Регістр (соціолінгвістика)У соціолінгвістиці, регістр — різновид мови, що використовується з певною метою чи за певних обставин розмови. Наприклад, в офіційній розмові мовець може дотримуватись прескриптивних норм у розмові, наприклад, в англійській мові це часто виражається вимовою -ing з задньоязиковим носовим замість ясенного носового (walking замість walkin), більш формальним вибором слів (father замість dad, child замість kid), та невживанням розмовних слів, як ain't або y'all. Як і в інших типах варіації мови, часто існує скоріше спектр регістрів, а не скінчена кількість конкретних регістрів — можливо визначити конкретні регістри, але між ними нема чітких меж. Категоризація — комплексна проблема, навіть на основі наведеного визначення регістрів (тип мови, що визначається обставинами її використання), є випадки, коли інші види варіацій мови (регіональні, вікові відмінності), перетинаються. Через цю складність, не було досягнуто наукового консенсусу стосовно таких термінів, як регістр, поле, тенор; визначення різних дослідників можуть суперечити одне одному. Інші терміни, наприклад: діатип, жанр, типологія, стиль, акролект, мезолект, базилект, соціолект та етнолект, описують або такі ж, або подібні явища. Деякі вважають, що термін «регістр» конкретно використання певної лексики[1] (сленг, жаргон, арго, кант), а також є ті, хто взагалі проти використання такого терміна. Крістал та Деві, наприклад, критикували «майже повністю безладне» використання терміна[2]. Ці різні підходи до визначення регістру охоплюються такими дисциплінами, як соціолінгвістика, стилістика[1], прагматика[3], системна функціональна граматика[4]. Історія та використанняТермін «регістр» вперше було вжито лінгвістом Томасом Рідом[en] у 1956[5], у загальний вжиток термін увійшов у 1960-х, завдяки групі мовознавців, що прагнули окремо визначити варіації мови, що відрізняються не за особливостями мовців (тобто залежність мови від соціального походження, географічного положення, статі, віку), а за обставинами використання, «що означає, що кожний мовець в різні моменти часу оперує різними варіантами мови на вибір»[6]. Визначення зосереджується на використанні мови в різних ситуаціях: мова права, розмова з дитиною, розмова в лабораторії, виступ у новинах, у ліжку. Майкл Хеллідей та Рукая Хасан[4] визначають регістр як «мовні особливості, що зазвичай асоціюються з конфігурацією ситуації — її полем, режимом, тенором». Поле, за їхнім визначенням, «загальна подія, в якій функціонує текст, разом із цілеспрямованою діяльністю мовця або автора; включає предметність як один з елементів.» Режим — «функція тексту в події, включаючи як канал, який займає мова — усний чи письмовий, експромт чи підготовлений — так і його жанр, риторичний модус, як наративний, дидактичний, переконливий, фатичний акт тощо.» Тенор — «тип рольової взаємодії, сукупність відповідних соціальних зв'язків, постійних і тимчасових, між залученими учасниками». Ці три значення — поле, режим і тенор — визначні фактори лінгвістичних особливостей тексту. «Реєстр — це набір значень, конфігурація семантичних патернів, які зазвичай залучаються за певних умов, а також слова і структури, які використовуються для реалізації цих значень». Регістр, на погляд Майкла Хеллідея та Рукаї Хасан, одна із двох визначних характеристик тексту. «Текст — це уривок дискурсу, послідовний у цих двох аспектах: він послідовний щодо контексту ситуації, а отже, послідовний у регістрі; і він послідовний щодо самого себе, а отже, зв'язний». Регістр як шкала формальностіОдин з найбільш аналізованих ситуаційних чинників впливу на мову — шкала формальності. Термін «регістр» часто, особливо при навчанні мов, вживається стосовно саме формального/неформального стилю мовлення, хоча це вже дещо застарілий термін. Сучасні підручники з мовознавства часто використовують термін «тенор»[7] , але все більше надають перевагу терміну «стиль»: «ми характеризуємо стилі як різновиди мови, що розглядаються з погляду формальності»[8]. При тому, регістри отримують вужче визначення: мова спеціалістів стосовно якоїсь діяльності — наприклад, академічний жаргон. Консенсусу стосовно того, як варто розділяти спектр формальності, немає. У одній з відоміших моделей, Мартін Джос описує п'ять стилів усної англійської:[3]
Стандарт ISOМіжнародна організація зі стандартизації (ISO) визначила міжнародний стандарт ISO 12620, «Управління термінологічними ресурсами — специфікації категорії даних»[9]. Це реєстр для запису лінгвістичних термінів, вживаних у різних галузях перекладу, математичної лінгвістики та обробки природних мов, визначення відповідності між термінами, що описують одне й те ж, але використовуються у різних системах. Стандарт визначає такі регістри:
Див. такожПриміткиДжерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
