Повітряні сили Тунісу

Повітряні сили Тунісу
Armée de l'air tunisienne
Належність	Міністерство оборони Тунісу
Вид	Збройні сили Тунісу
Тип	Повітряні сили
Медіафайли на Вікісховищі

Повітряні сили Тунісу (фр. Armée de l'air tunisienne: араб. القوات الجوية التونسية) — військово-повітряні сили Тунісу, один з трьох видів національних збройних сил.

Військово-повітряні сили Тунісу були сформовані у 1959, через три роки після отримання державою незалежності від Франції. Перший літак, шведський гвинтовий навчально-бойовий Saab 91 «Сафір», надійшов на озброєння у 1960. В подальшому туніська авіація поповнилася ще сімома Саабами-91.

В епоху реактивної авіації ВПС Тунісу увійшли у 1965, після покупки 13 італійських Аермаккі MB-326B/LT. У 1969 році туніська авіація поповнилася п'ятнадцятьма екс-американськими «сайберджетами» F-86F. В період з 1974 до 1978 року парк навчально-бойових літаків оновився 21 Marchetti SF.260W/C (12/9 відповідно). У 1977—1978 — закуплено ще вісім одномісних штурмовиків MB-326KT.

У 1981 році Туніс підписав контракт на закупку дванадцяти легких багатоцільових винищувачів-бомбардувальників F-5E/F (8 F-5E і 4 F-5F), поставки яких відбулися у 1984—1985. Потім до них додалося ще п'ять F-5E (до 1989). У 1985 Туніс законтрактував два транспортники С-130Н «Геркулес», а у 1995 розмістив велике замовлення в Чехії на 12 навчальних L-59 «Супер Альбатрос» і три L-410 «Турболіт». У 1997 у США отримані п'ять C-130B, а у 2013—2014 — два C-130J-30.

ВПС Тунісу є самостійним видом збройних сил, очолюваним штабом ВПС і підпорядковані міністерству національної оборони. Начальник штабу ВМС — командувач відповідає за бойову та мобілізаційну готовність сил, організацію бойової підготовки, політико-моральний стан особового складу і виконання планів будівництва та модернізації ВПС. Повітряні сили здатні виконувати покладені на нього завдання як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами збройних сил.

Перед національними ВПС стоять наступні завдання:

• надання безпосередньої підтримки сухопутним військам і військово-морським силам;
• проведення самостійних повітряних операцій, завдавання ударів по наземних і морських цілях;
• протиповітряна оборона важливих державних, військових і економічних об'єктів, угруповань військ;
• висадка повітряних десантів, доставка та перевезення вантажів;
• порятунок екіпажів літаків, вертольотів і кораблів, що терплять лихо;
• захист морських комунікацій, прилеглих морських акваторій.

У мирний час ВПС також залучаються до проведення спільних з МВС операцій з виявлення і перехоплення морських транспортних засобів контрабандистів і перевізників нелегальної робочої сили в Європу, ведуть спостереження за діяльністю іноземних держав на континентальному шельфі Тунісу, беруть участь у ліквідації наслідків стихійних лих, організують контроль наземної обстановки під час поїздок президента Тунісу країною.

Туніські повітряні сили складаються з чотирьох родів авіації: винищувально-бомбардувальної, штурмової, транспортної і розвідувальної. Армійська авіація представлена вертольотами різного призначення.

Основу організаційної структури ВПС складають авіаційні бази і авіаційні ескадрильї. Залежно від оперативно-тактичного призначення авіаланок однієї ескадрильї вони можуть бути дислоковані на різних авіабазах та організаційно підпорядковані їх командирам.

Основні авіабази: Бізерта/Сіді Ахмед, Бізерта/Ла-Каруба, Ель-Аюн, Гафса, Габес та Сфакс. Всі вони оснащені радіо- і світлосигнальним обладнанням для забезпечення польотів у складних метеоумовах вдень і вночі^[1].

36°50′57″ пн. ш. 010°14′51″ сх. д. / 36.84917° пн. ш. 10.24750° сх. д. / 36.84917; 10.24750

12-а транспортна ескадрилья, L-410 Turbolet

37°14′58″ пн. ш. 009°46′48″ сх. д. / 37.24944° пн. ш. 9.78000° сх. д. / 37.24944; 9.78000

11-а навчально-тренувальна ескадрилья, Aermacchi MB-326

15-а винищувальна ескадрилья, F-5 Tiger II

21-а транспортна ескадрилья, C-130 Hercules, G-222

37°14′50″ пн. ш. 009°49′29″ сх. д. / 37.24722° пн. ш. 9.82472° сх. д. / 37.24722; 9.82472

31-а вертолітна ескадрилья Bell-205, UH-1 Iroquois

32-а вертолітна ескадрилья, Alouette II, Eurocopter AS350

33-а вертолітна ескадрилья

36-а вертолітна ескадрилья

34°42′55″ пн. ш. 010°41′47″ сх. д. / 34.71528° пн. ш. 10.69639° сх. д. / 34.71528; 10.69639

13-а легка ескадрилья літаків забезпечення і зв'язку, Marchetti SF.260

14-а легка ескадрилья літаків забезпечення і зв'язку, Marchetti SF.260

34°25′04″ пн. ш. 008°48′45″ сх. д. / 34.41778° пн. ш. 8.81250° сх. д. / 34.41778; 8.81250

16-а навчально-тренувальна ескадрилья, L-59 Super Albatros

	Тип літака	Країна виробник	Кількість в експлуатації[2]
	Northrop F-5E/F Tiger II+	США	12
	Aero L-59 Super Albatros	Чехія	12[3]
	C-130B/H Hercules	США	7
	Lockheed Martin C-130J Super Hercules	США	2[4]
	Let L-410 Turbolet	Чехія	4
	Eurocopter AS350	Франція	6
	Bell 205	США	20
	Bell 412	США	3
	HH-3E Jolly Green Giant	США	19
	SA 316 Alouette III	Франція	8
	SE 313 Alouette II	Франція	8
	Bell UH-1 Iroquois	США	11
	F-5F Tiger II	США	3
	Aero L-39 Albatros	Чехія	9
	Aermacchi MB-326	Італія	10
	SIAI-Marchetti SF.260	Італія	18

• M. М. Юрьев. Вооруженные силы Туниса (рос.). Інститут Близького Сходу.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Повітряні сили Тунісу

Це незавершена стаття з авіації. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про Туніс. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.