Особняк Алчевських
Особняк Алчевських — колишній особняк видатної сім'ї Алчевських, побудований у 1893 році за проєктом Олексія Миколайовича Бекетова у центрі Харкова на вулиці Жон Мироносиць, 13[2]. Будівля включена до переліку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний № 7088-Ха) та до переліку пам'яток історії місцевого значення (охоронний № 78)[3]. Нині в будівлі знаходиться Палац Культури Головного управління Національної поліції у Харківській області[4]. ІсторіяСпорудження1862 року засновник Харківського торгівельного та земельного банків, український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат Олексій Кирилович Алчевський одружився з українською педагогинею, організаторкою народної освіти, меценаткою, письменницею, засновницею Харківської жіночої недільної школи Христиною Данилівною Журавльовою[5][6]. 1889 року їх дочка вийшла заміж за харківського архітектора Олексія Миколайовича Бекетова, який у 1893 році звів для сім'ї Алчевських на сучасні вулиці вулиці Жон Мироносиць (тоді провулок Касперівський) розкішний особняк в ренесансному стилі, що оточений садом[7][8]. Власницею будинку була дружина Олексія Алчевського — Христина Алчевська (до шлюбу Журавльова). 1896 року на цій же вулиці він звів будинок для недільної школи Алчевської[9][10], а 1897 власний особняк навпроти будинку Алчевських. Пам'ятник Шевченкові У 1900 році на території саду в садибі Алчевських першого в Україні пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку, не дивлячись на офіційну заборону царської влади[11]. Постать поета була особливо шанованою в сім'ї просвітників Алчевських. Погруддя поета виконав з білого мармуру скульптор Володимир Олександрович Беклемішев, майже одноліток Бекетова, як і останній, теж закінчив малювальну школу Марії Раєвської-Іванової у Харкові та Петербурзьку академію мистецтв. Біля цього пам'ятника часто збиралась студентська молодь, вихованці недільної школи, поети-початківці та гості Алчевських, серед яких, наприклад, були український політичний та громадський діяч Микола Іванович Міхновський, перший авіатор українського походження громадський і політичний діяч Левко Макарович Мацієвич, український актор Северин Федорович Паньківський та інші. Сімейне щастя родини Алчевських тривало недовго. В 1901 році на Варшавському вокзалі у Санкт-Петербурзі трагічно загинув голова сім'ї Олексій Алчевський[12][13]. Будинок сім'ї, особняк Бекетових і недільна школа для покриття боргів були виставлені на продаж. Новим власником садиби стає дійсний статський радник Микола Помпейович Шабельский[11]. З нього Христина Алчевська взяла зобов'язання не реконструювати й не зносити ні садибу, ні пам'ятник Тарасові Шевченку, не будувати, й не встановлювати жодних нових споруд і монументів[11]. Ймовірно, пізніше новий власник порушив зобов'язання і бюст Шевченка забрала назад родина Алчевських, де він й зберігався до 1932 року. На початку 1930-х років, коли у Харкові було відкрито Шевченківську картинну галерею, викладач місцевого юридичного інституту, син Олексія Кириловича, Алчевський Микола Олексійович (1872—1942)[14] передав пам'ятник до її фондів. Після закінчення Другої світової війни бюст реставрували та відправили до Київського державного музею Т. Г. Шевченка, де він наразі й експонується. Постамент від пам'ятника втрачений. НаціоналізаціяВ 1917 році будинок був націоналізований. За наказом одного з організаторів «червоного терору» Фелікса Дзержинського в будівлі колишніх просвітників і меценатів у 1921 році розмістився клуб всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією, які особливо відомі своїми звірствами у Харкові[8][15][16]. З боку саду в 1945 та у 1950-х (архітектор Чорноморченко М. Ф.) зроблено прибудови, що повністю знищили дворовий фасад пам'ятки, від якої залишилася лише парадна частина У 1997 на території садиби споруджено каплицю Архангелу Михаїлу[17] та дзвіницю, та у 1995 — пам'ятник співробітникам внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов'язків. Пам'ятник у вигляді Архангела Михаїла, що мечем вістрям донизу поборює гідру як уособлення злочинності. Автори — скульптор А. Н. Іллічов, архітектор С. Г. Чечельницький[18]. У споруді розташована концертна зала та діяв харківський морський музей. Нині у будівлі розміщується Палац культури Головного управління Національної Поліції в Харківській області. В залі будівлі відбуваються концерти та творчі зустрічі[4].  АрхітектураОсобняк являє собою невелику віллу-палац в італійському стилі, що оточена розкішним садом. Побудована за проєктом архітектора Олексія Миколайовича Бекетова на зразок італійських заміських вілл епохи пізнього Ренесансу і спочатку з усіх боків була оточена відкритими терасами. Парадні, що збереглися, відрізняються гармонійністю оформлення у формах пізнього класицизму. Фасади прикрашені барельєфами на рослинну тематику та з зображеннями дітей, пілястрами й карнизами. Між вікнами другого поверху розташовані каріатиди з капітелями іонічного ордера. На дахах будівлі й терас була балюстрада, що збереглася лише частково. Будівля легка і затишна, саме у стилі своїх господарів Алчевських, які велике значення надавали меценатству, освіті, прогресу. Сад у садибі не зберігся, нині на його місці сквер із сучасними насадженнями. Галерея
Див. такожПримітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
