Пам'ятник Тарасові Шевченку (Личаків)

**Перший памʼятник Шевченкові у Львові**
Перший памʼятник Шевченкові у Львові
	49°50′14″ пн. ш. 24°03′47″ сх. д. / 49.83722222° пн. ш. 24.06305556° сх. д.
Тип	пам'ятник
Статус спадщини	пам'ятка монументального мистецтва України місцевого значенняd
Країна	Україна
Розташування	Львів
Автор проєкту	Павло Максим
Скульптор	Чайка Яків Ілліч
Матеріал	бронза
Засновано	1960
Встановлено	1960
	Пам'ятник Тарасові Шевченку (Личаків) (Львів)
	Пам'ятник Тарасові Шевченку у Вікісховищі

Перший пам'ятник Тарасові Шевченку у Львові було встановлено на подвір'ї середньої загальноосвітньої школи № 63.

Автор цієї скульптури — заслужений діяч мистецтв УРСР, відомий в Україні скульптор Яків Чайка. Про дозвіл на встановлення пам'ятника клопотали і батьки, і вчителі. Навесні 1960 року розпочалися роботи зі встановлення погруддя. Робітник Львівської кераміко-скульптурної фабрики Петро Максим встановлював пам'ятник майже тиждень. Це був подарунок вдячного батька (у школі навчалися три його доньки — Віра, Надія, Любов).

Пам'ятник Кобзареві постав на шкільному дворі на початку березня 1960 року. З погруддя Тараса зняли покривало — і новенький пам'ятник став окрасою не лише школи, але й усього району — адже був першим у місті. Після «Заповіту» привітальне слово виголосив директор СЗШ № 63 Базильов Федір Степанович, а відтак — учителі мовники і викладач географії Наливайко Василь Андрійович. Цей вчитель доклав особливих зусиль, щоб партійні посадовці дали згоду на увіковічення Тараса Шевченка. Біля погруддя ріс невеликий садок — «український куток»: учителі та учні там садили квіти.

1965 року погруддя перенесли на теперішнє місце — на «лицьову» частину школи.

1970 року учасники краєзнавчої експедиції під керівництвом учителя української мови і літератури Ольги Павлівни Гончар побували у Каневі. Там на могилі Шевченка вони взяли гілочку з Тарасової верби і бережно привезли до Львова. Гілку спочатку посадили у родючий ґрунт на городі Ольги Павлівни, а після того, як вона вкорінилася її урочисто висадили біля погруддя Кобзаря. Право посадити Тарасову вербу виборола тодішня восьмикласниця Стефанія Татусько (нині — вчитель української мови та літератури Стефанія Ярославівна Тарапацька).

У 70-х роках тотальна русифікація та ідеологічний тиск на все прогресивне і патріотичне витіснили відносну хрущовську відлигу. У ті роки тодішній директор 63-ї школи, Петро Іванович Яцина не раз отримував зауваження від влади за квіти покладені біля погруддя, але вони з'являлися знову і знову.

1972 року — під час Шевченківських днів — учні прийшли до школи у вишиванках. За це їм оголосили догану і виключили з комсомолу. Потім хтось з партійців захотів знести пам'ятник Тарасові Шевченку, проте треба віддати належне педагогічному та батьківському колективам СЗШ № 63 які титанічними зусиллями врятували погруддя від неминучої ліквідації.

Уже кілька років заслужений вчитель України, учитель української мови і літератури Ольга Павлівна Гончар займається реконструкцією пам'ятника Шевченкові.