Географія Тунісу

Географія Тунісу
Географічне положення Тунісу
Географічне положення
Континент	Африка
Регіон	Північна Африка
Координати	34°00′ пн. ш. 9°00′ сх. д. / 34.000° пн. ш. 9.000° сх. д. / 34.000; 9.000
Територія
Площа	163 610 км² (93-тє)
• суходіл	95 %
• води	5 %
Морське узбережжя	1148 км
Державний кордон	1495 км
Рельєф
Тип	височинний, низовинний
Найвища точка	гора Джебель-еш-Шамбі (1544 м)
Найнижча точка	Шотт-ель-Гарса (-17 м)
Клімат
Тип	тропічний
Внутрішні води
Найдовша річка	Меджерда (450 км)
Найбільше озеро	лагуна Бізерта (120 км²)
Інше
Природні ресурси	вуглеводні, фосфати, залізні руди, руди кольорових металів, кам'яна сіль
Стихійні лиха	суховії, пилові і піщані бурі
Екологічні проблеми	токсичні відходи, забруднення вод, спустелювання

Туніс — північноафриканська країна, що знаходиться на крайній півночі континенту . Загальна площа країни 163 610 км² (93-тє місце у світі), з яких на суходіл припадає 155 360 км², а на поверхню внутрішніх вод — 8 250 км²^[1]. Найменша за площею арабська держава Північної Африки. Площа країни у 4 рази менша за площу України.

Офіційна назва — Республіка Туніс, Туніс (араб. تونس — Ель-Джумухірія ет-Тунісія, Туніс)^[2]. Назва країни походить від однойменної назви її столиці, міста Туніса^[3]. Назва міста виводиться від назви давнього міста Тінес, передмістя Карфагена, названого на честь фінікійської богині Місяця — Таніт^[4][5][6]. Можливо від зарабізованого берберського слова «енс», що означає лежати^[7].

Туніс — північноафриканська країна, що межує з двома іншими країнами: на заході — з Алжиром (спільний кордон — 1034 км), на сході — Лівією (461 км). Загальна довжина державного кордону — 1495 км^[1]. Туніс на півночі й сході омивається водами Середземного моря Атлантичного океану^[8]. Загальна довжина морського узбережжя 1148 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[9]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)^[9]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 12 морських миль (22,2 км)^[1][10].

Час у Тунісі: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)^[11].

Надра Тунісу багаті на ряд корисних копалин: нафту, фосфати, залізну руду, свинець, цинк, кам'яну сіль^[12].

Середні висоти — 246 м; найнижча точка — Шотт-ель-Гарса (-17 м); найвища точка — гора Джебель-еш-Шамбі (1544 м), неподалік від перевалу Кассерін в західній частині Туніського хребта. Країна розташована на приморських рівнинах, в східній частині Атлаських гір, і північній частині пустелі Сахара.

Північне узбережжя Тунісу зайнято вузькою низовиною озера Бізерта з однойменним портом. Південніше тягнеться декілька відрогів Атлаських гір з родючими долинами. Середні висоти 900—1200 м над рівнем моря. Хребти розташовуються в напрямі з південного заходу на північний схід і знижуються по мірі наближення до берега. Між хребтами Крумірія і Могодс протікає річка Меджерда, що впадає в Туніську затоку. Досягаючи моря, гори утворять півострови, розділені затоками. Найбільший з півостровів закінчується мисом Ет-Тіб, що обмежує з півдня Туніську затоку, яка являє собою зручну природну гавань.

На південь від Атласу рельєф Тунісу являє собою плато, що поступово знижується від відмітки приблизно 600 м над рівнем моря на кордоні з Алжиром до рівнини туніського Сахелю в центральній частині країни. У цьому басейні знаходиться декілька безстічних солончакових западин (шоти) глибиною до 23 м нижче рівня моря. Далі на південь рельєф знову підвищується, досягаючи позначки 300 м над рівнем моря поруч з лівійським кордоном.

Східне узбережжя на південь від мису Ет-Тіб в основному низовинне і піщане, з двома великими затоками — Хаммамет і Габес. Неподалік від берега знаходяться декілька великих островів, у тому числі Джерба і архіпелаг Керкенна.

Більша частина території Тунісу лежить у субтропічному кліматичному поясі, південна — у тропічному^[13]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною^[14]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу^[14]. На півдні в пустелі спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри^[14].

Туніс є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[15].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 4,6 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 4,59 тис. км² зрошуваних земель^[1].

Річки і тимчасові потоки (ваді) країни належать басейну Середземного моря Атлантичного океану. Більша частина території країни відноситься до безстічних областей пустелі Сахара.

Земельні ресурси Тунісу (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 64,8 %,
  • орні землі — 18,3 %,
  • багаторічні насадження — 15,4 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 31,1 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 6,6 %;
• інше — 28,6 %^[1].

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Середземноморської підобласті Голарктичної області, середземноморське узбережжя — до Середземноморської провінції, пустеля Сахара — до Сахаро-Аравійської провінції^[14].

Туніс є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[16].

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції з охорони морських живих ресурсів^[1].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: жаркі й посушливі південні вітри з Сахари навесні або восени; можливі пилові і піщані бурі^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• токсичні відходи;
• забруднення вод побутовими стоками;
• обмежені ресурси природних джерел питної води;
• знеліснення;
• перевипасання;
• ерозію ґрунтів;
• спустелювання.

У фізико-географічному відношенні територію Тунісу можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Північна Африка
• Магриб

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Туніс // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Тунис // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 2. К-Я. — 671 с.
• (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М.  : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
• (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
• (рос.) Тунис // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Тунісу

• Вікісховище : Атлас Тунісу.
• Карти Тунісу : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Tunisia : [англ.] : [арх. 19 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 27 July. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Туніс : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Тунісу.