Перша римсько-карфагенська угода
Перша Римо-карфагенська угода – перший договір, укладений між Римом і Карфагеном, що ознаменувало початок дипломатичних відносин між цими містами-державами. Перший договір між двома містами-державами датується приблизно роком заснування Римської республіки, а саме, відповідно до Полібія, його було підписано під час діяльності перших консулів Республіки – Луція Юнія Брута та Марка Горація (509/508 рр. до Р.Х.) [1], і був ініційований Карфагеном [2]. Полібій наголошує на тому, що оригінальний латинський текст був написаний настільки архаїчною мовою, що для його тлумачення знадобилося звернутися до найрозумніших і найдосвідченіших людей, проте і вони стикнулися з труднощами, тому формулювання було відновлено лише частково [3]. Значення відносин Риму та КарфагенуРимсько-карфагенські договори мали фундаментальне значення не лише для дипломатичних відносин між двома державами, але й для греків Сицилії та Італії, які вбачали в Сиракузах останній бастіон еллінізму в центрально-південному Середземномор'ї [4]. Рим і Карфаген, два міста-держави, яким вдалося стати імперіями, на певному етапі свого існування потребували регулювання зон впливу один одного. Протягом століть ці два міста діяли пліч-о-пліч і, часом, навіть виступали союзниками; їхні економічні інтереси та методи експансії були фактично симетричними: - Рим не орієнтувався на море, оскільки був зайнятий захистом від сусідніх народів, таких, як сабелли, етруски, галли і греки, щоб здобути гегемонію в Італії [5]; - Карфаген, не маючи постійної армії, яка б складалась з громадян, і змушений воювати проти греків Кірени, Массілії та Сиракуз на Сицилії в довгих греко-пунічних війнах [6], виявився готовим продовжувати свої завоювання [7]; і, в той час, як аристократична верхівка прагнула поширити владу міста на навколишні землі, торгівельна частина населення натомість тяжіла до експлуатації шляхів та імперій у Західному Середземномор'ї [8], в тому числі завдяки своєму флоту [7]. Велика кількість договорів, що їх було укладено протягом періоду існування цих міст-держав, не вичерпала б докорінно військові дії між Римом і Карфагеном, але завдяки їх підписанню та дотриманню, відносини між цими державами протягом століть розвивалися у руслі взаємної толерантності. Передумови підписанняПід час війни з Ардеєю було скинуто Тарквінія Гордого, внаслідок чого було встановлено Республіку з її першими консулами [9]. Вигнавши етруського царя, Рим мав забезпечити собі постачання, яким здебільшого керували грецькі та особливо етруські купці (етруське місто Цере та його порт Піргі забезпечували Рим). Поступово Рим налагоджував дедалі тісніші зв'язки з Цере, про що свідчить той факт, що під час галльської навали 390 року до Р.Х. багато римлян знайшли притулок у цьому місті [10][11]. Таким чином, Рим шукав підтримки карфагенян, які, з іншого боку, вже діяли в Цере, про що свідчать знахідки в Піргах вотивних табличок, написаних етруською та фінікійською мовами [12]. У цей час Карфаген був залучений до стримування грецьких колоністів, що ринули з Еллади в Західне Середземномор'я. Уздовж усього узбережжя південної Італії та східної частини Сицилії облаштувалися грецькі міста, які обмежували торгівлю пунійців з місцевим населенням. Карфаген зі своїх африканських володінь розширив експансію до Іспанії, потім, після боротьби з фокійцями, в союзі з етрусками (Алалія в 535 р. до Р.Х.), залишив останнім Корсику і східну частину Тірренського моря, а Сардинію і західну Сицилію залишив за собою [13]. 510 р. до н. е. Карфаген також воював у західній Сицилії, щоб приборкати спартанські поселення [14]. Посередниками між сторонами могли бути етруски [15]. Суперечності щодо існування та проблема встановлення датуванняДоговір 509/508 року до Р.Х. викликає ряд дискусій, як серед античних авторів, так і серед сучасних істориків. Античні джерела розходяться щодо цього архаїчного датування: Тит Лівій, ніколи не згадуючи про перший договір, називає договір 306 року до Р.Х. третім, підписаним між двома державами. Отже, можна зробити висновок, що Лівій знав про договір, що був укладений раніше, ніж у 348 році до Р.Х. (який являється другим за хронологією), хоча неможливо встановити, яким роком автор його датував [16]. Діодор Сицилійський, з іншого боку, стверджує, що перший договір між Римом і Карфагеном був укладений не раніше 348 року до Р.Х. [17]. Щодо розбіжностей серед сучасників, думки набувають такого спектру: до тих, хто не вірить у договір, укладений у 509 р. до Р.Х., належать переважно Теодор Моммзен, який вважав цю дату, визначену Полібієм, заранньою [18], а також Андре Піганьоль, який стверджує:
