Пам'ятник Магдебурзькому праву (Київ)

Пам'ятник Магдебурзькому праву
50°27′22″ пн. ш. 30°31′46″ сх. д. / 50.45600833° пн. ш. 30.529475° сх. д. / 50.45600833; 30.529475
Тип	споруда і пам'ятка історії
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ Набережне шосе, 6
Архітектурний стиль	ампір
Автор проєкту	А. Меленський
Засновано	1802
Пам'ятник Магдебурзькому праву (Київ) (Київ)
Пам'ятник Магдебурзькому праву у Вікісховищі

Пам'ятник Магдебурзькому праву в Києві (Колона Магдебурзького права, також Пам'ятник хрещення Русі; нижній пам'ятник святому Володимиру) — пам'ятник на честь повернення Києву Магдебурзького права, розташований в історичному урочищі Хрещатик. Монумент традиційно вважається найстарішим з існуючих пам'ятників у Києві.

Пам'ятник Магдебурзькому праву розташований на Дніпровських схилах, біля Набережного шосе на київському Подолі, в урочищі Хрещатик.

Пам'ятник був поставлений на честь повернення місту в 1802 році Магдебурзького права, яке воно вперше дістало ще у XV столітті. Цю подію кияни святкували три дні ілюмінаціями й балами, а пізніше зібрали 10 тис. руб. на будівництво каплиці й пам'ятника з фонтаном. Автором пам'ятника вважають київського архітектора Андрія Меленського, проте існує версія, що автором був київський губернський архітектор Олексій Ельдезін^[1]. Цегляний павільйон над джерелом було освячено 15 серпня 1802 року.

Друга назва монумента — нижній пам'ятник святому Володимиру — пояснюються тим, що за легендою на цьому місці князь святий рівноапостольний князь Володимир хрестив дванадцятьох своїх синів. Існує версія, що у Петербурзі посвяту на монументі зі згадкою про князя зрозуміли так, що і сама колона є пам'ятником Володимиру, або ж кияни навмисне представили споруду саме так — щоб не викликати монаршого гніву^[2]. Імператор Олександр I і справді був обурений тим, що його завчасно не сповістили про спорудження монумента^[3]. Генерал-губернатора Андрія Фенша^[ru] пізніше навіть було зміщено з посади.

Офіційно «Магдебурзьку колону» надалі іменували саме пам'ятником Володимиру. З 1804 року митрополит Серапіон проводив хресні ходи до пам'ятника з метою освячення води. Але традиція ця тривала недовго = поки в Києві зберігалося магдебурзьке право. Таблицю, яка викликала плутанину, залишили на пам'ятнику — як своєрідну «епітафію міській свободі»^[2].

Являє собою колону тосканського ордера, висота монумента — 18 м, завершенням служить куля з хрестом. Постамент — три арки на цегляній основі, над ним колона перехоплена трьома рустами, вище — пояс декоративний у вигляді колони. Зразок монумента доби класицизму.

Поступово колона прийшла в аварійний стан, вода в джерелі була непридатна для вживання. У 1843–1849 хресні ходи не проводилися. Історик Микола Закревський писав: «Залишилася тільки самотня обідрана колона у пам'ять про вже не існуючі права».

У 1861 році було покладено початок відновленню пам'ятника — на гроші скрипаля М. Демиденка очистили колодязь. У 1863 році пам'ятник переведено у відомство Києво-Печерської лаври. Закревський залишив спогади про те, що в той час довкола басейну були розташовані сім лебедів, із дзьобів яких струменіла вода.

У 1867 році провели ремонт пам'ятника. У 1881 році Лавра офіційно відмовилася від володіння каплицею — через те, що вона розташована далеко від території самої Лаври. За рік монумент передали Подільській Хрестовоздвиженській церкві, у 1906 році — Братському монастирю. У 1912 року складено акт-огляд пам'ятника, огляд навколишньої території — пам'ятник знову перебував у аварійному стані. Попри це, путівники досі запрошували до нього туристів і паломників.

У 1914–1915 роках спорудили сходи, що з'єднали Олександрівський узвіз і набережну Дніпра.

Капітальний ремонт проводився у 1913 році під керівництвом Михайла Бобрусова, у 1963 році — Валентини Корнєєвої, у 1987 році — Ірини Малакової, Віталія Отченашка, Марії Кадомської.

У радянський час хрест з монумента було знято. Нині його відновлено.

• 
  Колона в 1814 році
• 
  Пам'ятник на початку 1910-х років
• 
  Один з ракурсів виду на пам'ятник
• 
  Колона з тильного боку
• 
  Інформативна дошка на пам'ятнику
• 
  Напис на постаменті пам'ятника

• Возницький О. В. Памятник Магдебугскому праву (Святое Место и Нижний памятник князю Владимиру) // archunion.format.com.ua (оригінальна публікація — archunion.com.ua) (рос.) [Архівовано 27 серпня 2019 у Wayback Machine.]
• Вортман Д. Ю., Касяненко Ю. Я. Колона магдебурзького права в Києві, пам'ятник хрещення Русі, нижній пам'ятник князю Володимиру // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 460. — ISBN 978-966-00-0692-8. [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Кадомська Марія. Найдавніший київський монумент // Київ і кияни: матеріали щорічної наук.-практ. конференції. — Вип. 12. — Київ: Видавництво Кий, 2013. — С. 25–43. [Архівовано з першоджерела 3 вересня 2022.]
• Памятники Св. Владиміру // Описание Киева. Вновь обработанное и значительно умноженное / Н. В. Закревский. — Т. 1. — М. : Тип. В. Грачева и К°, 1868.  — С. 421—426. (рос.) [Архівовано 4 лютого 2016 у Wayback Machine.]
• Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — С. 361.
• Толочко Л. І., Грибовська О. В. Пам'ятник святому князю Володимиру в Києві. — К. : Техніка, 2007.
• Про історію відкриття [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Колона магдебурзького права // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6. [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.]