Прескриптивне мовознавство
Прескриптивізмом у мовознавстві називається встановлення правил, що визначають бажане використання мови[1][2]. Ці правила можуть стосуватися таких лінгвістичних аспектів, як правопис, вимова, лексика, синтаксис і семантика. Іноді під впливом лінгвістичного пуризму[3] такі нормативні практики часто припускають, що деякі вживання є неправильними, непослідовними, нелогічними, позбавленими комунікативного ефекту або мають низьку естетичну цінність, навіть у випадках, коли таке вживання є поширенішим, ніж передбачене[4][5]. Вони також можуть включати судження про соціально правильне та політично коректне використання мови[6]. Прескриптивний підхід до мови часто протиставляють дескриптивному підходу, що застосовується в академічній лінгвістиці, який досліджує, як мова насправді використовується без будь-яких суджень. Основою лінгвістичних досліджень є аналіз тексту (корпусу) і польові дослідження, обидва з яких є описовими видами діяльності. Опис може також включати спостереження дослідників за власним використанням мови. У східноєвропейській лінгвістичній традиції дисципліна, що займається стандартним культивуванням і приписами мови, відома як «культура мовлення»[7][8]. Деякі автори визначають «прескриптивізм» як концепцію, згідно з якою певний мовний різновид пропагується як лінгвістично вищий за інші, таким чином визнаючи стандартну мовну ідеологію складовим елементом прескриптивізму або навіть ототожнюючи прескриптивізм із цією системою поглядів[9][10]. Інші, однак, використовують цей термін щодо будь-яких спроб рекомендувати або вказувати на певний спосіб використання мови (у певному контексті чи регістрі), не маючи на увазі, однак, що ці практики мають передбачати пропагування стандартної мовної ідеології[11]. Згідно з іншим розумінням, прескриптивне ставлення — це підхід до формулювання норм і кодифікації, який передбачає нав'язування деспотичних рішень мовній спільноті, на відміну від ліберальніших підходів, які значною мірою спираються на описові дослідження[12]. Прескриптивне мовознавство часто наражається на критику через надання переваги мові однієї конкретної місцевості чи соціального класу над іншими, а отже знищення мовного розмаїття. Певні моделі прескриптивної кодифікації критикують за те, що вони виходять далеко за межі простого встановлення норм, тобто просувають санкціоновані мовні норми як єдиний дійсний еталон правильності, а нестандартне вживання таврують як «помилки»[13]. Вважається, що такі практики сприяють укоріненню переконання, що некодифіковані форми мови є вроджено неповноцінними, створюючи соціальну стигму та дискримінацію щодо їхніх носіїв. На противагу цьому, сучасні лінгвісти, як правило, вважають, що всі форми мови, включаючи як народні діалекти, так і різні реалізації стандартизованого різновиду, є науково рівними як інструменти спілкування, навіть якщо вони вважаються соціально неприйнятними в певних ситуативних контекстах[14][15]. Внаслідок ідеології стандартизованої мови також може виникнути переконання, що чітке формальне навчання є необхідною умовою для засвоєння мови[16]. Наслідком стандартної мовної ідеології[en], нормативної практики може також стати переконання, що чітке формальне навчання є необхідною передумовою для належного володіння рідною мовою, створюючи таким чином масове відчуття мовної невпевненості[en]. Поширення такого мовного ставлення характерне для прескриптивістів у Східній Європі, де нормативістські уявлення про правильність можна зустріти навіть серед професійних лінгвістів[17]. Місце в історії лінгвістикиНормативний підхід до мови панував у всіх лінгвістичних традиціях, причому в європейській традиції норма стала більш жорсткою в Середні століття[18]. Джерелами норми могли бути: 1) авторитетні тексти (грецька і латинська Біблія в європейській традиції, Коран в арабській, «Манйосю» в Японії), 2) граматики (Паніні в індійській лінгвістичній традиції, Присциана в європейській); 3) функціонування сучасної повсякденної мови (якщо її розбіжності з нормою були невеликі) , Наприклад, елементи прескриптивізму — нормативні правила для французької мови, можна знайти в «Граматиці Пора-Рояля»[19] Відмова від нормативності була притаманна історичному мовознавству, яке досліджувало вивчення історичних змін мов[20], а також пізніших етапів в історії лінгвістики, зокрема американської структурної лінгвістики 1940-х — 1950-х років[21] В англійськійНа відміну від таких мов, як французька (Французька академія) або італійська (Академія делла Круска), в англійській мові немає органу, який встановлював би загальні правила. Тому в якості авторитетним джерелом можуть бути використані різні публікації. З іншого боку, існує думка, що через те, що єдиної норми не існує, правильність визначається поширеністю, ясністю, традицією, посиланнями на авторитет і ін. Список дискусійних питань в англійській граматиці. Критики прескриптивізму в англійській мові також підкреслюють, що правила часто роблять будь-який варіант мови (частіше британський) «більш правильним», на шкоду іншим[джерело?]. Див. такожПримітки
Література
|
|||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
