Пам'ятник Магдебурзькому праву (Київ)
Пам'ятник Магдебурзькому праву в Києві (Колона Магдебурзького права, також Пам'ятник хрещення Русі; нижній пам'ятник святому Володимиру) — пам'ятник на честь повернення Києву Магдебурзького права, розташований в історичному урочищі Хрещатик. Монумент традиційно вважається найстарішим з існуючих пам'ятників у Києві. Загальні та історичні даніПам'ятник Магдебурзькому праву розташований на Дніпровських схилах, біля Набережного шосе на київському Подолі, в урочищі Хрещатик. Пам'ятник був поставлений на честь повернення місту в 1802 році Магдебурзького права, яке воно вперше дістало ще у XV столітті. Цю подію кияни святкували три дні ілюмінаціями й балами, а пізніше зібрали 10 тис. руб. на будівництво каплиці й пам'ятника з фонтаном. Автором пам'ятника вважають київського архітектора Андрія Меленського, проте існує версія, що автором був київський губернський архітектор Олексій Ельдезін[1]. Цегляний павільйон над джерелом було освячено 15 серпня 1802 року. Друга назва монумента — нижній пам'ятник святому Володимиру — пояснюються тим, що за легендою на цьому місці князь святий рівноапостольний князь Володимир хрестив дванадцятьох своїх синів. Існує версія, що у Петербурзі посвяту на монументі зі згадкою про князя зрозуміли так, що і сама колона є пам'ятником Володимиру, або ж кияни навмисне представили споруду саме так — щоб не викликати монаршого гніву[2]. Імператор Олександр I і справді був обурений тим, що його завчасно не сповістили про спорудження монумента[3]. Генерал-губернатора Андрія Фенша[ru] пізніше навіть було зміщено з посади. Офіційно «Магдебурзьку колону» надалі іменували саме пам'ятником Володимиру. З 1804 року митрополит Серапіон проводив хресні ходи до пам'ятника з метою освячення води. Але традиція ця тривала недовго = поки в Києві зберігалося магдебурзьке право. Таблицю, яка викликала плутанину, залишили на пам'ятнику — як своєрідну «епітафію міській свободі»[2]. Опис![]() Являє собою колону тосканського ордера, висота монумента — 18 м, завершенням служить куля з хрестом. Постамент — три арки на цегляній основі, над ним колона перехоплена трьома рустами, вище — пояс декоративний у вигляді колони. Зразок монумента доби класицизму. Поступово колона прийшла в аварійний стан, вода в джерелі була непридатна для вживання. У 1843–1849 хресні ходи не проводилися. Історик Микола Закревський писав: «Залишилася тільки самотня обідрана колона у пам'ять про вже не існуючі права». У 1861 році було покладено початок відновленню пам'ятника — на гроші скрипаля М. Демиденка очистили колодязь. У 1863 році пам'ятник переведено у відомство Києво-Печерської лаври. Закревський залишив спогади про те, що в той час довкола басейну були розташовані сім лебедів, із дзьобів яких струменіла вода. У 1867 році провели ремонт пам'ятника. У 1881 році Лавра офіційно відмовилася від володіння каплицею — через те, що вона розташована далеко від території самої Лаври. За рік монумент передали Подільській Хрестовоздвиженській церкві, у 1906 році — Братському монастирю. У 1912 року складено акт-огляд пам'ятника, огляд навколишньої території — пам'ятник знову перебував у аварійному стані. Попри це, путівники досі запрошували до нього туристів і паломників. У 1914–1915 роках спорудили сходи, що з'єднали Олександрівський узвіз і набережну Дніпра. Капітальний ремонт проводився у 1913 році під керівництвом Михайла Бобрусова, у 1963 році — Валентини Корнєєвої, у 1987 році — Ірини Малакової, Віталія Отченашка, Марії Кадомської. У радянський час хрест з монумента було знято. Нині його відновлено. Зображення
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia