Пресупозиція

Пресупози́ція (від лат. prae «попереду» і лат. suppositio → suppono «підставляю», тобто «припущення» ≈ «попереднє припущення») — засадниче поняття сучасної логіки і мовознавства, яке означає базове ствердження, незаперечне знання (аксіому), на основі якої будуються усі подальші твердження, висловлювання, судження, умовиводи тощо.

Пресупозиція є поняттям, яким оперують логіка і прагматика. Наприклад, твердження «Я писатиму ще статті до Української Вікіпедії» має свою пресупозицію — «я вже писав статті до Української Вікіпедії» (у цьому випадку пресупозиція виражається часткою «ще»). ( А у випадку "дуже добре хочуть писати статті у вікіпедії (ще))" Завдяки своїй практичній стороні, пресупозиція в теперішній час активно застосовується у нейролігвістичному програмуванні (НЛП).

Таким чином, пресупозиція є суміжним поняттям, виступаючи об'єктом досліджень (переважно теоретичних, але також і практичних) різних наук — мовознавства, логіки, психології тощо.

Базисне значення пресупозиції, яке використовують інші науки, міститься у лінгвістиці.

Пресупозиція зазвичай стосується розповіді. Компоненти прагматичної ситуації розповіді знаходяться у відношенні взаємообумовленості і в цілому є певним прагматичним комплексом, невід'ємною частиною якого є пресупозиція.

Пресупозиція розповіді є або чітке знання, або припущення мовця про те, що адресат розповіді належить до його мікросвіту, і таким чином здатний домислити або припустити несказанне, але таке, що мислиться в розповіді.

• Розповідь
• Мовлення
• Мовленнєве висловлювання
• Спілкування

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (січень 2017)

• Пресуппозиція // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — С. 516. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Арутюнова Н. П. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976, 383с.
• Богуславский И. М. О соотнесении семантических и синтаксических свойств некоторых ограничительных частиц в русском языке: Автореф. канд. дис. М.: 1979. 19с.
• Бурлакова В. В. Синтаксические структуры современного английского языка. М. Просвещение: 1984, 12с.
• Виноград Т. Машина, понимающая естественный язык. М.: Мир, 1976, 294с.
• Ильин Т. М. О понятии «семантическая правильность». — НТИ. Сер.2, 1973, № 9, с. 10-14.

Це незавершена стаття з логіки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.