Массімо Паллоттіно, з іншого боку, стверджує, що «автентичність архаїчної хронології цього договору, яка вже ставилася під сумнів, тепер не викликає сумнівів у переважної більшості вчених» [19]. А Вармінгтон додає, що цей перший договір, ймовірно, був подібний до інших відомих договорів, укладених між карфагенянами та містами Етрурії, серед яких був і Рим Тарквінів [20]. Датування Варрона дещо відрізняється від підрахунків Полібія (який натомість відносить його до 508 року до Р.Х.)[1]. Грецький історик, власне, починає свій відлік років з часу перського наступу. Ксеркс, цар Персії, перетнув Геллеспонт на чолі своєї каральної експедиції проти вільних грецьких міст у червні 480 року до Р.Х., і Полібій зазначає щодо підписання договору:
Опис засад![]()
Обмеження РимуРим та його союзники зобов'язалися не виходити за межі Прекрасного мису (ймовірно, сучасний мис Аполлініс, поблизу тодішнього Карфагена), окрім як через шторм або під тиском ворогів; [2][21] у будь-якому випадку вони могли купувати лише те, що було необхідне для термінової відбудови судна або для участі у священних церемоніях (жертвоприношення), і в будь-якому випадку повинні були покинути це місце протягом п'яти днів. Торговці могли діяти у Сардинії та в Африці лише під наглядом урядовців. Однак римляни мали такі ж права на карфагенській Сицилії, як і карфагеняни [2]. Зазначається, що Карфаген вважає Сардинію та Африку своїми територіями, тоді як для Сицилії договір, звісно, регулює лише не керовану греками територію [22]. Послугою за ці обмеження було визнання значної гегемонії Риму над Лаціумом, а також обіцянка військового захисту та військово-морського прикриття, яке Карфаген міг надати проти можливих нападів з боку кумів або інших племен Великої Греції, реальних супротивників африканського міста на той час [23]. Республіка тільки починала формуватися і вела війни проти італіків [24] та етрусків, які намагалися повернути до влади Тарквінія Гордого [25]. Місто не мало експансіоністських намірів на південь від Лація, [26] і, в будь-якому разі, римський торговий флот був майже не розвиненим [27]. Обмеження КарфагенуКарфаген та його союзники зобов'язалися не завдавати шкоди населенню «підвладного римлянам» Лаціуму, а також незалежним містам латинян [2]. У разі завоювання Карфаген повернув би їх Риму неушкодженими. Карфагеняни не могли будувати фортеці в Лаціумі, а якщо вони все ж проникали туди, то не могли там ночувати [28]. Де-факто, у випадку, якщо Карфаген захопить латинське місто, не підвладне Риму, він може залишити собі статки та полонених, але повинен буде передати місто римлянам (пункт, який Піганьоль приписує Антіуму і Цирцеї) [29]. Тут знову привертає увагу пункт про те, що в договорі Рим розглядає лише Лацій як свою територію. Немає жодної згадки про Кампанію, а тим більше про Етрурію [30]. АналізДоговір визначив відповідні сфери впливу, що добре свідчить про політичне та комерційне становище Карфагена у Західному Середземномор'ї. Таким чином, Карфаген міг уникнути військових дій у Лаціумі, який був залучений у війни проти греків. Пунічне місто було здебільшого зацікавлене в захисті комерційного та морського сполучення у своїй сфері впливу, якою було Західне Середземномор'я [31]. Массімо Паллоттіно додає, що текст договору, про який повідомляє Полібій, фактично свідчить про перевагу Карфагена на театрі відповідних втручань у справи Риму. Окрім торгівельних обмежень, що накладалися на римське судноплавство та комерцію, угоди щодо Риму, схоже, демонструють оборонний характер стосовно карфагенських ініціатив. Ці заборони відображали б ситуацію часткового римського панування над Лацієм, що відповідало б тому, що було описано для правління Тарквінія Гордого. Отже, підкреслюється яскраво виражена неповноцінність римсько-латинської сторони, порівняно з карфагенською. Примітки
БібліографіяДжерела
Використана література
Рекомендована література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia