Пинзеник Олеся Олександрівна
Пинзеник Олеся Олександрівна (нар. 31 липня 1977, Іршава, Закарпатська область) — українська громадська діячка, що переважно займається природозахисною діяльністю у Києві, депутатка Київської міської ради з 2015, тричі, у 2018, 2019 та 2023 визнавалася одним з найкращих депутатів Київради за результатами комплексного персонального оцінювання діяльності депутатів відповідно до громадської кампанії «Атестація депутатів місцевих рад», яка проходила за підтримки Національного фонду на підтримку демократії та Міжнародного фонду «Відродження»[2][3][4]. ЖиттєписОлеся Пинзенник народилася 31 липня 1977 року в місті Іршава Закарпатської області. 1994 року переїхала до міста Київ[5]. 1998 — бакалавр економіки, друга додаткова спеціалізація — «політологія» (НаУКМА)[6]. 2000 — магістр політології НаУКМА[7]. Починала кар'єру у проєктах USAID[5] та ПРООН. 2002 року почала працювати в KPMG, у 2004 році виграла внутрішній конкурс та почала працювати керівником аудиторських проєктів у офісі KPMG у місті Нью-Йорк, США. 2007 року стала менеджеркою інвест-проектів Merit Invest[8]. З грудня 2019 року працює радницею генерального директора ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво». ДепутатствоУ 2015 році Пинзеник двічі балотувалася до Київради від «Самопомочі». У січні вона програла Юрію Сулизі з БПП на довиборах по мажоритарному округу в Дарницькому районі, а у жовтні перемогла на чергових виборах по «мажоритарці» в окрузі 9 (Голосіївський район). У Київраді VIII скликання входила до складу фракції «Самопоміч» та постійної комісії з питань екологічної політики. У 2018, після розпаду фракції «Самопоміч», стала позафракційною.[9] 2020 року переобралася від партії УДАР у Голосіївському районі столиці (округ 1)[10]. У 2021 році стала радницею уповноваженого Верховної ради України з прав людини по Києву та Київській області[6]. ДіяльністьНавесні 2017 року вимагала розслідувати законність придбання 200 підземних сміттєвих баків[11]. У листопаді 2017 року стала співавторкою рішення «Про припинення розміщення заїжджих пересувних цирків-шапіто з тваринами на території міста Києва»[12]. Рішення підтримали 66 депутатів. Її команда наприкінці 2021 року у судах повернути ділянку на вулиці Малевича, 44 — 46 у міську власність[13][14][15]. У першій половині 2020-х років займалася темою збереження Совських ставків[16][17], зокрема організовувала толоки задля прибирання прилеглої території[18][19]. Також виступала проти проєктів нової забудови історичного центру[20] та природохоронних зон Києва, зокрема Труханого острову[21], Жукового острову[22], ландшафтного заказника «Троєщинські луки», який був створений завдяки її зусиллям[23][24]. У кінці 2022 року Пинзеник виступила проти створення на Лисій горі Національного військового меморіального кладовища, знайшовши в місті півдесятка альтернативних майданчиків[25]. У межах кампанії деколонізації, що стартувала після початку російського військового вторгнення в Україну 2014 року, була однією з ініціаторів перейменування проспекту Космонавта Комарова на проспект Любомира Гузара[26], вулиці Московської на вулицю Князів Острозьких[27]. У 2023 році ініціювала перейменування площі Льва Толстого на Українських Героїв та станції метро Площа Льва Толстого на Площа Українських Героїв[28][29]. У 2023 році разом з Адою Роговцевою подала клопотання про присвоєння Ліні Костенко звання Почесний громадянин Києва.[30] Звання було присвоєне у 2024.[31] Пинзеник сприяла ініціативі вшанування пам'яті загиблого захисника України Григорія Цехмістренка та присвоєння школі № 89 його імені[32]. Була ініціаторкою закладання у Голосіївському парку Алеї пам'яті захисників України, які були страчені у російському полоні у ніч з 28 на 29 липня 2022 року в Оленівці[33]. У квітні 2024 року, з ініціативи Пинзенник, що була автором проєкту рішення, Олександрівську лікарню було перейменовано на Свято-Михайлівську. Вона так пояснила це рішення: «Процес деколонізації стосується всіх міських об'єктів у столиці. У 1874 році в Києві міська клінічна лікарня отримала назву — Олександрівська. Лікарня була названа на честь царевича Олександра, як шана майбутньому російському імператору Олександру III. Ця назва була підібрана так, щоб саме існування цього медичного закладу завдячувало російській імперії. Герб Олександра III й досі є символом Олександрівської лікарні та активно використовується у публічному просторі. Це підтверджує той факт, що російська пропаганда вкорінилась глибше ніж ми уявляли. З метою зменшення інформаційного та культурологічного впливу московського наративу на світогляд киян з'явилась ініціатива перейменувати Олександрівську клінічну лікарню. Назва Свято-Михайлівська була запропонована на честь архістратига Михаїла, який упродовж останнього тисячоліття вважається покровителем та захисником Києва».[34][35] У лютому 2025 направила звернення міському голові щодо повернення назви на честь гетьмана Івана Мазепи (яку вулиця мала до 2010 року) вулиці Лаврській[36]. Особисте життяРодинаПлемінниця ексміністра економіки Віктора Пинзеника[7]. Заміжня за підприємцем Олегом Борисовичем Рожком[37][38]. Має двох рідних доньок[39] (старша Софія, середульша Марія[40])[6]. У 2023 удочерила шестирічну Олександру з Маріуполя, що тривалий час жила у сиротинці[41]. ЗахопленняЗаймається пошуковою екологічною діяльністю[42]. Відзнаки та нагороди
Публікації
Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
