко на Микулинецькому кладовищі в Тернополі, на Алеї героїв[7]. ТворчістьПерші спроби писати датуються 2007 роком[10]. Писав коротку прозу, публікував оповідання на літературному порталі «Гоголівська академія» під псевдонімом «Стах»[7]. Про його творчість на порталі схвально відгукувалися письменники Сергій Татчин та Наталія Доляк[8]. Автор збірки оповідань і новел «Жити не можна померти» (2022, видана посмертно)[2], куди ввійшли 7 творів, написаних ще у 2000-х роках[11]. Поетка Оксана Куценко у своїй рецензії відзначила мову книги: «здорова, народна, присмачена говірками Тернопільщини, рідного краю автора»[12]. У рецензії поетеси Елли Євтушенко відзначено «об’ємність, увага, з якою описано кожну подробицю», а також те, що «поєднання різних світів, одного — побутово-приземленого, іншого — фантастично-конспірологічного, виконано в цих текстах безшовно»[11]. Поет та літературознавець Василь Махно прокоментував, що «письмо [Осадка] — природне, органічне, без викрутасів, це фактично зліпки з життя. Але написані добротно, з гумором»[8]. Поетеса Юлія Мусаковська охарактеризувала його творчість так: «[Осадко] створив образи, серед яких кожен може упізнати сусіда, знайомого чи родича, і ці далекі від ідеалу персонажі викликають щиру симпатію»[13]. Книга ввійшла до довгого списку Премії Львова — міста літератури ЮНЕСКО 2022—2023 років[14]. Також збірка ввійшла до списку найкращих українських книг 2023 року за версією Українського ПЕН у розділі «Художня література»[15].
Нагороди та вшанування пам'яті
У дитячій книжці «Дубочок з війни» (2024) його дружини описано подвиг Осадка, який загинув, прикривши собою побратима[3]. Особисте життяДружина Ганна, письменниця, ілюстраторка книг, вони разом прожили майже 25 років[4]. У подружжя є син Юрій та донька Софія[7]. Осадко вів активний спосіб життя, їздив на велосипеді, сплавлявся Дністром із сім'єю[8]. Мати — Катерина Михайлівна[3], батько Остап (помер 2010 року)[19]. Сестра Оксана, племінник Маріо[7].
Виноски
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
