Петренко Василь Сергійович
Васи́ль Сергі́йович Петре́нко (14 січня 1925, Петренки, Полтавська область — 18 січня 1975, там само) — український радянський історик і педагог, доктор історичних наук (1972). Автор понад 160 наукових і науково-популярних праць, зокрема 10 монографій. ЖиттєписНародився 13 січня 1925 року на хуторі Петренки (згодом село Першотравневе) Шишацького району Полтавської області (за деякими джерелами, помилково, у сусідній Пелагеївці). У 1941 році на відмінно закінчив Шишацьку середню школу (10 класів). В 1943—1945 роках у радянській армії, брав участь у бойових діях протягом війни. Згодом капітан запасу. Нагороджений орденом Вітчизняної війни і чотирма медалями. У 1946—1948 роках працював вихователем у школі ФЗН в місті Муром. У 1948—1949 роках студент Харківського зоотехнічного інституту. У 1949—1953 роках навчався на факультеті історії Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка, здобув кваліфікацію вчителя історії середньої школи. Одночасно у 1949—1950 роках працював вчителем історії та географії в Михайликівській семирічній школі, у 1950—1953 роках — директором і вчителем історії Гоголівської семирічної школи (обидві школи Шишацького району), у 1954—1955 роках — директором і вчителем історії Хорошківської середньої школи Сенчанського району, у 1955—1959 роках — директором і вчителем історії Орданівської середньої школи Диканського району (всі школи — Полтавська область). З дружиною мали ділянку в Шишаках на вулиці Купріяна Тутки, де періодично жили. У 1959—1962 роках навчався на стаціонарі аспірантури в Інституті історії АН УРСР і з 1962 року був залишений працювати в цій установі молодшим науковим співробітником. Під час навчання і згодом до 1964 року жив у гуртожитку АН УРСР на бульварі Вернадського (будинок 61) в Академмістечку у Києві, певний час в одній кімнаті з поетом Василем Стусом, який навчався в аспірантурі в ті ж роки. 1963 року захистив кандидатську дисертацію «Зростання культурно-технічного рівня колгоспного селянства Української РСР (1953—1961)» (під керівництвом І. І. Слинька). У 1964 році отримав квартиру в Києві в Академмістечку на вулиці Доброхотова, будинок 10, де відтоді жив з дружиною і дочкою. З 1965 року до кінця життя — старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР. У 1971 році отримав звання старшого наукового співробітника. У 1972 році захистив докторську дисертацію «Колгоспне селянство Української РСР в 1951—1970 рр. (Зміни в складі, умовах праці і житті)» у Львівському державному університеті. Був науковим керівником захищеної у 1975 році кандидатської дисертації А. А. Кондрацького, майбутнього голови Київського товариства політв'язнів та жертв репресій, засновника альманаху «Часопис київського політрепресантства». Помер 18 січня 1975 року, відвідуючи матір у Петренках (причина смерті — інфаркт міокарду). Похований у Шишаках на кладовищі Ломиковського. РодинаСело Першотравневе, де народився Василь Сергійович Петренко, — це історичний козацький хутір Петренки[1]. Його батько, Сергій Никифорович Петренко (1891—1945), був нащадком козаків Шишацької сотні[1]. Мати — Килина Григорівна Петренко, до шлюбу Маслівець (нар. 1896)[1]. У Василя Петренка було два брати і дві сестри (перші троє від іншої матері): Афанасій (Панас, 1912—1943), Анастасія (1914—2005, після одруження Пугач), Іван (нар. 1919) та Марія (нар. 1926, після одруження Чапля)[1]. Дружина — Меланія Леонтіївна Петренко (13.01.1926 — 27.07.2009), до шлюбу Тутка (Тутко), з Шишаків, дочка Леонтія Даниловича та Пелагеї Василівни Туток[1]. У 1945—1947 роках навчалася у Полтавському сільськогосподарському технікумі та певний час працювала агрономкою. Після одруження з 1951 року працювала вчителькою у низці шкіл і одночасно у 1953—1959 роках заочно навчалася на географічному факультеті Київського університету. По переїзді родини у Київ працювала вчителькою географії у київській школі № 72[1]. Після смерті чоловіка повернулася жити у Шишаки, де померла у 2009 році[1]. У подружжя була одна дочка — Ольга Василівна Петренко (нар. 1952, після одруження Балашова), вона у 1974 році закінчила факультет хімії та біології Уманського педагогічного інституту, після чого працювала вчителькою у київській школі № 200[1]. В неї є двоє дітей, онуків Василя Петренка, — Тетяна Дегтяренко та Ігор Балашов[1], у першої також є двоє синів — Олег і Олексій, всі вони живуть у Києві[1]. Наукова діяльністьАвтор понад 160 наукових і науково-популярних праць, зокрема 10 монографій, 3 брошур і понад 70 наукових статей з проблем історії та педагогіки. Дисертації та значна частина публікацій В. С. Петренка присвячені розвитку селянства України. Інший напрямок його діяльності — педагогіка, зокрема методика позакласної роботи. Найбільш відома його робота з цієї тематики — «Методика позакласної роботи з історії» (1973). В. С. Петренко також співавтор таких видань, як «Видатні радянські історики» (1969), «Киевские самолетостроители» (1970), «Історія Української РСР» (8-й том, 1979), «Історія міст і сіл Української РСР» та багатьох інших. Деякі публікації
ПриміткиЛітература
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
